Чи часто ми чуємо дітей? Отак по-справжньому, щоби продертися через не завжди зрозумілі формулювання і перекласти нібито прості, часом неточні чи смішні, але такі глибокі й зболені слова на свою «дорослу» мову? Особливо зараз, в часи війни, коли у нас не завжди вистачає ресурсів, щоби почути самих себе. Особливо у відносно безпечному регіоні, де «ну все ж нормально, що тобі ще треба?»
Так анонсувала кілька місяців тому проект «Чути дітей» громадська організація «Мистецький простір «Кубло», який передбачав створення безпечного простору для дітей – як місцевих, так і тих, хто вимушено переїхав на Закарпаття, – для висловлення того, як вони переживають війну.
І пропонували висловити свої почуття через літературу, театр, візуальне мистецтво, аудіо.
А днями відбулася виставка робіт дітей, які працювали під керівництвом експертів - професійних художників, письменників, режисерів та психологів, психологи.
«Нам усім дуже важливо збирати ці історії та зберегти їх. Бо це – історичні та культурні документи, відбитки нашого часу, які ми можемо досліджувати, обдумовувати, а ще – поширювати по світу, впливаючи на сприйняття війни в Україні людьми з різних країн, підтримуючи Україну на шляху до нашої Перемоги. Саме так дорослі зможуть почути справжні голоси дітей, зрозуміти, як на них впливає війна і шукати, як перетворити травми на точки зростання, - каже Тетяна Смріга, керівниця ГО «Мистецький простір «Кубло». - Проект «Чути дітей» створений для дітей і про дітей. Тому що ми віримо, що це – найкраща інвестиція у майбутнє, у розвиток нового покоління та країни. Тому що віримо, що кожен має право голосу. Тому що віримо – коли формулюєш і висловлюєш свої переживання, стає легше йти далі й розвиватися, незважаючи ні на що. Тому що віримо, що спілкування через мистецтво допомагає ставати кимось більшим як авторам, так і глядачам».
Кожен з напрямків допомагає розкритися, висловити назовні свої переживання, а не варити всередині, каже Тетяна Смріга. За її ловами, мета проекту також була дати дітям базові навички у сторітелінгу, бо це вміння, які згодяться у повсякденному житті. «Натомість ми отримали глибокі і дуже щирі історії, це було дуже емоційно і нелегко, інколи разом плакали, інколи сміялися. Нам пощастило з дітьми, всі вони талановиті, класні», - додає керівниця проекту.
Журналістка та дослідниця Тетяна Літераті була менторкою у літературному напрямку проєкту. Каже, майже кожен з дітей вже пробував писати якусь книжку, але на певному етапі зупинилися, тож також розбиралися, чому діти далі не пишуть. «Ми розбирали їхні історії, придумували нові, багато гралися, як з історії зробити іншу, змінити героя, фантазували», - згадує Тетяна Літераті.
Олександра брала участь у всіх напрямках проекту. «Я написала як я виїжджала з Харкова до Ужгорода, якими важкими були ці дні. Коли ти пишеш, ти переживаєш історію. Коли малювала, вклала все, що думаю, всі переживання у картину з надією, що я повернуся», - розповіла дівчинка.
Матвій, каже, малював «місто в якому нікого нема, бо це місто всередині людини». «Ще малював просто колекцію розбитих фігур, ніби це скло», - додає хлопець.
Ідею проекту організатори придумали після відвідин Музею дитинства війни у Сараєво. «Там представлені історії людей, які були дітьми під час Балканської війни і це насправді вражає. Ми були з поїздкою у цьому музеї і розмовляли із засновницею, дізналися, що цих історій стає все більше і більше. Все більше людей хочуть розповідати про пережите», - каже Тетяна Смріга.
Виставка робіт проекту «Чути дітей» триватиме до 24 березня 2024 року у приміщенні Закарпатського музею народної архітектури та побуту (2-ий поверх). Тут так само 21 березня о 16.00 відбудеться перформенс форум-театру «Чути дітей», цю виставу було створено на основі реальних ситуацій та переживань учасників проекту віком 13-16 років.
Текст/фото- Ірина Бреза
Відео- Михайло Пожега