Спок: Що зі слів повоєнного педіатра спростовано наукою і що підтверджено

Спок: Що зі слів повоєнного педіатра спростовано наукою і що підтверджено

«У нас нема часу проходити історію порад щодо виховання, треба застосовувати сучасну наукову інформацію», - професор з дитячого розвитку.

Днями в ужгородській «мамській» спільноті на Фейсбуці розгорілася дискусія про методи виховання, а конкретно про варіанти реакції батьків на дитячі сльози, «вибрики» чи капризи. Учасники дискусії на виховні теми, які час від часу виникають у соцмережі, часом цитують навіть Бенджаміна Спока, чимало тез якого спростовані сучасними науковими дослідженнями. Ми попросили прокоментувати тему експрета з дитячого розвиткута сімейних стосунків, викладача і розробницю навчальних програм для студентів, професора Наталію Сіру.

«Б. Спок був популярний із своїми порадами у післявоєнні роки 1946-1950их, тобто досить давно… Його революційність на той час була закладена в тому, що він педіатр за освітою, кинув заклик не слухати лікарів, а слухати себе і інстинктів свого батьківства/материнства. Тобто це був заклик до закладеного природою материнства, - каже Наталія Сіра. -

Для нас, українців, які були обмежені інформативно в багатьох галузях науки на той час, це ім’я було не знайоме. Так само ми як нація не приймали вчення Фрейда про підсвідоме і психологію внутрішніх сил чи душі, а керувалася вченням Павлова про рефлекси, уникаючи душі. З нас робили однакових, чекали однакових реакцій. Ми як суспільство не були включені у процес, коли наукові дослідження зразу ж входили у рекомендації виховання, освіти чи життя… Це необхідно сказати, оскільки ми випадали з процесу розвиткових кроків, які проходили всі інші нації/розвинуті суспільства i країни, які не фільтрували досягнення науки на те, що їм підходить, як в CРСР.  Тобто наука і її досягнення завжди були орієнтиром для покращення життя в інших суспільстваx, кроком до прогресу, а у нас була боротьба за життя і контроль. В інших країнах знання, які поступали (буду говорити за наукові знання про розвиток людини, сім’ю і стосунки), вводилися у рекомендації виховання, перевірялися практикою, і додавалися науковцями. Це все варто знати в ракурсі часу, бо без цього важко зрозуміти, чого поради Спока мали вплив на той час.

От так в Америці, Канаді і решті західних країн на початку ХХ століття проходив вплив революційної теорії Фрейда. Психотерапевти, вихователі переглядали свої ролі і підхід, відповідно вивчаючи, знаючи, як працювати з підсвідомим. Ніхто вже не ігнорував підсвідоме (архuтип, ментальність, з’явився підвищений інтерес  до перших стосунків і ролі матері). З боку точних наук і медицини (яку не можна назвати точною наукою) ішов рух за нормативність, коли орієнтація йшла на все, що можна заміряти (ріст, координацію, кількість слів у різному віці, IQ).

Але так, як Фрейда не легко зрозуміти усім, а тривала орієнтація тільки на норми (для прикладу, якщо дитина не сидить у 6 місяців, то це все патологія, а якщо не говорить у 12, то це вже біда), то через деякий час відхід від цих напрямів був би неминучий.

От тут і з’явився др. Спок. Так 65 років тому вийшли його поради, які були спрямовані матерям післявоєнного часу… Хоч його поради і відходили від впливу «норм» і психоаналізу, деякі з його порад зберігають свою актуальність. Його поради були революційні на той час, але змінювались з часом, що і вказувало, що сім’я змінюється, ролі змінюються, і вимоги до батьківства/материнства, і виховання теж.

На сьогодні наука про сім’ю і розвиток людини розширила і переглянула його поради, так як нові дослідження у цій галузі додаються до рекомендацій дуже скоро. Із головних його тез: «довіряй собі і своїм інстинктам» підтримує материнство, бо жінка стає експертом значно пізніше після народження дитини. На зараз ми науково знаємо, що інстинктивно ми повторюємо материнську/батьківську модель, навіть не знаючи цього.

Тобто Спок був правий, але станом на зараз ми знаємо, що ці моделі поведінки не є завжди найкращі… Він пропонував режим, але пізніше додав гнучкість, що дійсно є бажаною. Він виглядав дуже холодним у своїх рекомендаціях, за що його критикували. До прикладу, «дати дитині проплакатися»… Треба брати до уваги вік дитини, розуміти, що ж вона вивчить iз ситуації, якщо її ніхто не заспокоїть, не візьме на руки, не навчить себе регулювати (саморегуляція) і якщо її ніхто не вислухає?

На сьогодні відомо, що саморегуляція, яка закладаєтсья у перші роки життя і відповідно рівень стресу (нейротрансміттерів) і їх регуляція закладається під час плачу (реакція на стрес) чи недогляд якраз і прописує «так звану» індивідуальну норму/поріг реактивності для цієї людини.

Тобто це реакції на стресові ситуації – чи це похід до лікаря, чи перший день у школі, чи хвороба викликатиме високий стрес у дитини і невідомо, як вона буде з цим справлятися, чи почне хворіти, бо це дисбаланс… Це невміння себе корeгувати, невміння саморегуляції, коли кожен стресор веде до реакції, яка аж зашкалює. Ну, зазвичай, батьки пояснюють, що це дитина ось так реагує, бо надзвичайно чутлива, замикається у собі чи щось подібне… Ніхто не бажає бачити наслідки свого виховання у цьому…Але всім відомо, що вищий стрес вимагає більше зусиль організму/середовища для його нормалізації.

Та і чи це добра підготовка до життя і стресів? Все вірно: супер чутлива, плаче, хворіє часто… Але хто ж не брав на руки, коли дитина плакала? Хто заспокійливо не пояснював (навіть у 2 місяці), що все буде добре, і можна поплакати, але не довго, бо життя без плачу цікавіше? А коли дитина назбирує словничок, то ці пояснення і методи як себе саморегулювати ведуть до того, що діти вже у 2-3 роки можуть і вміють заспокоїти, погладити, обняти, бо емоційно розуміють ситуацію. Навіть якщо не розуміють усіх життєвих складностей. А чи відвертаються, якщо друзі сумують чи плачуть, бо не знають, що з цим робити.

Цим виховується емоційна інтелігентність чи емоційна сліпота…

У 2-3 рочки, коли бувають істерики і крики, які іноді спостерігаємо у дітей, це і є результат того, що саморегуляція ще розхитана, криком викликається увага до себе (бо дитина вже вивчила, що це єдиний спосіб отримати увагу) і без любові й терпіння з боку батьків дуже важко… Можна наказати, закрити двері (хай кричить, плаче, все наче має, біди нема), а цим самим закриваєте двері до порозуміння зі своєю дитиною…

А дитина розуміє із ситуації, що емоційно ніхто в світі за неї не дбає.

То не дивуйтесь, що пізніше вона цим маніпулюватиме… Хто ж вчить маніпулювати?

Ми в Україні книжки Спока не читали у 1950-их, не думали за психоаналіз, бо тоді ми зрозуміли би, чому у нас Сталінський режим, а зараз хапаємось, щоб себе і дітей підготувати до інших реалій життя. У нас нема часу проходити всі рекомендації і кроки історії, яким був Спок після війни… Нам треба користуватися сучасними знаннями. Ніхто ж не хоче купатися в ріці, всі хочуть сучасні блага і мати ванну в хаті, так і з інформацією…

Пізніше Спок, будучи лікарем, зрозумів, що без Фрейда й інших важко зрозуміти розвиток людини і таки вивчився в Інституті психоаналізу, через те змінював свої поради, але залишався вірним тому, що без любові до дитини її важко виховати відповідальною і адаптивною. Це і є його тезa, яка досі акутальна, на відміну від інших.

У наш час дуже все швидко адаптується відповідно до наукових досліджень, це і садочки з підготовкою вихователів, і вчителів у школах, освіта для батьків та освіта для дітей з особливими можливостями i ix батьків. Так, зараз існує програма «трьох Р» (program positive parenting), програма позитивного батьківства, де батьки отримують поради, освіту, вона адаптується для батьківства і з проблемними дітьми. Це дуже успішна мережа тренінгів і освіти для батьків/вчителів, започаткована в Австралії, але існує у багатьох країнах світу. Це там, де зараз досягнення науки розвитку людини і медицини склалися у рекомендаціях сучасним батькам сучасного суспільства».

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...