Всі ми пам’ятаємо ці важкі, але щасливі роки, коли ночі минали наче мить, голова працювала невпинно, а вірні друзі і кава завжди були поряд. І все це заради них — екзаменів, модулів, контрольних...
Саме тому у розпал літнього сезону Zaholovok.com.ua підготував публікацію, присвячену сесії.
Закарпатців ми попросили згадати свої студентські роки та трохи написати про це: як здавали екзамени як готувалися, чи кликали “шару”, писали шпаргалки, училися? І от що з цього вийшло.
Євгенія Напуда, головний бібліотекар відділу обслуговування Закарпатської ОУНБ ім.Ф.Потушняка
“Мої спогади про студентські роки та період навчання завжди викликають посмішку на обличчі. Це були безтурботні дні, наповнені активною молодіжною діяльністю спочатку в коледжі культури, де я навчалась на бібліотечному відділенні, а потім в університеті культури і мистецтв. Університет заочно закінчила у 2010 році. Вчитися я дуже любила, та й тепер продовжую це робити тільки в іншому форматі. Готувалася до контрольних та іспитів старанно і заздалегідь, але зізнаюсь, були і такі випадки, коли вчила матеріал за 10 хвилин до початку опитування. Шпаргалки писала вкрай рідко, бо ніколи ними не користувалася. Страшно було їх витягнути непомітно. Запам’яталися кілька екзаменів, яких я боялася і дуже хвилювалася, як їх складу, особливо «Аналітико-систематична обробка документів» та «Потоки і масиви інформації», а в результаті отримувала «автомат». А взагалі, студентські спогади одні із найкращих в моїй пам’яті”.
Ярослав Шафар, заступник ужгородського міського голови
“Я всегда был "тянучий" студент. Часто сдавал экзамены без подготовки, часто получал "автомат". Шпаргалки не писал, лень было таким заниматься.
Перед армией чуть не исключили. Сделали выговор. Текст помню. За срыв коммунистического субботника. Комсомол не любил, коммунистов ненавидел.
Физфак закончил с отличием, параллельно работал на кафедре квантовой Электроники, где проработал потом 5 лет. Тема кандидатской - " Когерентное излучение лазеров на парах редкоземельных металлов".
Денис Ман, начальник управління молоді і спорту Закарпатської ОДА
“Я люблю вчитися. Певно, це допомагало мені тримати себе в тонусі завжди, і проблем з підготовкою до сесії не виникало. Не можу сказати, що кожна сесія давалася мені складно. Хоча як і всі студенти, відчував переживання під час іспитів. Чи писав шпаргалки? Так, раз чи два. Але ці предмети такі були, що інколи до кінця не розумів, чи знаються на них самі викладачі. Поки що на практиці знання з цих предметів не застосовуав, але вони дозволяли розвивати системність.
Вивчав я менеджмент, а переважна більшість предметів цього напрямку - дуже цікаві і практичні, тому вчився із задоволенням”.
Олександр Волосянський, правозахисник, екс-керуючий справами виконкому Ужгородської міськради
“Я вчився в УжНУ, у мене дві вищі освіти. Першим був математичний факультет, “Прикладна математика”. Отримав звання магістра і червоний диплом (2001-2006). А друга моя вища освіта - юриспруденція, “Правознавство”. Закінчив факультет післядипломної освіти у 2009 році.
Вчився добре, на відмінно, ну там декілька четвірок було. Шару не кликали. Шпаргалки, ну так, писали деколи, але на екзамени ні, а на такі якісь проміжкові контрольні і т.д. Уже десь після третього курсу таку систему вивів собі, що вчився останні два-три дні перед екзаменом, і то тільки вночі. Варив собі десь літр кави такої турецької. І так собі той літр за ніч випивав. Бо це математика, формули, теореми, аксіоми. Білет вивчив, тоді брав окремий чистий зошит, написав коротко собі відповідь, бо зорова пам'ять багато давала. Так само на юриспруденції робив. Це найбільше часу займало, але було досить ефективно. Навіть таке бувало, що буквально до 6-8 ранку, вчився, а на 9-ту вже йшов на екзамен”.
Юрій Світлик, ужгородський активіст, член Громадського Конвенту
“Закінчив істфак УжНУ, жив у 4-му гуртожитку. Найкращі роки, незабутні. Взірцевим студентом не був, часто прогулював пари особливо у нудних, совкових викладачів. Предмети, які захоплювали, вчив настійливо, на інші забивав до сесії, а там за 3-4 ночі з пивком, сигаретами і шаленими друзями проходили всю програму, готуючись до екзамену. Не буду більше згадувати, бо страшезно хочеться знов туди - у ту шалену, драйвову атмосферу безтурботного життя із друзями, пивом і нічними движами з гітарою”.
Антоніна Стряпко, кандидат політичних наук за спеціальністю “Політичні інститути та процеси”, викладає в УжНУ
“Сесію доводилося здавати двічі - оскільки вчилася на стаціонарі (політологія) та заочно (РГФ). Доки вчилася в Ужгороді на політології - крім “Історії України” у Фенича нічого здавати не доводилося, оскільки все мала автоматом. А от історія - найперший екзамен - вчилися ми як урваті. А викладач все-одно знав знайти прогалини. Досі пам’ятаю, що ніяк не могла згадати автора Синопсиса - Іннокентія Гізеля. Але і на 4 не погоджувалася. Ото сиділа і казала - не піду, доки не поставите п’ять)))) На РГФ - здавала все по повній. І, як не дивно, в ті часи жодних поблажок мені, як заочниці, не робили.
Найбільше запам’ятався екзамен у Михайла Михайловича Рошка - ХХ століття. Здавала 2 дні по 4 години. Ми встигли обговорити все - від Андрія Любки до Кена Кізі. Обговорили почуття патріотизму та національну приналежність Бернарда Шоу, про Германа Гессе, без якого не варто було навіть являтися на екзамен. Це було так круто. У кінці М.М. сказав - дякую, з Вами так цікаво спілкуватися, і поставив 5. Коли ж я поступила на магістратуру в Київ на філософський факультет, то там все було як вперше - там мене ніхто не знав, і таке поняття як "імідж" студента, який напрацьовується 2 перші роки - був повністю відсутній. Важко було, адже за рік прийшлося опанувати весь філософський категоріальний апарат, який інші опановували попередні 4 роки. Але це було того варте.
Ніколи не забуду проф.Шульгу - у неї ми мали геополітику - справжню, а не то бліде "подобіє" як в Ужгороді. Читали першоджерела, вчили 100 питань на іспит. А потім на самому екзамені вона запитала лише формулу могутності Мехена і суть концепції "потрійної упряжки" Хаусхоффера і поставила відмінно. Перше враження - і це все? Але потім зрозуміла, що викладач чудово бачить, чи ти готовий. Ще прекрасним екзаменом була політична філософія у Дегтяра - одне спілкування з цим викладачем - подарунок долі. та й завдяки підготовці до цього екзамену відкрила для себе зовсім новий світ філософії. Найцікавіше було здавати держіспити - на відміну від Ужгорода,ми мусили здавати не тільки політологію , але й філософію. І в ході підготовки мене осяяло, наскільки філософія, недоступна в УжНУ, цікава, багатогранна. Я просто балділа від самого процесу підготовки”.
Костянтин Черкай, журналіст сайту “Korzo News”
“Я вчився в УжНУ (тоді ще УжДУ) в ті часи, коли хабарі давати було соромно (1986-1993), тому про такі речі як купюра в заліковій або «староста збирає гроші на залік» не могло бути й мови . Хоча, звісно, зустрічалося різне. Ви знаєте, хто такі «корчагінці»? Це ті вкрай одаровані студенти, до яких напередодні сесії приїздили родичі з районів, озброєні корчагами з вином, а подеколи і «півсвині» у варош привозили. Звісно ж, інші студенти з таких посміювалися...
Що ж до здачі екзаменів... Було різне. Особливо у нас, на фізичному факультеті, де предмети зустрічалися аж дуже складні. Фізики наших часів пам’ятають висловлювання одного з викладачів: «Квантову механіку вивчити неможливо, до неї можна лише звикнути...» Звикали по різному. Наприклад, ви гадаєте, що сумнозвісні «каруселі» вигадали виключно для виборів? Аж ніяк! Ми прокручували їх на екзаменах ще в ті часи, коли голосували лише за безальтернативний «блок комуністів та безпартійних»! Тут основна задача була у тих, хто приходив на екзамен серед перших – треба було дуже вдало викрасти зі стола один екзаменаційний білет, винести його в коридор і передати наступному. А там вже справа техніки – швиденько вивчити три питання легше, аніж 70, важливо було лише сховати витягнутий білет, а викладачу оголосити отой, прихований...
До речі, трюк з радіоприймачем, як у фільмі «Пригоди Шуріка» також застосовувався, але разово, розповсюдження не отримав, оскільки виявилося, о це занадто незручно...
А от «шпори» і «бомби» застосовувалися масово. Найвидовищніше було, коли дівчата розписували формулами ноги під сукнями – хлопцям спостерігати за такою безкоштовною еротикою в аудиторії, коли сокурсниці треба було згадати щось з написаного в останній момент було, ясна річ, особливо цікаво.
Згадую, що у багатьох дівчат бумажні шпори були набагато кращі за підручник чи конспект – на довжелезних папірціх-гармошках стисло і ясно викладено все найпотрібніше, а особливо важливі місця – ще й червоною пастою позначені! Зізнаюсь, часом сам і не готував нічого, а використовуючи гарні стосунки і легкий флірт випрошував після їхньої здачі комплект – і не мав проблем зі здачею .
Взагалі заходити на здачу наприкінці екзамена було вигідно – можна було набрати не один комплект «бомб» розпихуючи їх в спеціально пришиту носову хустку, за пазуху, за ремінь позаду, та ще й в шкарпетки. Пам’ятаю, коли такий «озброєний» студент відчиняв двері, друзі починали гудіти – мовляв, «важкий бомбовоз полетів». J Траплялися випадки, коли викладач помічав один з комплектів і конфісковував його – отут і ставали в нагоді інші. Важливо було лише підготувати декілька ручок різних відтінків, щоб швиденько підібрати ту, що підходить під конкретну «бомбу».
Але найбільше згадую екзамени у одного з найкращих, найулюбленіших викладачів факультету – Василя Васильовича Скубенича. Там шпори не допомагали, для нього білет був лише першою темою для розмови, а далі під час відповіді він міг «прогнати» по всьому предмету. Проте часто траплялися випадки, коли він під час екзамену пояснював і розжовував студенту тему, котру той не зрозумів або підзабув. Тому екзамени у нього тривали зрана до півночі, а бувало й до першої-другої години наступного дня. Зате йому, мабуть, ніколи не було соромно за своїх студентів, його спецкурси ми дійсно знали...
До речі, обов’язковим атрибутом екзаменів у Василя Васильовича був літровий термос з кавою, в котру студенти неодмінно за традицією додавали закарпатський коньяк. Інші викладачі про це знали, тому протягом екзаменаційного дня любили забігти саме в аудиторію Скубенича «на каву». Бо ж у кав’ярні знизу «не така смачна».
А взагалі-то про шпори, бомби та інші студентські викрутаси напевно ще краще можуть розповісти самі викладачі – не сумніваюся, що більшість таких хитрощів вони помічали, але ставилися досить поблажливо. Бо ж всі ми люди...”
Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua