25 лютого в Ужгороді відбулося обговорення можливості запровадження громадського бюджету в Ужгороді. Ініціатором ідеї став депутат Ужгородської міської ради Микола Сюсько. На зустріч прийшло декілька десятків людей, було багато молоді, а також місцевих активістів. З'явилося і декілька інших депутатів міської ради.
Програма громадських бюджетів у декількох містах України вже була апробована чи ініційована за сприяння Фундації ПАУСІ та польсько-канадської Програми Підтримки Демократії.
Громадський або партиципаторний бюджет — це демократичний процес, який передбачає надання громадянам права розподілу частини коштів з міського бюджету або іншого бюджету, який їх стосується.
Представляв тему помічник народного депутата Белень Іван. Він розповів, що вперше подібний бюджет виник у містах Бразилії на початку 1990-х років. Згодом, у 2000-х роках, він розширився на інші країни Латинської Америки, Північної Америки, Європи, Африки, Азії та Австралії. До прикладу, у німецькому Кельні громадський бюджет вводили у 2007 році, і навіть тоді цей процес не був легким. Так, містяни подавали свої проекти до міської ради, де їх розглядали і затверджували депутати. Проект поширили на різні групи населення, як молодь, так і старшу вікову групу, залучали навіть безробітних. Для прозорості проекту був створений сайт, де публікувалися всі умови. Початковий бюджет передбачав три напрямки і у кожному з них обирався ТОП-100 пропозицій. Частина з них згодом втілювалася у життя, а містяни моніторили процес виконання муніципалітетом програм. Найкращі проекти відбиралися самі люди методом голосування, а затверджували бюджетні комісії муніципалітету. До слова, у Кельні найбільше грошей вирішили надати на дороги. Інформування, окрім власне сайту, здійснювалося через флаєри, рекламу на автозупинках, біл-бордах, прес-конференції. Врешті світ визнав кельтський підхід до громадського бюджету одним із найкращих у світі. Втім, це лише одна з моделей впровадження ідеї.
Так, на теренах України громадський бюджет впроваджують близько 5 міст, серед яких Черкаси, Чернігів, Луцьк чи Полтава. Наприклад, у Луцьку, для подання і впровадження проекту обрали принцип співфінансування: автор ідеї мав докласти 10% своїх коштів.
У Черкасах для партиципаторного бюджету обрали польський досвід. Місто у 2105 році отримало 1,6 мільярда гривень доходів (разом із трансфертами), а громадський бюджет склав 5 мільйонів. До Громадської ради з питань бюджету включили багатьох працівників департаментів і управлінь, аби ті мали краще уявлення про ідею. Прийняли бюджет як Програму строком на 5 років, адже в українському законодавстві подібний підхід до формування бюджету не передбачений. Деякі міста, натомість, обрали механізм впровадження через Положення. Аби вивчити закордонний досвід черкащани навідалися до Польщі і виявили, що кожне місто по-своєму підходить до питання.
У Черкасах спершу думали поділити ресурси на якісь групи населення, але врешті вирішили виділити певну суму на будь-які проекти, скільки поділ виявився складним. Максимальна вартість одного проекту могла складати 1 мільйон, а підтримка — не менше 10 осіб. Проект мав бути реалізований за 1 рік і не мати великих фінансових витрат у майбутньому. Окрім того пропозиції мали бути у компетенції міської ради. Подавати їх могли корінні мешканці Черкас, або люди, які мають прописку у місті, та не молодші 18 років. Що цікаво, внаслідок особливостей законодавства, організувати інтернет-голосування вдалося лише через системи онлайн-банкінгів.
Місто виділило 4 етапи проекту:
1. Прийом проектів через Інтернет та наживо, а також формальна перевірка бланку.
2. Аналіз проекту щодо можливості їх реалізації та вартості.
3. Двотижневе голосування за відібрані проекти через Інтернет та паперові бюлетені і визначення переможців.
4. Реалізація проектів.
У результаті було подано 54 проекти, відібрано 6 із них на загальну суму — 5 мільйонів. У вигляді рішення міської ради проекти включили у бюджет міста на 2016 рік і цьогоріч вони були реалізовані. Найбільше проектів стосувалося покращення доріг та облагородження зон відпочинку.
Що цікаво, у Черкасах мало місце певне використання людського ресурсу. Дитсадки для облагородження дитмайданчиків просили голосувати батьків, медики — хворих, молодіжні організації — своїх членів тощо. Були проблеми і з браком часу, завеликою кількістю членів координаційної ради, антирекламою, недовірою громадян тощо.
Наталя Бутурлакіна, викладач УжНУ, розповіла що до ініціативи залучилися більше 20 муніципалітетів в Україні, більшість із яких знаходяться у центральній Україні.
“Головна ідея у тому, що ми маємо можливість підняти рівень довіри до муніципалітету. Знову ж таки це виклик до влади, яка може показати, що вона здатна до діалогу з громадськістю та до соціальної відповідальності. Також це можливість залучення бізнесу до розвитку міста”, - розповіла експерт.
Заступник голови Ужгородської міської ради Олександр Габор у цілому проект підтримав і зауважив, що мерія взяла курс на більшу відкритіть і прозорість, однак, у його словах вчувався певний скепсис та були нарікання на низькі тарифи послуг муніципалітету. Нарікав і на недовіру місцевим органам влади. Тому подальша доля ідеї у руках ініціативної громадськості.