Перше відчуття, що охоплює кожного, хто бере в руки збірку поезій Олени Пекар "Симфонія життя", - це зустріч зі словом, ще не відомим, таємничим, яке може зворушити, запровадити у світ зачарування і глибоких емоцій. Так, ніби чекаєш від поетичних рядків можливості дізнатися про автора більше, ніж подано в жорстких рядках офіційного переліку всіх його досягнень, а також життєвих подій у хронологічному порядку.
Саме так мислячи, гортаємо сторінку за сторінкою, не так давно видану ( грудень 2023-го) ошатну книжку знаної на Закарпатті та за його межами поетеси Олени Пекар. Очевидно, щоб мати гарний вигляд, друкований твір повинен зʼявитися в поєднанні: змісту-сутності й зовнішнього оформлення. Тут це вдалося досконало: досконало відтворює поетичні рядки робота «Осіння сюїта» заслуженого художника України Івана Дідика. «Симфонія»-сюїта відлунює цілим згустком звуків-слів, створюючи своєрідну прелюдію до прочитання, дає можливість зануритися у світ народження поетичного Слова. Нібито стаємо перед лаштунками театру життя :
Пташиний щебіт ранок сповістив,
І сонце йде, невиспане, до хати,
Щасливий день нам Бог благословив,
Щоб жити, і творити, і кохати.
Ще трави в росах гнуться до землі,
Чекають вітру, сонця і блакиті…
Так радісно і солодко мені
В такі короткі та щасливі миті…
Саме вони, ті вразливі рядки, беруть нас за руку і запроваджують у ще дитячий світ поетеси, про який нібито й нічого не відомо. Звідки було знати, що батько Олени Пекар помер ще до її народження, надірвавшись при тяжкій праці бокораша-плотогона. А в мами вона - пʼята… Отут-то заглиблюємося в есей Олександри Козоріз «Там, де Синь і Вир…» : і перед нами вже - оксинові гори, Морське Око, нечуваний простір, у якому вільною пташкою зростала маленька дівчинка, вслухаючись у шум верховіть і гомін прадавнього лісу. Згодом складатиме співанки, підбиратиме самотужки мелодію, сама запрагне писати.
Тому така вразлива поетеса, а заодно і вдумлива, талановита педагогиня. Не перелічити всіх поезій, які, кожна зосібно, подає нам цілий огром святих почуттів : до рідного краю, до Бога, до матері («А чекати - то може лиш мати, Де, крім діток, нічого нема»). Поети мають здатність до провидіння, тому влучний катрен змушує замислитись:
Та що життя! Одна лиш мить
У боротьбі зі Всесвітом могутнім,
Піщинка в морі, а ріка століть
Тебе несе у вирі каламутнім.
У наше теперішнє лихоліття зʼявилося як ніколи багато творів на тему війни. Людська недоля не залишає нікого байдужим. Вистражданим, пристрасним словом звертається поетеса до всіх, хто серцем - за рідну Україну.
Без зайвих оздоб і прикрас, чистим джерельним словом вимовляє поетеса те, що лежить на душі, яка думка тривожить кожного в час всесвітніх змагань, у боротьбі добра і зла. Адже не тільки зворушлива лірика домінує у творах поетеси, а й чітка громадянська позиція, що у всі часи було надзвичайно важливим елементом творчості будь-якого митця. Олена Пекар, як бачимо, завжди послідовна у своїх судженнях і переконаннях, тому, натрапивши на її вразливі, правдиві поезії, ніби вдивляємося в той дивовижний світ, у прадавній Синевир, із якого поетеса вийшла на свою, на широку, дорогу. І досі звучить для неї та сердечна мелодія, що стала одвічною симфонією її життя.
Підготував Ужгородський прес-клуб