Але це не те, про що ви подумали
Недавно на сайті «Буквоїд» опубліковано смс-роман, який назвали «Поштаментальним». У цій веремії взяли участь зо три десятки авторів. Серед них четверо закарпатців. Олександр Гаврош називає це цікавим експериментом, Мирослав Дочинець чимсь на зразок клаптикових ковдр у Англії. А от Ірина Мадрига каже, що це, можливо, генеральна репетиція перед більш вдалим дублем. Але наша розмова трохи з іншого приводу. Пригадалося, що Ірина Мадрига чи не два роки тому поділилася зі мною подібним задумом.
-Знаю, роман починається з пошуку в Гуглі - «привітати з ювілеєм дружину»…
Це роман про спілкування в мережі та листування електронною поштою. Персонажі – завсідники одного з літературних сайтів. В реальному житті вони не зустрічалися, а у віртуальному надумали писати роман у співавторстві. Якось Василь Зубач прочитав чернетки і поділився враженнями, мовляв, це нагадує йому «Весну священну» Алехо Карпентьєра. Василь мене заінтригував і я перечитала цього автора. Справді, знайшла подібність. Але тільки в задумі, бо до рівня цього імені – відомого в світових масштабах інтелектуала – я, звісно ж, не дотягую. Нагадаю, в романі Карпентьєра героїня мріє здійснити балетну постановку «Весни священної» на музику Стравинського. Всі її дії, її життя підпорядковані цьому. Одначе ідею-фікс вона так і не реалізує. Натомість у мене передбачається, ні, не хепі-енд, але втілення героїнею задуманого нею, хоча її співавтор увесь час перебуває поза кадром.
-Як опиняються в романі невідіслані листи Провидиці?
-А чи це важливо – відіслані чи не відіслані? Головне, аби були прочитані. Тому героїня знаходить інший спосіб, як достукатися до свого співрозмовника. Вона публікує свої не відіслані листи на сайті.
-А чому все-таки роман називається «Тройка красных белок»? Це про творчість, політику чи про почуття?
-Ой, з цими білками! Річ у тім, що в російській мові, а саме нею я пишу цей твір, білка, звичайна лісова тваринка колись називалася «мисль», вірніше «мись». Тому в романі я намагаюся дослідити: що таке думки, як вони народжуються, як вони рухаються в нашій свідомості і чи здатна сила думки створити цілком матеріальні речі. Отже, це білочка перша. Друга «білочка» асоціюється з пиятикою до білих білок. В романі про це також йдеться. А третя - це бажання, можливо, ілюзорне, змусити руду білку пригадати, що вона може бути й білою.
-Роман має дивакувату архітектуру. Це низанка новел? Діалог з відсутнім співрозмовником?
-Як стверджує один із моїх колег на Прозі.ру, кожна людина насамперед розмовляє сама з собою. Зокрема, й перед тим, як озвучити якісь свої думки, асоціації. Щодо асоціацій, то вони, мабуть, є рушійною силою мислення взагалі. А для людини творчої це джерело сюжетів, характерів. Одна подія тягне за собою десять інших. І я переконалася, що вони можуть бути пов’язані найнесподіванішим чином. А життя – це не струнка система. І роман складається з окремих історій, новел. Тому роман теж триєдиний. Перша частина написана. Друга «З царем в голові, або Слушна думка» практично також готова. Третя ще без назви, але вже пишеться. Хотілось би, романну тканину прострочити і віршами, які народжуються в ті моменти, коли пишеться книжка.
-Не виникає спокуси видрукувати поетичну книжку? Адже ви своїх віршів так і не видавали?
-Спокуса є, але хто за це візьметься? Проза ще-ще, а поезія зараз не затребувана. Тим паче, що вірші вже й не влазять до однієї книжки. В інтернеті можна знайти мою українську збірку «Віршиванки» та російську «Стихокардия». Маю і переклади з російської.
-Як на мене, в інтернеті я відкрила собі ще одну Ірину Мадригу, яка творить дуже теплі, іноді бешкетливі малюнки.
-Це все Фотошоп. Часом граюся з фотографіями, та переважно малюю. Видно, таке світосприйняття, я не можу цього пояснити. Це я про бешкетливість. Коли вперше взялася за пензлик у Фотошопі? Це мені Юра Діхтяр з Прози.ру надіслав адресу сайту, де можна було малювати онлайн. Інтернет не завжди працює. Я спробувала у Фотошопі. Ну, і малюю досі. Тульська художниця і письменниця Олеся Янгол зробила цікаве відео з моїх малюнків на Ютубі. Траплялося, робила щось на зразок ілюстрацій до творів цікавих мені авторів.
-Але ви он куди втекли від мого першого питання. Як там із вітанням чоловіка героїні?
-Ще не визначилася, але, здається, наприкінці роману він зробить їй сюрприз…
Розмовляла Маряна Нейметі
«Новини Закарпаття», 24 січня 2012 року