Вчора, 14 листопада, в Ужгороді, в Закарпатській обласній бібліотеці презентували книжку в про творчість Сартра і Камю в ракурсі їхнього ставлення до проблеми насильства і ненасильства в суспільстві. На переклад українською мовою двох філософських трактатів сучасних відомих французьких інтелектуалів Жана-П’єра Бару і Лу Марена на тему трактування Сартром і Камю проблем насильства і ненасильства ексклюзивне право в Україні мав доцент кафедри прикладної лінгвістики Ужгородського національного університету Віктор Мотрук.
Як розповів Zaholovok.com.ua перекладач Віктор Мотрук, передмову до книги написав Жан-П’єр Бару. А ось довідка про авторів і післямова – авторства ужгородця.
«У середині ХХст. видатні французькі митці Ж.-П.Сартр і А.Камю стали духовними лідерами західної інтелігенції, яка у післявоєнні роки переживала тяжкі потрясіння, викликані цією трагічною подією в історії людства. Їх духовні шукання в галузі екзистенціальної філософії втілилася у твори, що здобули світову популярність, причому навіть серед читачів молодого покоління. Наприклад, французькі студенти-бунтівники так званого «Червоного Травня» 1968 року вважали їх своїми улюбленими письменниками, напевно, тому, що обидва славетні митці і громадські діячі, як і радикально налаштована французька молодь, сповідували «ліві» політичні погляди, і, не вагаючись, підтримали студентську революцію, яка збурила всю Францію», – розповідає перекладач.
«В Україні твори Сартра і Камю українською мовою перекладалися доволі активно, зокрема в останні роки. У Франції і в інших країнах їх філософська і літературна спадщина не менш активно досліджувалася літературознавцями. Попри досягнуті здобутки слід все ж визнати, що життєвий шлях і художній доробок геніальних митців вивчені не до кінця, і залишилося ще чимало білих плям, які чекають ґрунтовного розкриття», – додає Віктор Мотрук.
Видання «Ж.-П.Сартр, А.Камю: погляд із ХХІ ст. на трактування проблеми насильства/ненасильства. Філософські есе», яке на початку листопада побачило світ в Ужгороді у видавництві «Ліра», є спільним французько-українським культурним проектом, здійснюваним з французької сторони відомими інтелектуалами Жаном-П’єром Бару і ЛуМареном, а з українського – автором цих рядків , котрий подбав про переклад текстів есе і передмови, написав післямову і довідку про авторів, упорядкував книжку. А видало її видавництво «Ліра , причому гарний дизайн книги приємно вразив моїх французьких друзів.
Книга є, отже, спробою заповнення сучасними французькими авторами хоча б однієї білої плями на широкому полі творчого доробку їх знаменитих співвітчизників. Як свідчить її назва, вона присвячена конкретній проблемі: аналізу трактування геніальними мислителями питання духовності загалом і суспільного насильства/ненасильства зокрема.
Перший з них у 60-70-і рр.. минулого століття був товаришем Ж.-П.Сартра по суспільно-політичній боротьбі, брав участь в ініційованих Сартром громадських акціях за права французьких трудящих, тому, як ніхто інший, знає з Сартра і його погляди. Про той буремний період їхньої спільної політичної боротьби Бару спочатку розповів у грубій монографії «Сартр, час повстань», що вийшла в Парижі у 2006 році, а через 4 роки –вже для ширшого загалу його шанувальників – випустив коротший філософський трактат «Сартр і насильство пригноблених», який доповнив торік ще одним на ту ж тему – «Мужність ненасильства».
«У своєму есе Бару аналізує еволюцію думок і вчинків свого духовного наставника з питання насильства, починаючи з 70-і рр.. минулого століття, періоду його найактивнішої політичної діяльності на терені французької лівиці, і аж до останніх років його життя. Сартру тоді дотримувався думки, що за допомогою методів «справедливого насильства», застосовуваних проти капіталістів-експлуататорів, вдасться добитися їхньої більшої поваги до людей праці і їх прав. У той час він також оправдовував тероризм палестинців, які виборювали право на власну державу. Розмірковуючи вже на схилі життя про мораль (його рукопис з цього питання вийшов книгою «Зошити з вивчення моралі» вже після його смерті), старий філософ ратує за дійсну мораль, яку людству належить створити, щоб жити за її принципами, за «єдність свідомостей», що є його «історичною метою».
Прослідкуваши розвиток Сартрової концепції насильства/ненасильства, Бару приходить до висновку, що у тезі, що історія людства досягне своєї мети , коли їй на зміну прийде ера моралі ( «початок життя людей одних для інших»!), не лише не відводиться місця суспільному насильству, більше того, Сартр наголошує, що його слід засудити як найбільш злочинну дію людини», – пояснює науковець ставлення Сартра до проблеми.
«Інше філософське есе належить перу знавця творчості Камю з Марселя Лу Марена і має назву «Камю і його лібертаріянська критика насильства». Заслуга автора в тому, що він показує нам дотепер невідомого Камю.Він зазначає, що окремі французькі дослідники творчості Камю (як правило, це «інтелектуали-прислужники влади»), вбачають у ньому або лише «співця абсурду і бунту як його наслідку», або ж одного із західних інтелектуалів, який в роки «холодної війни» гостро критикував східноєвропейські комуністичні режими. У такий спосіб, пише Марен, з Камю намагаються зробити такого собі «кишенькового філософа» буржуазної влади.
Насправді, погляди Камю цілком протилежні поглядам «захисника» буржуазного суспільства і його демократії. Камю був його відвертим противником, він був переконаний, що воно ніколи не спиралося на принципи свободи і демократії. «Камю був соціалістом-немарксистом, соціалістом - лібертаріянцем« - наголошує Лу Марен. А на підтвердження своєї тезивисвітлює тісні зв’язки, які склалися між Камю та тогочасним анархо-синдикалістським рухом і відчутно позначилися на його філософських та політичних поглядах. Опрацювавши документальні джерела, прийшов до висновку, що Камю намагався знайти альтернативу більшовизму, і шукав її у традиції немарксистського соціалізму і анархо-синдикалізму. Як анархіст, «серце якого б’ється в унісон із серцем Бакуніна», Камю відкидав революційне насильство, бо вважав, що жодна революція не здатна вирішити проблему, якою вона викликана. Він пропагував мирний спротив, такий, який застосовував у свій час Ганді, котрий був для нього взірцем гуманіста, він називав його «найвидатнішою людиною сучасної епохи», - каже Віктор Мотрук про друге філософське есе.
«У сучасному світі суспільне насильство проявляється у війнах, тероризмі ( ця злочинна діяльність стала вже фактором цивілізаційної загрози), геноциді за політичними, національними, етнічними чи релігійними ознаками; піратському захопленні кораблів, взятті в полон заручників для одержання викупу тощо. Домінування в якомусь регіоні світу чи навіть у всьому світі однієї могутньої держави («наддержави»), як от, наприклад, США, можна вважати проявом ґеополітичного насильства.
Значне поширення у світі мало і має й сьогодні так зване «культурне насильство», коли якась одна нація всілякими засобами і способамивинищує культуру іншої – її індивідуальних форм і водночас суспільної, етнокультурної ідентичності, яка згуртовує націю», – зазначає Віктор Мотрук.
«Виникає питання: чи здатне людствоХХІ ст. позбутися цього ганебного суспільного явища, яке набуло особливого поширення в епоху техногенної цивілізації ? Є усі підстави сподіватися, що так. Власне, напружений пошук нових шляхів цивілізаційного розвитку світової спільноти, нових життєвих орієнтирів вже почався, і цей новий спосіб життя, якщо його буде знайдено і взято людством за правило, неодмінно міститиме стратегію ненсильства», – вважає перекладач.
