Нещодавно зі швейцарського містечка Монтрьо повернулася голова ГО «Красуні Закарпаття» Анжеліка Пащенко-Висіч. І, оскільки у неї це вже не перший візит у Швейцарію (тут вчиться її дочка Крістіна), Zaholovok.com.ua попросив закарпатську красуню поділитися своїми враженнями від цієї місцини.
Анжеліко, а чому Ви вирішили віддати дочку на навчання саме у Швейцарію?
Тому що її тато живе там уже багато років. Крім того, Швейцарія виявилася ще й країною, яка дає у цьому відношенні великі можливості. Діти перед навчанням можуть подивитися безліч шкіл – є навіть спеціальні екскурсії. Під час них можна якнайкраще пройнятися студентським духом, подивитися інфраструктуру вишу, познайомитися з містом, у якому він знаходиться, і вже тоді робити вибір. Так, Крістіна побувала у п’ятьох інститутах. І ви знаєте, перед цією екскурсією ми планували вступати в інший навчальний заклад. Але опісля донька однозначно обрала Монтрьо. Адже це справді унікальне місце - краще, що може бути в Швейцарії. Це ж швейцарська Рів’єра – з одного боку Женевське озеро, з іншого – Альпи. Від Женеви до Монтрьо – всього 90 км. Але сама дорога просто незабутня. Місця тут дійсно фантастичні.
А що в Монтрьо в першу чергу варте уваги?
Це дуже маленьке місто – всього десь 20 тисяч населення. Проте це не зважає йому бути просто розкішним. Чого варта лише центральна набережна, вздовж якої йде місто: на озері плавають різноманітні птахи – вони запросто підпливають до людей, аби ті їх погодували; з іншого боку – розкішні вілли, які просто тонуть у квітах. І так – до глибокої осені. Навіть клумби у них не звичайні, а у формі якихось цікавих шарів абощо. Я тепер розумію відомих діячів, які дуже любили це місто. У Фреді Меркурі тут була звукозаписувальна студія - найвідоміші хіти народжувалися саме в ній. Тут же писалися й інші музиканти. Гурту «Deep purple» легендарну пісню «Smoke on the water» теж навіяло це місто.
У Монтрьо Меркурі дуже люблять – просто на центральній площі, на березі, йому встановили пам’ятник. Там завжди залишають квіти, фотографуються.
Також тут світова столиця джазового фестивалю, який уже багато років проходить у червні. Я на нього, на жаль, не потрапляла, бо частіше приїжджаю восени, коли у дочки починається навчання.
Крім того, тут більше 10 років жив Набоков – він знімав готельний номер в одному з найкращих місцевих готелів. Він навіть похований недалеко від Монтрьо.
На набережній взагалі ціла галерея цікавих пам’ятників – джазовим виконавцям, письменникам тощо.
Швейцарці взагалі неймовірно люблять свою країну. В Монтрьо, як постійно зауважує моя дочка, – все з душею. І цього треба вчитися.
Тут, до слова, найвідоміший у Європі різдвяний ярмарок. І кожного року з якоюсь іншою тематикою. Минулого року так відзначали рік Росії в Швейцарії. Продавали матрьошки, хутрові вироби тощо.
Неперевершена у них і кухня. Цей кантон славиться винами. Виноградники під охороною ЮНЕСКО - вино тут виробляють, але не експортують, тому що його дуже мало. В основному це білі вина. Можливо, не такі вишукані, як у Франції, але мені дуже подобаються. Дуже смачний тут сир. А фірмова страва швейцарців – фондю. Її обов’язково треба спробувати. На двох вам подадуть просто величезний казанок. В нього треба вмочувати хліб. Словом, смакота неймовірна.
А як щодо особливостей швейцарської освіти?
Той інститут, де вчиться моя дочка, входить у десятку найкращих у світі в туристичній галузі. Причому він знаходиться у будівлі колишнього 5-зіркового готелю, отже діти вже з самого початку всотують цю атмосферу. Тут все продумано для того, аби мінімізувати витрати на час. На першому поверсі знаходиться прекрасний зал-ресторан, де діти їдять, тут же вони на практиці вчаться влаштовувати банкети – це у них називається сервісом. В цьому ж приміщенні – аудиторії, бібліотека, гуртожиток. Студенту можна взагалі нікуди не виходити за межі інституту. Щоправда, займаються вони у формі, але це і правильно, я вважаю – так діти привчаються до дисципліни.
Навчання триває 3-4 роки. Вчаться тут студенти з усього світу. Немає тут тільки швейцарців. Адже цей інститут – інтернаціональний. Специфіка навчання така, що перший семестр (півроку) – у тебе пари, а другий – практика. І вона тобі навіть оплачується. І так кожен рік. Головна умова – чудово знати англійську мову, аби могти на ній вчитися. Але в Монтрьо є десятки мовних курсів для різного віку. Перед вступом також пропонується написати тест, аби визначити рівень свого знання мови.
В інституті багато українців, росіян, вихідців із країн Прибалтики. Останнім часом значно побільшало китайців – утім воно і зрозуміло.
Ви кажете, що практика студентам оплачується. А наскільки добре?
Зарплата у швейцарців - близько 5 тисяч франків (курс франка майже однаковий до долара). А студенти на практиці можуть і 2,5 тисячі отримувати. Практику можеш вибирати собі сам. Можеш посилати резюме у всі готелі світу. Так моя донька того року поїхала в Китай.
Навчання платне. Але за рахунок зарплати у другому семестрі діти можуть уже не залежати від батьків. При цьому, в плату входить все – книжки, форма, харчування тощо. Дитина крім навчання не думає ні про що. Так, вчитися тут досить дорого, але враховуючи, яка кар’єра чекатиме на тебе, розумієш, що воно того варте.
Там насправді всі хочуть вчитися. Адже студенти бачать мету, перспективу. Такого там взагалі немає, аби сачкували, вчилися лише перед сесією. Там якщо ти не здаєш екзамен, тебе виженуть, навіть якщо ти заплатив за навчання. Тут усі розуміють – якщо маєш хорошу освіту – маєш все.
При цьому, більшість студентів уже не повертаються на батьківщину?
Справді, як правило, всі ці студенти залишаються працювати за кордоном. Їм просто немає сенсу сюди повертатися, на жаль. Хоча і в Україні є прекрасні готелі – в Києві, до прикладу. Але працювати студенти потім можуть по всьому світу.
Анжеліко, на завершення не можу не задати ще й таке питання – часто доводиться чути, що в Швейцарія, попри всю її фешенебельність, досить нудно. Ви як із цією тезою – погоджуєтеся?
Мені здається, це проблема наших мандрівників. Бо якщо ти самодостатня людина, тобі ніде не буде нудно. Для швейцарців найцінніше – час. Якщо він буде навіть Ферарі продавати, то ні на хвилину довше не залишиться працювати. Тому що там усе так високо організовано, що їм не треба в неділю відкривати магазин, аби по максимуму продати товар, як у нас. У них усе чітко. Вони дуже цінують час – свій і чужий. І це прекрасно, я вважаю. Швейцарці уміють насолоджуватися життям. Вони витрачають своє життя на різні приємності – подорожі, смачну їжу тощо. А наші люди - на політичні чвари. Словом, багато чого нашим там не зрозуміти. Але і повчитися дечому у швейцарців нам би теж не завадило.
Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua
