Колишня міква ужгородських євреїв, потім бюро стандартизації і врешті їдальня школярів ЗОШ №1 зараз потихеньку перетворюється в руїну та з кожним роком все більше обростає сміттям і зеленню.
Захована у самісінькому центрі Ужгорода, ця історична будівля стала врешті приватною власністю, як і багато інших подібних споруд. Чи то на жаль, чи на щастя, власник не став її руйнувати, а просто покинув.
Теперішній стан колишньої їдальні добре видно на наступному відео ужгородця Олександра Березнюка.
Екскурс в історію
Якщо у передвоєнній Чехословаччині, до складу якої входило Закарпаття, євреї складали 2,6% усього населення, а саме 354 342 особи, то в самому Закарпатті відсоток їх був вищий і складав, згідно перепису 1926 року, 93 341чоловік — 15,39%. В той же час, євреї складали значну частину (іноді до 40% ) жителів таких міст, як Ужгород, Мукачево, Хуст. Вони створювали свою особливу ауру цих міст, вносили свій калорит, сплачували значні податки у місцеву казну. Місцева єврейська громада впливала і на культурний, і архітектурний вигляд міста. Навіть сьогодні будинки, які належали різним релігійним общинам, певним особам, прикрашають місто своїми архітектурними формами. Хоча багато з них із плином років змінили свій профіль, господарів.
Значна єврейська громада жила великим духовним життям. Оскільки в місті існувало кілька релігійних напрямків: ортодоксів, реформістів (неологів), общини статус-кво та інших напрямків, то у місті було кілька культових споруд, - чотири синагоги і п'ять молитовних будинків. Так, на нинішній Набережній Незалежності знаходиться синагога хасидів, побудована у 1908 році. Сьогодні у ньому розміщений переговорний пункт обласного поштового управління. Поряд – будова у вигляді ротонди – міква, де відбувалось купання її членів, - пише Е.Навроцька.
Міква або Мікве — в юдаїзмі водний резервуар для обмивання (твіла) з метою очищення від ритуальної нечистоти. У Торі згадуються такі ситуації, коли настає осквернення: дотик до мертвого, перебування під одним дахом з мерцем, дотик до мертвих тварин тощо. Людина, яка стала нечистою, не може входити до Храму. Способи очищення від кожного виду ритуальної нечистоти відрізняються, проте у всіх випадках без занурення в мікву очищення не настає.
Саме таму міква - ротонда як і синагога була побудована хасидською громадою у 1908 році на набережній Рожковича (сьогодні-Набережна Незалежності). У п'ятницю пополудні єврейське чоловіче товариство прямувало поринути у мікве, де всі були рівними: і швець, і багатий торговець.
Звісно, ужгородська міква своє ритуальне значення втратила давно, ще за часі радянського союзу, де релігію переслідували.
У70- х роках там знаходилося бюро стандартів, а у 1984-1985 році на її місці відкрили їдальню сусідньої ЗОШ№1. Новий корпус школи (завершений у 1979 році) із їдальнею з'єднали коридором.
До слова, ужгородські євреї нову мікву отримали лише у 2007 році.
У чому цінність
Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина у нас охороняється законом.
“…Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами”.
За визначенням Закону України «Про охорону культурної спадщини», архітектурними пам'ятками є:
- Історичні — будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
- Об'єкти архітектури — окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів;
- Об'єкти містобудування — історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, у тому числі поєднаною з ландшафтом, залишки давнього розпланування та забудови, що є носіями певних містобудівних ідей.
Відомий в Ужгороді архітектор Петро Сарваш з сумом констатує, що колишня міква до жодного реєстру місцевих пам’яток не входить. Це ж підтверджує і пошук по реєстрах у мережі Інтернет. Хоча серед пам'яток місцевого значення є комплекс історичної забудови 16-19 ст. - Пл. Народна, наб. Незалежності, вул. Довженка, вул. Свердлова, вул. Ракоці, вул. Менделеєва, вул. Ломоносова, №090008 (2-М), прийнята рішенням ОВК № 35 від 05.02.1980 р.
“Наскільки я знаю, ця будівля приватизована і власники наврядчи хочуть її зберегти. Будівля була купальнями при старій синагозі. Тому вона представляє собою певну цінність, не настільки містобудівельну чи там архітектурну, як історичну. Ну а вже її збереження- справа громади. У першу чергу, нею мала би опікуватися єврейська громада, а у другу чергу, - ми всі, бо це наша історія. Вона не внесена у список офіційних пам'яток архітектури і історії, на жаль. Але це помилка, яку можна виправити”, - переконаний архітектор.
Разом з тим власниця гаражів, які знаходяться на території дворику колишньої їдальні, запевняє, що пам’ятає, як у 70-ті роки на закладі висіла табличка зі словами “пам’ятка архітектури”... Документально підтвердити ці слова поки, на жаль, не вдалося, однак Zaholovok.com.ua спробує отримати цю інформацію. Та навіть якщо це правда, об’єкт не був перенесений із радянського реєстру пам’яток до реєстру незалежної України, тож подібний його статус треба затверджувати наново.
Відомий закарпатський історик Йосип Кобаль підтверджує, що оригінально їдальня дійсно була міквою, однак говорити про її історичну чи архітектурну цінність не готовий. Каже, що не досліджував цього питання.
Можливо, закарпатським історикам дійсно варто взятися, за колишню мікву та вивчити це питанням, аби будівлю не спіткала сумна доля чергової руїни, а ужгородці не споглядали у історичному центрі ще одну “стікляшку”?
Що стосується єврейської громади, то їх думку з цього питання Zaholovok.com.ua дізнається вже зовсім скоро.
Їдальні перипетії
Не менш цікавою є вже сучасна історія приватизації комунальної власності. Як показує кадастрова карта, на даний момент колишня міква чи ж їдальня “Школярик” знаходиться у приватній власності. Іще більше лякає код її призначення, адже 03.07 передбачає, що на ділянці дозволене будівництво та обслуговування будівель торгівлі... На Генплані Ужгорода тут теж позначений магазин...
Як розповідає Олександр Волосянський, колишній керуючий справами виконкому Ужгородської міськради, їдальня була вкрадена в учнів 1 школи, тобто викуплена за безцінь ще до 2010 року.
“Серед усіх шкіл, ЗОШ№1 мала чи не найкращу їдальню, хорошу будівлю, прохід зі школи. Там завжди було прохолодно — ідеальні умови для харчування школярів.
Невідомо чому у період з 2006 по 2012 рік за мерства Ратушняка у приміщенні перестали харчувати діток і воно невідомим чином перейшло у приватну власність. Певно що за копійки, бо тоді все так робилося. А для діток тоді у підвальному приміщенні зліва від центрального входу облаштували їдальню і їх годували там. Десь у 2013 році та підприємиця, яка там була, чимось не влаштувала керівництво школи. Бо у 2014 році вона приходила на торгову комісію і брала дозволи на торгівлю у інших місцях. Розповідала тоді на комісії, що керівництву чимось не вгодила, імовірно, через фінансові питання. Її звідти вижили через закриття їдальні. Просто відмінили дозвіл на торгівлю чи щось таке. Тоді лінгвістична гімназія взяла всередині двору якісь складські приміщення, колишній сарай, і там облаштувала їдальню. У 2013-2014 роках вони проводили конкурс по оренді і туди новий підприємець прийшов, який і займається харчуванням дотепер. Загалом це погано. Перше, що місто втратило будівлю. По-друге, школярі втратили їдальню, бо зараз вони харчуються не у такому зручному приміщенні.
Є така інформація, що у 2011-2012 роках на сайтах нерухомості, а також через ріелторів, було оголошення про те, що ця будівля продавалося., при чому за дуже велику суму — мільйон доларів. Це дорого для всіх часів: і до кризи, і після кризи. Тому якщо їдальню купили за декілька мільйонів гривень на ті часи, а продавати за мільйон доларів, то маєш колосальну вигоду. Не враховуючи хабарі, які дали за дешеву приватизацію”, - розповідає чоловік.
Олександр Волосянський також висловив стурбованість тим, що чергового забудовника може не влаштувати квадратура приміщення, тож його просто-напросто розвалять, а на місці мікви збудують черговий багатоповерховий торговий центр....
Ужгородський активіст Валентин Волошин згадує, що у той час цілий ряд шкільних їдалень вивели в оренду, згодом продали і перепродали, тоді як директори ніяк на цей процес не впливали.
Перечитуючи все вищесказане, складно було не помітити тих проблем, які виникли у школи після приватизації їдальні. Цей фактор можна сміливо називати одним із головних мінусів такого необдуманого діяння Ужгородської міськради. Бо ж справді діток потрібно годувати щодня...
Втім, як розповіла теперішня директорка лінгвістичної гімназії Любов Попович, а цю посаду вона зайняла лише у 2013 році, з харчуванням у школі все нормально.
“У школі в нас їдальня є. Нормальна, у дворі школи будівля. Діти, хто хоче їдять, хто не хоче — не їсть”, - каже жінка.
І дійсно нові їдальню облаштували у приміщенні для уроків трудівника. Зараз школярі навіть проводять там розважальні вечори. Разом з тим зараз у 23 класах лінгвістичної гімназії навчається майже 700 учнів та працює понад 60 педагогів.
“Що стосується старої їдальні, у документах лінгвістичної гімназії вона не значиться. Ніяких документів у нас на це приміщення немає. За тими документами, які у нас є, це тільки приміщення лінгвістичної гімназії, от скажімо, по периметру, по стінах. І більше нічого у нас по землі немає”, - повідомила Любов Попович.
Вона також зауважила, що до 2013 року школою керував Михайло Мегеш, тож саме він передав їй документи на школу, але вже без старої їдальні. Нагадуємо, що М. Мегеш наразі є депутатом ужгородської міськради.
У коментарі сайту Zaholovok Михайло Мегеш підтвердив інформацію ужгородської міськради та розповів, що їдальня була на балансі фонду комунального майна міста. Він же, у якості директора, використовував будівлю лише на правах операційного управління. Тож, коли рішенням виконкому і сесії майновий фонд забрав їдальню, зробити з цим не можна було нічого.
До слова, ЗОШ №1 на той момент стала чи не єдиним навчальним закладом, у якого не було своєї їдальні...
Як Ужгород позбувся мікви
Як розповів начальник департаменту міського господарства Ужгородської міськради Олександр Костенчук, колишня їдальня на набережній Незалежності, 5 давно місту не належить.
“Козак Іванна Миколаївна орендувала дане приміщення за 4700 гривень у 2007 році. У 2008 році вона отримали дозвіл на викуп об’єкта, що підтверджує договір купівлі-продажу. За цей об’єкт вона заплатила 2 мільйони гривень. Це на 2008 рік серйозні кошти. На даний момент це приватна власність”, - запевнив О.Костенчук.
До того будівля була у комунальній власності і належала не школі, а місту,- завважив чиновник. Школа ж, швидше за все, тримала їдальню на правах оренди. Але рішенням сесії від 2008 року Козак Іванна отримала дозвіл на викуп.
“Це приватна власність. У будь-якому випадку вона з архітектурою має погодити те, що вона вважає за необхідне зробити. Але поки що невідомо нічого”, - запевнив чиновник.
На цьому, власне функції міськради і завершуються. За подальшою долею проданого майна, звісно, ніхто не слідкує. Тож пан Костенчук міг і не знати, що будівля по наб. Незалежності, 5, цілком імовірно, була перепродана.
Ця інформація випливла після розмови із ужгородкою Антоніною Василівною, яка вже давно судиться із власником ділянки за гараж. Бо ж дійсно на наб. Незалежності, 5 і зараз можна побачити чотири металеві гаражі, які використовуються.
“Ми маємо гараж, але не маємо на нього папери, - розповідає жінка. - Нас опередили. Розумієте, вони роками не дозволяли нам приватизувати майно, а тепер нас виганяють”.
Втім, Антоніна Василівна добре розуміє, що юридично немає основи для того, аби судитися за гаражі, і тим не менше пробує хоч якось вирішити цю справу.
Після приватизації ділянки власники гаражів отримали припис із земуправління з вимогою звільнити територію.
“Ми звернулися до Погорєлова. Він нам сказав: подавайте у суд ми вас будемо підтримувати. Той юрист мерії один раз, можливо, з'явився на засідання і більше не приходив. І власник будівлі змінював прізвище.. Так воно і тягнеться дотепер. Як каже мій адвокат: у нього є приватизаційний акт на землю,а відповідно і право на неї. Все”, - з сумом констатує ужгородка.
Антоніна Василівна у розмові про сторону відповідача повідомила цікаву інформацію. Бо судилася вона вже не із Козак Іванною. Останню вона знала, бо саме та орендувала свого часу приміщення їдальні.
“Офіційно, коли я йшла оформлювати у земельному відділі гаражі, дізналася, що взяв цю землю Грибанов, теперішній Ябрик, (змінював прізвище, бо був судимий) і Бабич. Потім ця Бабич продала Ковачу. А Грибанов мені сказав згодом, що це стосується нашого колишнього нардепа Ковача, але не його особисто,а якихсь родичів. Вони планували, що збудують там пивбар або туристичний готель, агенцію”, - розповідає власниця гаражів.
Зараз це все затихло, а у колишній їдальні живуть хіба бомжі і наркомани. Антоніна Василівна вже неодноразово викликала міліцію на місце, пояснювала, що це приватна власність, однак, намарне. Жінка шкодує історичну будівлю, адже її можуть підірвати чи спалити.
Цікаво також те, що договір оренди гаражів люди укладали не з міською радою, а з тодішнім директором ЗОШ №1 Мегешом.
Підтвердженням цієї інформації є постанова Закарпатського окружного адміністративного суду за 10 квітня 2014 року № 807/455/14, винесена суддею Маєцькою Н.Д. Згідно неї, земельна ділянка площею 0,1402 га належить певній особі на праві приватної власності, що підтверджується державним актом на право власності серія ЯИ № 082118, виданим та зареєстрованим за № 011023500089 від 11.01.2010 року. Нагадаємо, за даними О.Костенчука, договір купівлі-продажу укладала Козак Іванна у 2008 році. Тож постанова чітко підтверджує слова жінки про гаражі. А от про Грибанова інформацію підтверджує вже довідка, надана Ужгородською міськрадою.
Наразі власник будівлі пообіцяв журналістам закрити її від посторонніх і пообіцяв почати роботи, але про що саме йде мова наразі невідомо.
Що буде далі
Сказати достеменно, що буде з будівлею, якій уже 107 років, неможливо. Серед ужгородців побутують різні думки. Одні кажуть, що там буде спортзал, інші говорять про чотириповерховий готель...
Самі ж власники до міськради поки з проектами чи о будівництва, чи то реставрації не зверталися. Мер Ужгорода Віктор Погорєлов і взагалі нічого про стан будівлі не знав, як і про те, що вона в приватній власності та роками руйнується. Принаймні, за його словами.
Громаді залишається лише довести історичну цінність будівлі, що б дозволило, як мінімум, перешкодити власнику зруйнувати її зовнішній вигляд. А якщо всередині буде готель, чи кафе, - не так і страшно.
Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
