Новий формат кавування нещодавно запровадили в Ужгороді. В автобусі -- кольоровому, раритетному, можна сказати «hand made». Кав'ярня-автобус Polibus, яка нещодавно відкрилася в Ужгороді, відразу привернула увагу мешканців та туристів. Майже рік автор ідеї Павло Вереш працював над її втіленням, Zaholovok.com.ua побував всередині оригінального закладу за день до відкриття. А потім ще й покавував. І не раз :)
Розповідає Павло Вереш:
Про любов та ідею
Любов до машин, автобусів, зокрема, у мене була з самого дитинства. У нас час мати певне хобі затратно, це не додатковий заробіток. Але я поставив мету поєднати все ж приємне з корисним. І свою ідею трансформував у кав’ярню. Пікапи, з яких продають каву, вже не новина. Але, в Закарпатті, де кава традиційний напій, люди звикли каву пити сидячи.
Я бачив картинки подібного у Великобританії. Кав’ярні, створені на базі легендарного лондонського двоповерхового автобуса. Є навіть повноцінні ресторани, але для такого потрібні сотні тисяч доларів.
За винятком пошиву чохлів та лакофарбовихі робіт, я все робив сам: від ідеї до кожного гвинтика, дизайну. Намагався створити щось середнє між гламурним рестораном і якоюсь забігайлівкою. В Ужгороді можна випити каву від 2,20 до 16 грн., є мабуть і дорожче, але йдеться про базове еспресо. У нас ціни демократичні. Посуд у Polibus винятково одноразовий. Санітарні епіднорми мають бути дотримані. Автобус не є автономним, потребує електрики . Якщо буде рухатися з пасажирами, потрібний дозвіл на пасажирські перевезення.
Ініціатива назви не моя. Товариші підказали, а готувався цей проект близько року. Частково від імені пішло (Павло угорською Poly), але не повністю так пишеться. З іншого боку продукція тут у якості полі-кафе: кава, кавові напої, водичка, соки. Виробляти випічку не можна, бо є певні норми, які я не бажаю порушувати.
У Polibus витримана по стилю вітчизняна і зарубіжна музика 50-60-их років. Музика того часу, коли світ був добрішим. Платівка, кажуть, що застарілий носій інформації. На сьогодні це найкращий носій, який передає музику. Коли хочемо послухати музику у найкращій якості – це вініл.
Про перешкоди
Відкриття планувалося на 17 лютого, у мене була повна документація. Я окремо роздрукував різні закони, положення. Особисто писав листи у Кабмін, щоб дали роз’яснення щодо того, які мають бути дозволи на такий вид торгівлі. Щодо паркування, то воно у нашому місті є безкоштовно. Продаж кавових та інших безалкогольних напоїв з транспортного засобу не вимагає особливих дозволів. Але наша міська рада певний час думала по-інакшому. Вони намагалися мене кваліфікувати як малу архітектурну форму.
Але будь-яке питання вирішується двома методами. Одне з них – доведення питання до парадоксу. Я сказав, що погоджуюся на ваші умови, але я заберу автомобіль і поставлю тут павільйон, рівно на ту квадратуру. Питання зняли.
Про CV of Polibus
Про сам проект. Я дуже поважаю старі речі, які в нашій країні взагалі не зберігаються. Що є сьогодні повсякденним, рідко залишається. Якщо, наприклад, показати сьогодні молоді таксофони або перші мобільні телефони, для них це диковинка. А у людей, які користувалися ними, ці речі викликають приємні спогади. Що казати про тих, хто мав колись справу з транспортом, пам’ятає моделі ЛАЗ 699 і 695 - міжміські та міські автобуси, які курсували ще на початку дев’яностих. Сьогодні такий автобус ще не настільки раритет, але через 10 років, якщо вдасться його зберегти, це буде майже музейний експонат.
Транспорт шукали довго, бюджет був обмежений. Шукалося щось у доброму стані, щоб хоча б було на ходу і не був дуже далеко розташований. Адже витрата палива у цих автобусах колосальна - приблизно літр на км!
Автобус, в який я переобладнав кав’ярню, дуже давно здійснював перевезення Ужгород-Худлєво. Перед тим належав ляльковому театру. А на початку, казали, здійснював міжнародні перевезення на Польщу. На момент придбання автобус був дуже плачевному стані, через місяць мав бути списаний і йти на металобрухт. Я йому не дав «померти», купив за невеликі гроші на вагу металобрухту. Вся документація є, він вважається повноцінним транспортним засобом.
Про усмішки та туристів
Було навіть бажання створити цілий атракціон: щоб був кінотеатр, виносний музичний пристрій, автобус би під’їжджав до майданчика, влаштовувалися танці. Створення кінотеатру ще у планах є. Планую, щоб Polibus не стояв на одному місці. Сьогодні він тут, а завтра зупинився, до прикладу, у Боздоському парку.
У перспективі - ідеально було створити у Polibus ще й інформаційний центр. наприклад, стоїмо біля парку з Бокшаєм та Ерделі, роздаємо для туристів, які зайшли випити каву, інформаційні буклети, інформацію про закарпатських художників, тощо.
У той же день, як приїхав сюди автобус, я упродовж дня спостерігав реакцію людей. Не було людини, яка б не відреагувала. Перехожі посміхаються. Мало є речей, які змушують людину просто посміхнутися.
Сам я за останній час мало посміхаюся. Якщо бачу, що люди посміхаються, люблю у своєму оточенні робити добрий настрій.
Ірина Бреза, Zaholovok.com.ua
Фото О.Брези