Вітчим і син добре знають своє ремесло: воно хоча не надто хлібне, але людям украй потрібне.
Берегівські шевці батько Михайло Баков і син Золтан Жолдош – напрочуд скромні та совісні люди. Працюють гарно, добре і завдання виконують вчасно. Знайти їх дуже легко – трудяться у одному з приміщень на міському ринку, який належить підприємцю Юлію Сеглянику. Не переймаються, що можуть залишитися без роботи. Навіть у наш скрутний час мають до чого докласти руки. У маленькій кімнатці чимало взуття, яке чекає ремонту: на стільцях, стелажах, у згортках, пакетах тощо. Сюди щоразу приходять відвідувачі – одні приносять обувку для лагодження, а другі оновлені речі уже забирають додому. Треті, бува, цікавляться, чи можуть майстри залатати, освіжити, зашити тощо. Двері навіть не встигають зачинятися, але чоботарі раді, що дають «друге життя» туфлям, черевикам, сандалям, навіть мокасинам і кросівкам. Але спершу візьмуть у руки й оцінять дефект, прикинуть, чи зможуть усунути ваду. Найчастіше беруться за роботу, і тоді вже в хід ідуть шило, ножиці, молоток, нитки, клей, гвіздочки тощо. Буває, що комусь ремонтують взуття одразу, а декого просять завітати наступного дня.
– А відмови бувають? – цікавлюся.
– Рідко, але трапляється, тож навіщо обіцяти, коли взуття старе, стоптане, порване, з яким нічого не вдієш, – у один голос відповідають.
На правах старшого пан Михайло розказав про специфіку їхнього ремесла. Робота, звісно, не вельми престижна, але вкрай необхідна. Доки люди носитимуть взуття, до тих пір їхня професія буде потрібною. Згадав, як сам колись починав у ремонтній взуттєвій майстерні районного комбінату побутового обслуговування населення. Для цього довелося «зазирнути» у далекий 1976 рік – йому було тоді тридцять, а вже наступного року до оселі «сімдесятка» завітає. Скількох клієнтів швець обслужив – не порахувати. Наголошує: кожна епоха має свої нюанси у носінні взуття. Один стиль приходить на зміну іншій моді. Буває, що несуть на ремонт навіть нове взуття: каблук підбити, ремінець пришити, підошву приклеїти тощо. Нині він справжній ас своєї справи, тож секретами ділиться із Золієм, який тут тільки четвертий рік. Але хлопець він тямущий, усе чинить доладно, відвідувачі задоволені роботою. Дякують за оновлене взуття та запитують, скільки майстри дають обуві гарантії?
– Якщо, приміром, чобітки не носити, а любуватися ними – гарантія сто літ, – жартує чоботар зі стажем. – А якщо взувати їх щодня – то на сезон. Може, що на два-три... Хоча найбільше замовлень і припадає якраз на осінь та весну, коли дощі й слякота роз‘їдають черевики, туфлі, чобітки тощо. Влітку найчастіше несуть сандалі – як дорослі, так і малі. І всім хочеться догодити…
Михайло ПАПІШ
На фото: берегівські чоботарі З. Жолдож і М. Баков.