Цвітіння сакури – одне із див, що вирізняє Ужгород з-поміж інших обласних центрів. Природні квіткові композиції прикрашають вулиці нашого міста і щороку зачаровують не тільки численні групи туристів, але й ужгородців. Конвалії, київські каштани, білі троянди та жовті тюльпани вже оспівані поетами різних часів та народів. А як реагують художники на буйство кольору й форм сакури Zaholovok.com.ua вирішив розпитати відому ужгородську мисткиню, члена НСХУ – пані Лесю Приймич.
Пані Леся – одна з небагатьох ужгородських художників, яка щороку виходить на етюди під час цвітіння сакури. Цього разу віднайти мисткиню вдалось на затишній вулиці Крилова, де вона малювала так зване Іудине дерево. Розмова під гілками сакури не заважала писати художниці пейзаж, а нам – розпитати усі подробиці творчого процесу.
Історія живописних сакур у творчості Лесі Приймич розпочалась наприкінці 1990-х. З того часу художниця щороку малює ці розкішні дерева у квіту і отримує від цього виключно позитивні емоції. «Для мене це спражній релакс! Суцільний позитив, адже природа сама створює ці розкішні композиції. Художникові не потрібно нічого вигадувати, а лише прийти і зафіксувати. Дерева нагадують мені тіло жінки. Вигини стовбура та розлогі гілки мов звабливий танок, який виконує пані», -- ділиться своїми роздумами художниця.
Протягом одного сезону цвітіння вдається виконати від 4 до 8 робіт, в залежності від погодніх умов. Як зауважує пані Леся, один сеанс натурних замальовок триває не більше восьми годин: і фізично не легко, і кольори з тінями за цей час стрімко змінюються. Як правило, свої роботи художниця допрацьовує у майстерні. Адже вважає, що етюди – це не завершені художні твори.
«Я з легкістю розтаюсь із своїми роботами, адже робота живе, коли її бачать твої прихильники, а не стеллажі у майстерні. Ніколи не сумую за картинами. За ці роки в мене збереглась лиша одна композиція із сакурами, всі решта – мандрують по світу», -- розповідає мисткиня.
Найкраще пані Лесі малюється у скверику біля пам'ятника Масарику. Художниця каже, що там особлива аура. Правда опісля 15.00 діти, які повертаються зі школи починають наполегливо втручатися у творчий процес і надавати цінні рекомендації. Так і цього разу, за час нашої розмови численні перехожі зупинялись і щиро вітали художницю. Один із них -- пан Сергій, ділячись своїми враженнями, навіть, порадив художниці залишити у композиції пелюстки сакури, які прилипли до свіжих фарб.
Стрімкий холодний вітер доклав зусиль до завершення нашої розмови. Не зважаючи на витівки природи, пані Леся продовжила писати пейзаж. «Якщо моє мистецтво комусь приносить радість – це найкращий стимул працювати далі», -- із усмішкою підсумувала вона на прощання.
Оксана Гаврош, Zaholovok.com.ua
Фото автора