Дотепний і екстравагантний Володимир Черепаня у пам’яті друзів та колег назавжди залишиться молодим і талановитим, адже художнику судилося прожити зовсім мало -- лише 31 рік.
6 січня 1965 року, на Святвечір, у сім’ї Павла та Ольги Черепань із Мукачева народилась друга дитина – син Володимир. У родині і не здогадувались, що зі спокійного й розсудливого хлопця виросте професійний художник, адже про художні здібності сина ніхто й гадки не мав.
Становлення художника відбулось наприкінці 1980-х, які в ужгородському мистецькому середовищі можна порівняти з розбурханий вуликом. Поки демократія поступово приходила до провінції, творчий аванґард Ужгорода влаштовував різноманітні акції. Безкомпромісно, яскраво, влучно художники заперечували постулати соцреалізму. Мистецтво вже належало їм, а не народу.
Саме в ці роки творча активність Володимира Черепані набирала стрімких обертів. Важко визначити домінуючий жанр, адже головними були пошуки власної мови. Він був художником у найкласичнішому розумінні. Інтуїтивне осяяння не пригнічувалося логікою. Художник зазвичай працював кількома кольорами, що ефектно розчиняв один в одному, досягаючи вібруючих нюансів та витончених відтінків. За кілька років саме колір став головним виразником його індивідуальності.
Поміж щоденною рутиною початок 1990-х став активним виставковим періодом у творчості Черепані. 1993 року Володимир стає членом Національної спілки художників України. Небачений до того часу прецедент – молодому художнику лишень 28 років! Проте Володимир вже мав велику прихильність глядачів, був частим гостем на міжнародних пленерах. У 1992 та 1995 роках відбулися його дві персональні виставки. У ті важкі роки виживання ці події сприймались атиповою реакцією на світ. «Мої обрії» – перша виставка Володимира Черепані, що відбулася в залах Закарпатського художнього музею. 33 картини – це класичний нефіґуратив та майстерно виконані реалістичні пейзажі та натюрморти. Одразу після виставки дві роботи молодого автора поповнили фонди найбільшого музею Закарпаття.
Зазвичай, Володимир Черепаня працював серіями, створюючи живописні сюїти, в яких прагнув віднайти радість першовідкриття кольору. У кожному жанрі мав улюблені теми. Так, серед натюрмортів виділяються різноманітні зображення квітів: ірисів, магнолії, маків або ж польових ромашок. А ще полюбляв змальовувати старовинний Ужгород, в якому поміж силуетів знайомих будівель в чудернацьких барвах проглядало його уявне місто. Ню – окрема сторінка творчості художника. Сором’язливі, невпевнені, вибагливі жінки збуджують свідомість «іншого», де форма жіночого тіла лише тілесний оболонка закодованих сенсів Природи. Гра форм та фантазії допомогла художнику створити новий зміст, де реальність зображуваного наче побачена у шпарину: бачиш, а торкнутися не можеш.
1986-1988 роки – напевно, найскладніші у житті художника. Не стільки фізично, адже служив художником у військовій частині, скільки час та місце, що трагічно вплинули на життя. Рівно місяць його батальйон будував дорогу поблизу Чорнобиля. Цього вистачило, аби через десять років смерть забрала майже всіх. Кажуть, що Володимира не стало у числі останніх…
Сакральні композиції – один із небагатьох жанрів у творчості Володимира Черепані, де зустрічається зображення людини. По-особливому ця тема звучить у картинах останніх двох життєвих років. Художник не в змозі щось приховати: великий життєлюб на порозі страшного діагнозу пробував вийти з глухого кута у своїх картинах. Емоція, пристрасність автора трансформувалася в переживання глядача, у полон Всесвіту, вимріяного Володимиром.
В останні роки працював, мов навіжений. Саме зона ночі була його творчою лабораторією: міг написати й два-три полотна. Перед тим робив багато ескізів. Ретельно продумував кожну композицію і лиш згодом брався за пензлі. Часом повертався до старих робіт, дописуючи та вдосконалюючи твори, адже для тих, хто вміє вдивлятися і бачити – це неймовірна насолода.
Уже після смерті художника в 1997 та 2010 роках завдяки родині відбулись дві персональні ретроспективні виставки. А ще через рік племінник Євген власними силами розробив альбом художника. У кількох примірниках він спробував максимально представити роботи різних років. Лише за десять років спраглий творчості Володимир Черепаня встиг написати понад 300 робіт, напрацювати свої «періоди», характерний живописний стиль та велику кількість нереалізованих ідей в ескізах. А головне – зумів знайти себе та свої обрії. Художник закоханий у колір і світло назавжди залишився поміж тих, хто любить і пам’ятає.
Оксана Гаврош, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото робіт з родинної колекції та приватної збірки Михайла Мана