Слава, учасниця популярного українського гурту «Неангели» розповіла Zaholovok.com.ua про своє враження від Ужгорода, взаємовідносини в колективі та про чорний піар.
− Славо, ти вже кілька разів приїжджала в Ужгород. Як тобі наше місто?
− Тут настільки чисто, настільки тихо. Абсолютно не порівняти з великими містами, де постійно не вистачає часу та зіпсований настрій. Також тут дуже багато маленьких магазинчиків, у яких встигла сьогодні зробити шопінг. Не знаю, як це все поміщу в дорожні сумки. Здавалося б місто маленьке, а знайдеш те, чого не має в Києві.
− Чи не було в тебе бажання переїхати з великого міста в мале?
− Я сама родом з Одеси, і в порівнянні з Києвом воно не таке велике. Завжди хотіла переїхати у велике місто - не вистачало місця. Мені і в Києві іноді буває дуже тісно, але я там так рідко буваю.
− Багато чуттєвості та щирості - такою ви з Вікою постали в новому кліпі на пісню «Твоя». Після цього відео в деяких виданнях з‛явилися заголовки типу «Неангели стати ангелами». А яка ти насправді в душі?
− Та я Баба Яга. Кліп мене саму шокував, дивлюся зі сторони, вся така біла та пухнаста. Та не знаю, яка я. В кожної людини є як біла, так чорна сторони. На мою думку, все має бути гармонійним. Адже світ так побудований, що все рано чи пізно до тебе повернеться.
− Чим допомагає темна сторона на сцені? Коли виступаєш, то ким себе почуваєш?
− Богинею. Та не знаю, я ніколи про це не думала. Скажу тільки, що коли в мене зіпсований настрій, то краще мене обходити стороною. А то зіпсую всім, хто буде знаходитися біля мене. Як це так, щоб у мене було погано, а у всіх все добре? Потрібно зіпсувати настрій всім, щоб і в інших було погано.
− Чому між записом пісні «Твоя» та зйомками кліпу такий великий інтервал часу, майже рік?
− Та менше, аніж рік. Довго думали, довго робили аранжування, зважували всі «за» та «проти». Взагалі підготовкою якось музичного продукту займається наш менеджмент та продюсер, а нам вже даються готові ідеї для виконання.
− В кожному гурті завжди є певна конкуренція, присутній так званий ефект перетягування ковдри. Яка ситуація у вас із цим з Вікою?
− Я взагалі не конкурую, не царська це справа. Але зрозуміло, що іноді бувають у нас якісь сварки. Ми ж так багато часу проводимо разом. Із сім‛єю проводжу менше часу, аніж із Вікою. Ми вже з нею як чоловік та дружина − можемо посваритися, а вже через п‛ять хвилин піти й вибачитися одна перед одною. А ще нам подобається на публіку сваритися, щоб усі це бачили.
− Гурт було створено 2006 року. Чи пам’ятаєш своє знайомство з Вікою?
− Так. Мені подзвонив Юра і сказав, щоб я приїхала в офіс, бо хоче мене з кимось познайомити. Я приїхала, а там дівчинка, яка посміхається на всі 32 і питає мене: «А ти співати то хоч умієш?» А я їй відповідаю: «Намагаюся, іноді виходить». Тоді ми три дні напевно провели разом, бо відчували, що кожна з нас зіграє певну роль у житті іншої.
− Чи не обтяжує тебе відчуття популярності?
− Ні! Ви знаєте, людина з екрану − ексгібіціоніст. Нам хочеться, щоб нас дивилися, інакше б ми туди не лізли. Мені подобається, коли на мене дивляться. Так, іноді хочеться від цього й відпочити, але для цього мені вистачає й тижня. Але потім мені цього починає дуже швидко не вистачати.
− Сьогодні, коли гуляла по місту, тебе впізнавали на вулиці?
− Зазвичай одягаюся як туземець − що під руки потрапило, в тому й пішла. Не впізнають..
− Як рідні відносять до твоє постійної відсутності вдома?
− Та вони вже звикли. Для них головне те, щоб була я щаслива і мені подобалася робота. Вони тільки раді за мене.
− Шоу-бізнес загартовує характер? Ти змінилася після того, як стала співачкою?
− У мене характер з самого початку був, не дай Бог комусь таку дружину. Тому зіпсувати те, що було вже давним-давно зіпсованим просто нереально. І загартувати те, що вже загартоване також.
− У шоу-бізнесі завжди присутні різного типу плітки та чорний піар. Як ти ставишся до цих речей?
− У мене такий характер – де вилізеш, там і злізеш. А ще наздожену і дам чарівний пинок під зад. А те, що стосується пліток, то ради Бога. Якщо моя персона дає привід комусь напружувати свій мозочок, видумовуючи різні плітки, то я тільки рада.
− Хіба так завжди було?
− Ну, є один сайт, на якому одна особа пише усяку дурню. І це вкрай не приємно. Я теж спочатку соплі пускала.
− То все-таки себе загартувала!
− Я просто перестала туди залазити. Може й зараз би плакала.
− Крім власної музики яку ще слухаєш?
− Мені подобається різна музика, не залежно від стилю. Також не маю жодних кумирів. Візьму позаписую різні пісні, зроблю такий собі салатик, та й слухаю в машині по два тижні.
− Яким має бути артист, щоб вижити у вітчизняному шоу-бізнесі?
− По-перше, він має працювати. Багато працювати, як папа Карло. По-друге, артист повинен любити свою роботу просто до фанатизму. Також нікого не слухати, а робити свою справу.
− Як ти ставишся до випускників різних телевізійних проектів?
− А є ж достойні. Як відомо, талантам потрібно допомагати – бездарі проб‛ються самі. От приміром візьмемо фабрику. Ну, Еріка. Настільки талановита дівчина!..
− А кому легше: тим, хто потрапив на талант-шоу? Чи тим, що самі чогось добиваються?
− На талант-шоу не так просто потрапити, я сама через це пройшла. Був такий проект, який називався «Народний артист». Із 18 тисяч кандидатів було обрано 30 учасників. Я думаю, ви розумієте чого мені це коштувало. Були сльози, були й істерики. Після цього було ще одне раліті-шоу, а вже після нього мене помітив Нікітін. Нічого просто так не дається.
− Чи не думали над тим, щоб взяти когось до гурту третім учасником?
− Бівштекс! Віка, а давай її з‛їмо?!
− А як щодо того, щоб почати співати сольно?
− На все свій час. Все одно, рано чи пізно все закінчиться. Ми ж не можемо так, як «Іванушки», бо це вже тупо. Повиростали вже Івани Івановичі.
− Зірки, для того, щоб про них не забували, часто беруть участь у різних телевізійних проектах. Чи не хотіла б ти спробувати?
− Ну, якщо б мені запропонували взяти участь у проекті «Корова на льоду», то там я зайняла б перше призове місце. Також пішла б у «Цирк із зірками». Свого часу я займалася акробатикою, в мене були травми. Але травми зажили, рани ми зализали, тому можна мене знову розтягувати в різні сторони.
− Чи можна тебе назвати «світською левицею»?
− Ні, звичайно. Я не люблю, як на мене, то це ярмарок марнославства. Я «світських левиць» краще б «світськими козами» назвала.
− Як часто ти можеш собі дозволити відпочинок?
− Два рази в рік стабільно. Після Нового року в січні, а також влітку.
− А куди їздиш відпочивати?
− Люблю там, де жарко, де можна повалятися на піску, де інша культура.
− Останній раз де була?
− На Гоа, в Індії. При чому колорит побачила сповна. Корови на пляжі і все таке. Там люди дуже бідно живуть, але вони щасливі. Мені сподобалося.
− Кажуть, що Індія − місце, де можна знайти своє «я», відкрити внутрішній світ…
− Я взагалі скептик по натурі, але коли бачиш, що на твої думки Всесвіт дає відповідь, то мимоволі починаєш вірити в щось надприродне.
− Що із собою привезла з Індії?
− Шмотки. Жартую! По-перше, гарно відпочила, по-друге, засмагла. Для рудої жінки засмага − це велике щастя. А по-третє, я все-таки зрозуміла, що є щось таке надприродне і воно знаходиться поряд.
Оксана Нірода, спеціально для Zaholovok.com.ua