Більшість старших людей зранку, традиційно, пішли до церкви і тільки після Служби Божої підуть голосувати.
Ранній ранок. Йду на восьму годину на дільницю виконувати редакційне замовлення. Українська служба бі-бі-сі готує традиційну фотогалерею перших виборців. Тих, хто прийшов голосувати рано, хоча міг би і поспати з огляду на неділю.
Я їх маю спитати про причини такого раннього голосування й про їхні очікування від нового президента.
Перші кілька виборців дуже заспані й похмурі. Якісь заклопотані. Проходять повз мене або без уваги або на ходу перепрошують: «Ні, поспішаю», «ні-ні, я у новини не хочу». Тож, «перший бюлетень в урні» я пропустив. Проте, вполював десь шостий-восьмий. Молода жінка, із синьо-жовтою стрічкою у косі й таким самим патріотичним манікюром.
Христина, 26 років, майстер дільниці на виробництві:
«Зранку зазвичай дільниці Закарпаття порожні, бо люди зранку у церкві. Тож, я вирішила використати цей час, аби потім не стояти у черзі. А черги будуть, бо обираємо своє майбутнє.
Донедавна нашій державі не вистачало патріотизму. Тепер же багато хто зрозумів, що означає бути українцем. Від майбутнього президента я очікую, що ми матимемо краще життя, хоч і розумію, що ще довгий час буде важко. Спочатку нам потрібно зупинити війну, щоб наших хлопців перестали вбивати. А потім просто бути разом і будувати нове життя».
Наступним співрозмовником виявляється літня жінка. Літня на вигляд, утім, це, скоріш через непросте життя, бо років їй не так вже й багато. Говорить сумно, трохи наче й неохоче, проте, відчутно – виливає образу. За загублені роки, за втрачені надії, за скривджену родину: свою і дітей.
Пані Павлина, 66 років, пенсіонерка
Я вдова, маю чотирьох синів. Прописана в Ужгороді, але мешкаю у селі, щоб могти щось на обійсті виростити і прогодуватися сама і дітям помогти. Пішла на пенсію після 20 років державної служби і досі стою у черзі на покращення житлових умов. То як мені не бігти на дільницю, щоб проголосувати за краще життя, як вже бодай не мені, то моїм дітям і онукам?!!
Від нового президента очікую, щоб мої діти жили краще, ніж жили ми. Той абсурд, у який нас привела Комуністична партія – це жах. Був період коли нас 4 сім’ї жили у двокімнатній квартирі. Скажіть, хіба це не страшно? Ми мали партію окупантів. Спочатку одну, а потім і другу. Маю надію, що ми позбулися їх назавжди.
Наступна співрозмовниця також молода і активна. Ефектна блондинка із вогником у очах охоче відповідає на питання, кумедно обмовляється, наче ненароком «привідкриваючи» таємницю голосування, хоча про її вибір кореспондент не питає, і фотографується на фоні троянд:
Василина, 23 роки, банківський працівник:
Я прийшла голосувати однією з перших, бо сама колись працювала на виборчій дільниці і знаю, що бувають різні махінації з бюлетенями: «каруселі», втрата, викидання, псування бюлетенів. Не хочу втратити свій голос і поспішаю його віддати якомога скоріш. До того ж, маю нині службові справи й перед роботою проголосувала.
Від нового президента очікую, щоб вона… ой, він… Ну, словом, щоб вона нас вивела з цього сорому, у якому ми живемо. Коли працівник освіти отримує півтори тисячі гривень. Це ганьба на увесь світ і біда. І ще – щоб вона навела порядок на залишку території України. Я не сподіваюся, що нам повернуть Крим. Утім, може новий президент зробить Закарпаття всеукраїнською оздоровницею і курортною зоною. Це було б для нас усіх добре.
Жіночу компанію розбавляє 52-річний пан Андрій, за професією кравець.
Я дуже рано встаю, неділя чи будень. Це звичка. І починаю день із найважливіших справ. А справа сьогоднішнього дня – єдина: вибори. Тож, першим ділом я прийшов і проголосував.
Нового ж президента я б не хотів бачити олігархом. Це, мабуть, найголовніша вимога. Щоб він розумів потреби простих людей. А ще – він повинен знати військову справу. Бо Україна у біді. Нам потрібно її рятувати.
Зібравши кілька ось таких розповідей і фото, поспішаю додому – бо ж у київський офіс бі-бі-сі вже злітаються подібні розповіді з фото з усіх областей України. Не хочеться бути останнім. :) Обробляю фото (чомусь – чи то через поспіх, чи від невеликого хвилювання – не всі вдалися, доводиться фотошопити), розшифровую розповіді і вже відправивши гарячі новини поштою, випадково знаходжу «перший бюлетень в урні» та ще й цікавого співрозмовника у фейсбуку.
Це Антоніна Стряпко, 26 років. Кандидат політичних наук. Доцент кафедри міжнародних відносин УжНУ. Прошу її про розмову, і вона охоче ділиться:
Мій бюлетень був першим в урні на моїй дільниці. Чому перша проголосувала? Є декілька причин. По-перше,як політолог маю досвід роботи в комісіях,тож знаю,що в годину пік - в Ужгороді в обід після служби у церквах - черги. В умовах скороченого складу комісій, мені по-людськи шкода членів ДВК, тож аби не створювати натовп пішла вранці. По-друге, аби не переживати цілий день, що чогось не зробила. Чим більше відкладаєш,тим більше психологічного дискомфорту відчуваєш.
Щодо президента - вчора написала великий пост у Фейсбуку, щодо свого бачення виборів. Коротко скажу так, тепер головна мета легітимізувати систему і привчитися обирати чесно. Тому не варто вестися на політичні технології про «перший тур». Треба голосувати так, як каже сумління.
Очікування? Чесно кажучи, небагато. Це все ілюзії, що після виборів ми прокинемося в новій краіні. Взагалі,щось очікувати «зверху» - це пережитки ралянського патерналізму, коли хтось «щось вам винен». Але то не так. І хлопці гинули не за особу, а за принципи. Тому потрібно аби новий президент просто був визнаний і світовою спільнотою і громадянами і це запустить систему. Про перезавантаження, на жаль, не йдеться. Бо обличчя старі, бо люстрацію не проводять, бо ще багато різних «бо»...
Такі різні люди. Різні очі. Хтось спокійний, хтось схвильований, хтось ображений, хтось пишається, що «потрапив у новини» і перепитує де можна себе побачити… А дехто – тверезий, рішучий, виважений. Професіонал-політолог. Розуміє, що легко не буде, утім знає, що мусить бути все добре, бо Україна – велика країна, яка пережила багато катаклізмів і уціліла. І нинішній день – не кінець формування її історії.
Антоніна Стряпко пише у переддень виборів у своєму Фейсбуку:
«Дуже багато лунає закликів обрати сильного лідера, бо Україна в стані війни. Хочу нагадати, що було проголосовано повернення до конституції 2004 року. Тому «сила» президента – дуже умовне поняття, адже він позбавлений диктаторських повноважень Януковича. Тому, знову ж таки – треба обирати Президента, який просто за фактом нашого вибору буде легітимним в очах Заходу, Росії і світової спільноти загалом. Війна не має обмежувати ваш вибір якимось завідомо узгодженим кандидатом. Бо згідно Конституції Президенту лишається не так багато повноважень.
Тому, відповідь на питання «за кого голосувати?» дуже проста – голосуйте так, як вважаєте за потрібне САМЕ ВИ, а не якісь політологи, аналітики чи соціологічні служби. Спробуйте, і ви можете дуже здивуватися».
Олександр Попович