Ювілей Ужгородського університету

Ювілей Ужгородського університету

Його предтечі - Ужгородському колегіуму – 400 років

2013-й – рік грандіозного ювілею – 400-ліття вищої освіти в Закарпатті. Останній раз помпезно відзначали цю знаменну духовно-культурну віху в Ужгороді сто років тому в гімназії, де вже десятиліттями розташований хімічний факультет Ужгородського національного університету.

Сам же університет в Ужгороді засновано 19 липня 1945 року вищими органами державної влади Закарпатської України. Цю дату неможливо переписати, як і даремно гратися з «культом особи»: називати УжНУ іменем Другетів, «товаришів Ісуса» чи просто Ісуса. Далі поясню чому. Але, безумовно, треба зважати на історичне коріння всього освітнього дерева краю, квітучою верхівкою котрого є університет. До того ж, дискусії на історико-культурні теми є ознакою суспільної зрілості.

Восьмий український університет

Закарпаття стало третім українським регіоном після Волині та Галичини, де вища школа пустила свої паростки. Першим вищим навчальним закладом східнослов’янських народів стала Острозька академія, котра діяла в 1576 – 1636 роках. Нині її «відродженим наступником» вважає себе Національний університет «Острозька академія», що виник у 1994 році.

Перший східнослов’янський університет відкрито теж у межах сучасної України. У січні 1661 року польський король надав єзуїтській колегії у Львові, започаткованій 1606 року, «гідність академії і титул університету». Нинішній Львівський національний університет імені Івана Франка мав тривалі перерви у кожному наступному столітті: у 1773 – 1784, 1805 – 1817, 1941 – 1944 роках. Загалом він був зачиненим неповних три десятиліття. Здебільше – через політичні мотиви. [Як і його молодший конкурент – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, заснований 1834 року на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею.Йдеться про небуття впродовж майже півтора десятиліття: 1920 – 1933 роки.]

Найстарішим російським університетом є Московський університет, що веде відлік із 1755 року. Проте віднедавна Санкт-Петербурзький університет вважає себе значно старшим. Справжній рік свого заснування – 1819-й – він тлумачить як дату «воссоздания» (відтворення), а початок бачить у гімназії 1724 року. Тому «закарпатець» Андрій Балудянський вже не перший його ректор.

XIX століття в українських землях стало «віком університетів». Тоді зачиняв і знову відкривав двері університет у Львові, заснований 1661 року. Університети з’явилися ще у чотирьох регіонах – у Харкові (1805), Києві (1834), Одесі (1865), Чернівцях (1875). У XX столітті до цієї п’ятірки додалися університети у Дніпропетровську і Сімферополі (1918).

Ужгородський став восьмим за ліком українським університетом. Він рівно на два десятиліття випередив дев’ятого побратима – Донецького (1965). Чи не парадоксально? У маленькому Ужгороді університет з’явився 19 липня 1945 року на пікові могутності Сталіна. Однак вождь не ощасливив університетом перейменоване на свою честь місто – індустріальне Сталіно – як називали тоді Донецьк.

Священий місяць липень

Університет в Ужгороді виріс не у піщаній пустині, а на чорноземі тривалої традиції. Предтеча сучасного Ужгородського національного університету – єзуїтська колегія в Гуменному, що розгорнула діяльність 23 листопада 1613 року. Офіційну метрику про народження їй виписали теж у липні як УжНУ, але 2-го числа і 1615 року. Так само в липні (31-го числа) 1640 року її перенесли в Ужгород.

Підкреслю, вища освіта сучасного Закарпаття започаткована де-факто 23 листопада 1613 року, а де-юре 2 липня 1615 року. Бачимо, що липень за символічним трикратним збігом є воістину священним місяцем для закарпатського студентства і всієї університетської громади.

Перший вищий навчальний заклад Закарпаття – колегіум або колегія (по-сучасному – коледж) – тісно пов’язаний католицьким чернечим орденом «Товариство Ісуса» та з Другетами – аристократичною родиною франко-італійського походження. З Другетами пов’язане і заснування першого у краї зафіксованого в писемних джерелах навчального закладу взагалі – школи при монастирі чернечого ордену святого Павла 1384 року в Ужгороді. У колегії «товариші Ісуса» (самоназва єзуїтів) готували учителів і священиків за чотирирічною, невдовзі – за п’ятирічною навчальною програмою.

2 липня 1615 року в Ужгородському замку наджупан комітатів Унґ і Земплин граф Георгій Другет дав фундаційну грамоту єзуїтській колегії в Гуменному (тепер Словаччина). Грамотою від 31 липня 1640 року Іоанн Х Другет переніс її в Ужгород. Відразу стали будувати навчальний комплекс – колегію, школу, церкву – на місці, де нині в Науковій бібліотеці УжНУ (вулиця Капітульна, 9) проживає греко-католицький єпископ.

Зведений єзуїтами і Другетами у пізньобароковому стилі костел – нинішній греко-католицький Хрестовоздвиженський собор – є, по суті, університетською церквою.

Протягом XVIII століття в колегії навчалося від  півтора сотні до більше двохсот студентів чоловічої статі віком від 21 до 30 років. Після розпуску ордену єзуїтів (1773) всі маєтки колегії перейшли державному освітньому фонду. Колегія перестала існувати, її перетворили на гімназію.

Невдовзі держава передала майно колегії Мукачівській греко-католицькій єпархії, що переселялася з Мукачева в Ужгород. Ця передача відбулася у кабінеті ректора 1 серпня 1775 року. Йшлося про приміщення колегії, школи, бібліотеки, де зберігалося 1858 стародруків. Шкільну будівлю розібрали 1785 року. На її місці розбили сквер, що досі слугує прикрасою території, прилеглої до колишньої колегії.

Вовки і вовкодави

Навчальними приміщеннями колегії греко-католицькі єпископи користувались до 1949 року, коли держава знову повернула їм цільове призначення і передала Ужгородському університету для наукової бібліотеки.

Парадокс: радянська влада народила університет у приміщеннях давньої колегії та повернула майну первісне призначення. Проте нині у сумнівний спосіб із 2007 року університет неправомірно витісняють зі своєї історичної будівлі – корпусу першого вищого навчального закладу Закарпаття. Ця оборудка є найбільшим моральним і майновим ударом за всю історію університету. Адже в УжНУ забирають не тільки близько 4 тисяч квадратних метрів ціною в десятки мільйонів євро, але прагнуть відібрати історичну традицію, намагаються розірвати прямий зв’язок із своєю предтечею. Відомо ж, що без Івана-Хрестителя неможлива поява Ісуса Христа.

Печально, що вузько зорієнтовані представники кліру і бізнесу прагнуть рейдерських судових рішень, аби відібрати в УжНУ не тільки приміщення бібліотеки, але й добротну нерухомість по вулицях Капітульній та Августина Волошина, де працюють кафедри і лабораторії юридичного, фізичного та інженерно-технічного факультетів, адміністративно-господарські служби і видавництво.

У гонитві за матеріальним священнослужителі забувають про основне покликання – духовне. Забувають, що університет – той же храм, універсальне надконфесійне святилище освіти і науки. УжНУ є найбільшою церквою регіону, котра служить усім, без конфесійних преференцій та перегородок. Університет виконує у суспільстві масштабніші функції, ніж будь-яка релігійна організація.

Єпархій у Закарпатті багато, але національний університет один. Роками йому бракувало безкорисливого та якісного менеджменту. Звісно, на спокусах нагуляли апетит вовки, але на них чатують вовкодави. Сьогодні УжНУ здатен інтелектуально, морально, організаційно відстояти свою перспективу, повернути майно і розчистити свої витоки.

 

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...