Чи легко стати політиком? Наскільки важко стати відомим політиком? Як воно на Закарпатті? І яка роль інформації у становленні лідера, улюбленця та просто відомого політика?
На відміну від деяких нових сайтів, Zaholovok.com.ua не буде розмусолювати вже сотні разів програну тему власників закарпатських ЗМІ. Просто вбийте це у Гугл і знайдете досить адекватну відповідь на свої запитання. Зауважимо лише те, що звичайним закарпатцям наврядчи помітне.
За останні декілька місяців, очевидно,як результат підготовки до виборів, з'явилося чимало нових сайтів. Вони дуже різняться між собою та характерні помітною відсутністю власних матеріалів. Замовних тем поки не відмічалося, але і слідкувати за добрим десятком, а то вже й приблизно 15-ма сайтами не виходить. Можна ще зауважити, що багато сайтів, швидше за все, зроблені за декілька днів чи годин, настільки поганий там дизайн. І, звісно, про власників нічого невідомо. Втім, все це ми побачимо ближче до виборів.
Окремо хотілося б згадати роботу прес-служб різних регіональних державних установ. По великому рахунку звинувачувати їх нема у чому, адже така робота - писати про керівника. Та так само будь-який журналіст, як не сам піде, то його направлять до керівника, бо частіше за все саме останній є людиною “в курсі” всього, людиною, якій, швидше за все, повірить аудиторія. Та і рядовий спеціаліст, скажімо, Ужгородської міськради, який краще за мера знає проблематику нехай латання доріг, без дозволу керівника коментар не дасть. Деякі медійники вважають, що у цьому є певний зміст, адже так зберігається цілісний імідж установи. А відповідно і її керівництва. Інше питання, чи не є цей імідж надуманим. Але більш головне питання, і сам його ми розглянемо у цій статті, наскільки імідж певної інституції може підняти її керівника і зробити популярним. Чи може керівник формує імідж? І чи можна взагалі з користю для себе чиновнику використати наявні інформаційні ресурси влади.
Варто також наголосити на ролі сучасних соціальних медіа, якими є соцмережі. Багато політиків вже не потребують такої сильної підтримки ЗМІ, як то було раніше. Адже що може бути простіше, ніж завести влaсну сторінку, скажімо, на Facebook і писати туди все, що заманеться. Або найняти спеціалістів, які писатимуть тексти замість тебе... А то і створити власний сайт, як це зробив ужгородський депутат Михайло Чурило....
Теорія
Як йдеться у підручнику “Політологія для вчителя”за заг. ред. К. О. Ващенка та В. О. Корнієнка, використання ресурсів влади перетворює її з можливої на дійсну, яка може виявлятися в таких формах, як панування, керівництво, управління, контроль. Серед інших різновидів ресурсів автори відзначають інформаційні, На їх думку, це є знання і інформація, а також засоби їх отримання та розповсюдження.
Слід зазначити, що інформація, завжди була важливим ресурсом влади. Наприклад, 2004р. pід № 326 в Україні було затверджено Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів. Згідно Положенню, до цього реєстру включили е-ресурси органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб публічного права, доступ до яких здійснюється через телекомунікаційні мережі загального користування.
Станом на березень 2009 року всі центральні органи влади та обласні державні адміністрації вже були представлені в мережі Інтернет. Значним є представлення у Інтернет районних державних адміністрацій. Все це хороший майданчик для старту політичної кар’єри.
Разом з тим, варто зауважити, що Інтернет для політиків не є панацеєю. Інформаційно-комунікативні технології як такі в Україні не надто розвинені.
Так, у 2014 році Україна стала 81-ю за індексом мережевої готовності (Networked Readiness Index) серед 148 країн, що досліджувались. Низький рейтинг України, практично незмінний з 2007 року, свідчить про недостатнє використання потенціалу інформаційних технологій і державою, і організаціями, і громадянами. Системне застосування ІКТ з метою підвищення ефективності роботи державних інституцій дістало назву «електронний уряд». За Індексом розвитку електронного уряду Україна в звіті 2011-2012 опинилася на 68 сходинці серед 190 країн, продемонструвавши негативну тенденцію в порівнянні з показником 2010 року – 54 місце серед 184 країн. Вказана динаміка характеризує відповідні зусилля нашої держави на шляху побудови інформаційного суспільства.
За оцінками Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації Закарпатська область — одна з тих, які мають найнижчі показники рівня проникнення широкосмугового доступу та мережі Інтернет загалом серед областей України. Чи не тому за даними ОПОРИ, під час парламентських виборів 2014 року політична джинса найчастіше з'являлася у друкованих виданнях, а не на Інтернет-сайтах. Та і політичні біл-борди перед виборами зазвичай займають більшу частину рекламних площ.
Закарпатські політологи
Не випадково класик політичної реклами Ж. Сегела зазначав: „Голосують за людину, а не за партію”.
І здавалося б, що може бути кращою рекламою, ніж та посада, яку тобі вже довірили? А виявляється, все не так однозначно.
Відомий закарпатський політолог Сергій Федака вважає, що влада закарпатським політикам може навіть зашкодити, точніше їх іміджу.
“Мені здається, що тут все взаємопов’язано. І влада має свій вплив на людину, котра при посаді, і людина має якісь свої піар-здібності, які впливають на значимість того крісла, яке вона займає. Це власне взаємопов’язано. На Закарпатті люди традиційно дуже шанують владу, принаймні певний відсоток людей, бо це влада. Є у нас такий менталітет. Тому ясно, що коли людина сідає у владне крісло це одразу додає йому якихось плюсів і це впливає. Але дуже прискіпливо дивляться на кожну таку людину. І після того, як проходить перше зачарування, починають так дуже критично, а, може, і гіперкритично оцінювати її. І зразу після цього імідж починає отак падати знижуватися і, як правило, виходять із влади люди із вже зіпсованою репутацією. Це теж отака особливість на Закарпатті, що владу саму по собі абстрактно люблять, а от конкретних людей при владі не люблять, а потім під кінець взагалі ненавидять. Я би не сказав, що прес-служби дуже вже допомагають їм триматися на плаву, ну, може, десь сповільнюють це падіння рейтингу. Але кінець кінцем всі закінчують цим падінням рейтингу”,- стверджує експерт.
І тим не менше визнає, що багато закарпатців таки пробираються у “велику” політику:
“Я би не сказав, що закарпатців мало у центральних органах влади. Дивіться, зараз є міністр освіти наш Квіт, який родом з Ужгорода. Донедавна надзвичайні ситуації очолював теж закарпатець Шкіряк, але бачте, як він зіпсував свою репутацію. Може, за відсотковою квотою, закарпатці якраз достойно там представлені, з одного боку. А з іншого боку, є і така у нас риса, що порадіти за свою людину, яка десь там вирвалася, що це плюс усьому краю і землякам. Тому до них теж дуже прискіпливо дивляться у нас на Закарпатті”, - вважає науковець.
Думку експерта цілком міг би підтримати молодий очільник Управління молоді та спорту Закарпатської ОДА Денис Ман.
“Сьогодні таке чисте і світле свято, страстний тиждень крім того. Чому люди такі злі бувають? Одні мені сьогодні камерою тикали і звинувачували в порушенні законів, інші намагалися довести, що я комусь щось винен, були й треті, які просто були незадоволені...
Любіть одне одного, і буде вам добре. Відпустіть від себе все погане, стане простіше в світі жити. Мир”, - писав 7 квітня посадовець.
Між тим своє крісло Денис Ман зайняв лише на почату березня. А вже зараз, у травні, на нього подали у суд через поки непідтверджене порушення процедури під час проходження ним конкурсу.
До слова, сам Денис Ман у заяві відповідні органи про це повідомляв, компенсуючи відсутність досвіду роботи у державних органах, “великим досвідом роботи на керівних посадах у молодіжних громадських організаціях та проектах». Але молодим і ініціативним у владу, очевидно, зась.
Соціолог Маріанна Колодій переконує , що ситуація не настільки однозначна. Головно, вона розділяє імідж на політичний та управлінський.
“З точки зору політичної теорії, соціології загалом, імідж людей при владі мав би покращуватися, тому що для них це можливість проявити себе.
Якщо ми говоримо про їх імовірну політичну кар'єру, тих, хто зараз на посадах, які призначаються, тобто голови ОДА чи РДА, вони мають шанс проявити себе на цих посадах і згодом, в принципі, зробити собі політичну кар'єру і вже бути обраними. Під час виборчої кампанії вони зможуть використати сформований імідж керівника, а доти вони лише управлінці і не мають можливостей скористатися своїм іміджем з професійно-етичних міркувань. Вони мусять виконувати завдання своїх керівників, а також громади, або ж публіки яка покликала їх на цю посаду. І якщо вони свої професійні обов'язки виконують вдало, у майбутньому це може стати гарним підґрунтям для їх політичного іміджу. А якщо покажуть себе непрофесіоналами, звичайно, це буде мати зовсім інший ефект і також вплине на їх політичний імідж. Їх будуть звинувачувати у цьому при спробах стати депутатом, наприклад. Тому це палиця з двох кінців.
Для осіб, які перебувають на виборних посадах, скажімо, це голови міських, обласних районних рад, депутати, і т.д. ситуація дещо інша. Це люди, які вже оволоділи певними соціальними характеристиками, які дозволили їм бути обраними до місцевого самоврядування. І на цих посадах вони мають представляти не стільки власний імідж і себе, скільки інтереси виборців, і, власне, реалізовувати ті виборчі гасла, ідеї, пропозиції, які вони обіцяли виборцям. У даному випадку їх імідж більшою мірою постраждає від того, якщо вони не реалізують свої обіцянки. Можливо, вони навіть посилять свій імідж, якщо проявлять якісь інші цікаві позитивні сторони.
Є поняття ще і політичних лідерів. Вони постійно викристалізовуються, але не завжди є керівниками. Ці лідери по ідеї мали б бути обраними до органів місцевого самоврядування, представляти громаду.
Насправді політичний імідж — це річ досить нестійка і хитка. Його дуже легко забруднити будь-чим, але дуже важко відіпрати, тому що згодом, навіть якщо ця людина дуже постарається, і покаже багато позитивних і хороших речей. Все одно будуть повертатися до тої першої плями, яка забруднила імідж. І керівники, і політики, і політичні лідери повинні бути дуже обережними. Тому що політичний імідж - це те, що дуже легко зіпсувати. Європейська політична практика показує: якщо політичний імідж людини забруднився, вона ніколи не буде призначена на керівні посади, ніколи не буде обрана на виборні посади. Бо якщо ти вже забруднив свій імідж, ти його не зможеш відіпрати ніколи. Тому для нас дивно, коли ми чуємо, що у якійсь ситуації не дуже приємній був помічений якийсь із політичних керівників тої чи іншої країни і людина відразу йде з посади, людина відразу йде з політики. Для нас це же не така типова практика.
У нас кандидати люблять ще бруднити імідж одне одному, потім намагаються його відіпрати. І ця ситуація спричиняє врешті недовіру населення до політиків загалом. Тому що імідж політичний сприймається вже не через призму особистості політика або тих рис характеру, які належать цій особі, а крізь призму того, що політичний імідж - це карнавальний костюм. Його легко можна змінити під ту чи іншу ситуацію. І зрештою звідси недовіра. Немає розуміння, що імідж — це особистісні, професійні, соціальні риси цієї конкретної людини. Політичний імідж серед населення сприймається як щось штучне, насаджене, одягнене, непритаманне тій особі, для якої створюється імідж. Тому у нас є такі ситуації, коли носій іміджу у професійній сфері зовсім інший, ніж у буденному житті. Цей костюм надягають лише щоб покрасуватися у якісь певні моменти. Він може змінюватися залежно від обставин., історичних умов. Власне, це і бентежить, Натомість у країнах західної Європи і у світі загалом про політичний імідж політики дуже дбають, дуже ним піклуються і намагаються, аби він якумога менше був забруднений. Бо втратити політичний імідж закордоном - це втратити політичне лице і можливості для політичного зростання назавжди”.
Тут можемо згадати приклад того ж таки Зоряна Шкіряка, котрий після провальної операції у Непалі оперативно склав свої повноваження.
Вибори і адмінресурс
Особливо актуальними ресурси влади стають перед виборами.
Спеціаліст ІМІ та ОПОРИ Гулан Ярослав згадує факти, коли чиновники використовували своє становище заради популяризації власної персони.
“Дійсно існують факти, коли посадовці подають інформацію про зроблену роботу за бюджетні кошти у такому соусі, нібито це їх особисте і більше нічиє досягнення.
Наприклад, на виборах 2012 року журналісти не раз ловили голову Тячівської РДА – кандидата до парламенту, – на подіях, де він презентував об’єкти, зроблені за бюджетні гроші. При цьому допускалася пряма агітація.
На виборах 2014 року секретар Ужгородської міської ради, кандидат до парламенту, у агітаційних листівках подавав інформацію про покращення міської інфраструктури, при цьому жодної згадки не було про те, що ця робота зроблена завдяки тому, що більшість депутатів міськради прийняли відповідні, конкретні рішення. Тож тут, свого роду, була інформаційна маніпуляція.
Тож тим, що чиновники «світяться» на таких подіях, як ремонт школи, відкриття приміщення лікарні, відновлення дороги тощо, – уже нікого й не здивуєш. Але тут власне журналісти мають стояти на сторожі, аби особистий піар політика чітко відмежовувати від реального фактажу.
В ідеалі, коли прес-служба облради, міськради, сільради інформує про щось зроблене, то важливо наголошувати, що це зроблено за рахунок платників податків. Більше того – треба інформувати принаймні про конкретне колегіальне рішення органу, завдяки якому став можливий ремонт об’єкту. Якщо цього не робить прес-служба, то це має зробити журналіст”, - вважає експерт.
В принципі цього постулату прес-служби дотримуються:
“Голова обласної ради Володимир Чубірко сьогодні відвідав два навчальні заклади міста, які оновлюють і коштом обласного бюджету”, “У травні на ремонт доріг загального користування з державного бюджету передбачено 5,5 млн.грн.”, “Сьогодні на сесії міської ради Ужгорода депутати підтримали виділення земельних ділянок для учасників війни в Афганістані, бойових дій в інших країнах 79 сім’ям та в зоні проведення АТО на сході України 81 сім’ї”.
Хоча, не забувають згадати “теплим словом” попередників. Ця традиція все ще живе на сайті Ужгородської міськради, тоді як прес-служби Закарпатської ОДА і облради від неї, здається, позбулися.
Іноді використання службового становища приховати важко, як то було з осіннім візитом міністра освіти Сергія Квіта в Ужгород. При чому йдеться вже не про прес-службу, а радше про матеріальні ресурси. Безкоштовне приміщення, “добровільно-примусово” зібрані педагоги, раптовий візит кандидатів у нардепи і врешті пряма агітація від міністра, виправдана перебуванням у відпустці. Все законно, але виглядало не надто добре.
Тим не менше практика вихваляння певних політиків, а нерідко й псування репутації їх опонентів зберігається у так званих “кишенькових” ЗМІ та й просто у соцмережах. Втім, це тема для іншої статті.
Хочеться лише зауважити, що іноді може йти мова і про непорозуміння, як у цьому випадку. Ось що пише ужгородець Андрій Осадчук:
Разом з тим Громадська рада при ужгородській міськраді чітко повідомляла про походження саджанців та свою роль у цій соціальній акції. Але, очевидно, акцент на цьому факті для декого виявився чи й насправді був замалим.
Офіційний піар
Закарпатські чиновники та власне органи влади офіційно на піар та рекламу не витрачаються. Це підтвердили Zaholovok.com.ua у запиті і Закарпатська облрада, і Закарпатська ОДА, і Ужгородська міськрада.
А витрати на утримання інформаційних управлінь взагалі мають тенденцію до зменшення.
До прикладу на утримання управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської ОДА, на 2013 рік витратили 1186,4 тис.грн. (заплановано 1195,3 тис. грн.), на 2014 рік, відповідно, – 1124,8 тис.грн. (1143,8 тисяч). А от цьогоріч бидатки знову зменшилися, бо ж на рік управління може витратити лише 1135,2 тис.грн. Із них за перший квартал використали менше четвертини - 256,9 тис. гривень.
Закарпатська облрада на прес-службу окремих видатків взагалі не передбачала, адже остання входить у структуру виконавчого апарату обласної ради.
Про ужгородську міськраду говорити взагалі складно, адже там діє відділ внутрішньої політики, та організаційної роботи зі зв’язків із громадськістю. Його функції дещо невизначені, однак саме ці люди займаються наповненням сайту міськради.
Трьом працівникам відділу за останні три роки нараховували хіба заробітну плату, а саме:
2013 рік —111 229,58 грн.;
2014 рік — 138 570,43 грн.;
січень-квітень 2015 року — 37 958,38 грн.
Ці органи забезпечують інформування населення про основні рішення та останні новини керівного органу. Таким чином говорити про якийсь серйозний піар чи рекламу на офіційному рівні змісту нема. Можливо, десь тут і криється причина того, що кожен закарпатський політик, який себе поважає, повинен мати сайт, а то і декілька.
Окремо варто згадати комунальні газети. Вони з плином часу показують тенденцію до зникнення, що за відсутності масового доступу до Інтернету — явище негативне. Їх добре дослідив той же спеціаліст ІМІ Ярослав Гулан.
Так, на обласну газету «Новини Закарпаття» депутати не пошкодували 355 тисяч гривень. Ще додатково цій газеті дадуть 80 тисяч гривень як оплату за те, що влада інформуватиме про свою діяльність з її сторінок.
“Власне, остання витрата логічна – влада дійсно десь може інформувати про себе, і за це треба платити. У газеті «Новини Закарпаття» є дві сторінки, де позначено – матеріали підготовленні у стінах ОДА та облради. Тобто тут, що називається, читач попереджений, звідки йде контент.
Втім, на решті сторінок газети також є «позитивні матеріали» про те, що зробив голова ОДА і як прокоментував подію голова облради. І цей контент уже готують журналісти редакції – така собі «провладна» джинса. Чого так? Вірно, бо газета де-факто підпорядкована ОДА та облраді”, - вважає Ярослав Гулан.
При цьому і голова Закарпатської облради, і голова Закарпатської ОДА відповідальність за утримання обласної комунальної газети перекладають на депутатів.
А ще в області є 12 районок, де ситуація дуже подібна. І це вже не кажучи про газети міських рад...
Особливо складна ситуація склалася в Ужгороді, де з початку 2015 року перестала виходити однойменна муніципальна газета. Міський голова Віктор Погорелов тоді заявив, що місцева влада інформуватиме про свою діяльність через прес-центр, сайт та бюлетень. Однак, на практиці із нового року журналісти редакції, не маючи можливості випускати газету, сидять без зарплати. А депутати міськради, судячи з усього, не готові попрощатися із безкоштовним для себе рупором. Відтак в Ужгороді із муніципальною газетою унікальна ситуація: і не закривають, бо треба рупор; і не випускають, бо не хочуть витрачати гроші на її випуск. Як наслідок – численні борги, які з кожним днем лише збільшуються.
Окрім того на Закарпатті є одна РДА та райрада, які не витрачають грошей на утримання редакції. Мова йде про Мукачівський район. Чиновники у один голос запевняють, що про свою діяльність інформують людей через офіційні сайти та на сторінках міськрайонної газети "Мукачево" і газети "Панорама". Згадують також і телебачення (М-студіо) та радіо.
“Схоже, поки не буде прийнятого закону, комунальні ЗМІ навряд чи будуть роздержавлені. Спокуса мати безкоштовний рупор – надто велика як для чиновників, так і депутатів. Чимало редакцій, що звикли сидіти на фінансовій голці дотацій, теж не особливо прагнуть стати незалежними.
Питання роздержавлення дійсно не варто вирішувати різко, тим більше у час, коли медіа переживають економічно-складні часи. Але ж щось таки треба робити...
Втім принаймні на Закарпатті сьогодні жодних кроків до роздержавлення ЗМІ не робиться. Схоже, поки не буде волі зверху, процес прощання з «комунальною журналістикою» й далі витатиме на рівні «чудової ідеї», - пише експерт.
***
Десь на цьому моменті автор зрозумів, що зачепив тему не для статті, а для цілої дисертації. Тож зупинимося на отриманих висновках, а вони такі, що Інтернет — не панацея; районки житимуть, доки будуть вибори; майбутнє за соцмережами, а прес-служби просто роблять свою роботу. І роблять її добре. А вже нам, журналістам, треба краще фільтрувати інформаційне поле та доносити до читача всебічну, перевірену і тверезу інформацію.
Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua