Ранкова кава з Юргеном Крефтнером

Ранкова кава з Юргеном Крефтнером

Юрген Крефтнер - австрійський закарпатець чи закарпатський австріяк, який розмовляє кількома мовами, вірить в українців і у свої сили. Місцем для життя європеєць Юрген майже 20 років тому обрав Закарпаття, невеличке село на Хустщині з мальовничою природою. Постійні зміни у нашій країні його не лякають. Навпаки, активізують до роботи. У різних напрямках. Юрген грає у гурті «Гудаки» і , як він сам каже, є комунікатором бенду. А ще займається виробництвом натуральних соків, опікується швейцарсько-закарпатськими зв’язками та багато чим іншим. Саме Нижнє Селище стало відомим якраз завдяки енергії таких людей. Чомусь ми почали розмову про довіру до мас-медіа. Якось так вийшло :)

Яким ЗМІ ти довіряєш?

Не довіряю нікому, в першу чергу роблю картину із цілого. Читаю також на ФБ окремих осіб, наприклад, Лещенка, хоч він вже не журналіст, а політик. Або Катерину Сергацкову.

Жаль мені, що в Закарпатті немає незалежних політичних видань. Їх дуже не вистачає. Це велика біда, і хотілось би у цьому плані допомогти. Те, що було в останні дні у Києві, а в Закарпатті було півроку тому: все «сміття» наверх пішло. Це повний жах -- те, що відбувається. Потрібна журналістика іншого формату, розслідувальна.

І ти тут живеш 19 років?

Думаєш, що в Австрії краще? В Австрії значно гірше. Там все легко, а тут ще все у русі. Я люблю цитувати Ніцше «З хаосу народжується зірка».

Коли вже нарешті народиться?

За той час, що живу в Україні, я прожив другу революцію. І не шкодую. Бачив людей, які абсолютно щиро ризикують своїм життям, щоб діти їхні змогли жити у вільній країні. Пережити це двічі в одному житті в одній країні - це фантастика. Дуже рідко буває, це для мене фантастичний подарунок. Будь-яка революція відбувається, потім контрреволюція. Люди, які при владі, збагачувалися та скуповували все протягом 20 років. Їх звідти вигнати так просто не можна. Тим більше, що у нас соціум на 90% інертний і живе досі в умовах феодалізму. Вони вважають себе частиною феодальної системи. Вони не громадяни. Я живу у селі, де 90% населення не вважає себе членом держави чи якогось соціуму, де вони можуть щось вирішувати.  

Можна не дочекатися, щоб ті 90% перетворилися на щось більш пристойне.

Маса існує всюди. На Майдані люди боролись, щоб досягнути європейських цінностей. Щоб Україна стала європейським суспільством. Що таке ці цінності? Зараз у Європі криза, дуже відносна. Більшість населення готові викидати всі цінності. Бо у нас права людей для тих, хто тут живе. А для решти…, вони - не люди. Така собі третя категорія, яких можна закривати у яких-небудь таборах. Побачили страшну фотографію - збентежимося. А на другий день забудемо. Так вважає більшість європейського населення. Але в Європі все вирішує еліта. Частина суспільства, яка більше активна, яка живе цими цінностями. Еліта є і тут. Я бачив її на Майдані. У мене друге поняття  «еліти». Це люди, в яких є моральні цінності, для яких вони готові дуже багато чого втрачати. Це еліта.

То потрібна нам Європа чи ні?

Нам потрібні європейські цінності. Я, як музикант, скажу: тут добре. Тут краще, ніж у Європі. Тут є народ, який ще не втратив свої коріння. Не встигли за ці 40 років перебування під СРСР втратити вільну народну творчість, яка йде прямо з душі.  

Тобі ніколи не хотілось за всі ці роки повернутися назад?

Я вільна людина. Я їжджу. Якби 12 місяців у селі сидів і не міг виїхати, то у мене б звичайно злетів дах. Але я європеєць.

Хто ти більше? Музикант, сільський житель, іноземець, громадський активіст? Ким тебе вважають у Нижньому Селищі?

Приїжджим. Раз ти іноземець, ти залишаєшся ним навіть у другому поколінні. Є такі села у Франції, де навіть другі покоління, залишаються іноземцями. Але мене дуже добре сприймають у цьому плані. Це зовсім не те, що було на початку і перші п’ять років. Тоді було трохи важко. А зараз мені зовсім комфортно.

Чому важко?

Таке відчуття, коли ходиш пішки через село і на тебе дивляться з відкритим ротом і відкритими очима, ніби ти - зелена корова. Це дискомфорт. І ти не дуже розумієш, чому. Що вони відчувають. Зараз всі мене знають. Ми ж багато зробили у селі. Нас вже не приймають як людей, які хочуть тільки для себе щось зробити.

У селі Юрген називають? Дюрієм не кличуть?

Ні :) У селі є старі, їм важко Юрген говорити. Кажуть Юркан.

Чому вибрав село, а не цивілізацію?

У мене там прекрасне місце, повітря. Нормальний європеєць тільки мріє про таке. Це курорт! Це фантастика! Якщо і є який шум, то може якась собака чи лисиця. Для дітей там чудово. Вони можуть піти до сусідів, ти не хвилюєшся ні про що. Якщо жити у місті, то я б жив у Відні чи Берліні. У Києві я б не жив. Я жив у місті, мені вже не потрібно.

Що кажуть твої родичі, друзі у Європі? Сприймають те, що ти живеш в Україні?

Хто приїжджає, той розуміє. У нас у сім’ї так склалося, що ми були не як всі.

Як швидко ти вивчив російську? Чи говориш українською, закарпатською?

Розмовляю слабо українською. Мені завжди незручно. Хоча я все розумію. Зараз, можливо, буде більше часу, щоб далі у якомусь плані вільно все розуміти та говорити. Я вивчив французьку мову за три місяці, коли я жив у Франції. Там тільки по-французьки зі мною говорили. А тут і по-російськи, і по-українськи, і діалектом, а хто по французьки, по- німецьки. У мене в голові «мовний Вавилон». Це для мене великий труд визначити: говорю я зараз чисто російською, чи там якісь українські слова залізли, чи навпаки. Зі своєю донькою Терезою я говорю виключно німецькою. Для молодшого брата Нестора Тереза є перекладачем, дуже гордиться тим, що майже все розуміє. Для дітей це дуже позитивний досвід. У мене є друзі, які на науковому рівні займаються цим питанням. Для дитини дуже важливо: одна особа - одна мова. Їдуть влітку у Німеччину, щоб побути там у соціумі.

Ви хочете, щоб діти далі поїхали на навчання у Європу?

Так. Це не тільки питання у системі освіти тут. А у вивченні різних культур. Я у 18 років виїхав у Францію і зіштовхнувся зовсім з іншою культурою. До того був австрійцем, жив у комфортній атмосфері. У Франції мені було важко розуміти другу культуру. Я хочу дати своїм дітям шанс, відчути себе комфортно зовсім в інших умовах. Я хочу, щоб вони були громадянами світу. Коли мені було 15 років, я знав, що ніхто мені не скаже, де я буду жити і чим буду займатися. Я б хотів, щоб вони були настільки вільні, щоб у свої 15 років вони знали, що весь світ їм відритий і вони можуть себе реалізувати на будь-якому континенті і у будь-якій професії.

Я живу тут непогано. Але «Гудаки» для мене - проект, в якому я фінансово нічого не отримую. Те, що я заробляю, знову вкладаю у проект.

Чим взагалі заробляєте?

Ми зараз будуємо цех і плануємо займатися виробництвом яблучного соку і сидру на напівпромисловому рівні. Хочу французький сидр виробляти. А не те, що з концентрату тут. Соком вже кілька років займаюся, а зараз розширюємо виробництво.

Ти не хотів зайнятися вином, наприклад?

Я вважаю, вибачте мої земляки, на Закарпатті вина немає. Я не випив тут вино, яке б оцінив. Французи кажуть: там, де росте гриб, вино не виходить. На мене, звичайно, образяться. Але скажу: можна виготовляти вино, та треба бути фанатиком. Чому найкращі продукти у Середньовіччі виготовляли монахи?  Бо у них не було чим зайнятися і вони повністю зосереджувалися на своїй справі.

В Україні підприємці завжди мають чимало проблем. Наскільки тобі складно чи навпаки легко було починати власну справу?

Ми хочемо все робити офіційно. Були якісь ідіотичні перевірки під час будівництва. Поки що справилися, сподіваюсь.

Реально вести бізнес без корупції в Україні?

Так. У такому плані так. У нас були великі проблеми зараз привезти австрійську техніку в Україну. Австрійці виготовляють таку продукцію для усієї Європи. З митницею були великі проблеми. Ми ледь не ламали техніку. Треба було все розібрати на запчастини. І таки перевезли. Можна все офіційно, але тоді з тебе здеруть фантастичні гроші. Треба буде заплатити ще раз стільки. Система побудована для того, що ти платиш хабарі. Якщо офіційно, то з тебе знімуть останню сорочку.  

Ти часто їздиш через кордон. Доводилося щось контрабандою везти?

Ні :) Хоча все відносно. Сир веземо із Швейцарії, там він дуже дешевий.

Які закарпатські слова були для тебе найскладнішими, а народні звичаї найдивнішими?

Тровфалувати. Означає – жартувати. Є угорські слова у діалекті, не українські.

Традиції є, які вражають у хорошому сенсі і нехорошому. Як колядують люблю, сам колядую. Коли сусіди приходять, розказують історії про життя. І якщо прийшли – це надовго. Я так познайомився з сусідом, покійним вже. Прийшов, колядував, і це був хороший привід. Тоді час був спокійний, сусід довго сидів, розказував про опришків, бандитів. Вони колядували по-справжньому. Тепер часто діти приходять, нічого не знають. Але збирають гроші. 

Те, що не подобається. Це звички сільські. Як і всюди - попліткувати і придумувати всякі нереальні історії.

Чи любиш закарпатську каву?

Закарпатську каву зараз рідко можна знайти. Хто її пропонує?  Для мене закарпатська кава дуже міцна і з добавками. В Яремчі пив останній раз закарпатську каву, не в Закарпатті.

Люблю каву пити, якщо добре зроблена. Для цього треба багато чого. Щоб зерно недавно посмажене було, невтрачений аромат, машинка була у хорошому стані, тиск, температура. В Україні культура кавова піднімається. Люблю віденську каву, справжню. Щоправда не ту, що тут пропонують. Щодня каву не п’ю, тільки, коли приїжджаю в Ужгород. Чи у дорозі. Вдома нема умов, щоб варити дуже добру каву.

Які три речі тобі потрібні для щастя?

Дуже все просто. Щоб близькі були здорові та щасливі, діти насамперед. Потрібна щодня музика, якщо день з музикою – це хороший день. А також рух якийсь. Щоб я відчував, що я творю, перетворюю. У широкому сенсі. Також маю сад вдома, де посадив 70 дерев.  Якщо 3-4 години цим займатися, я вже щасливий.  А якщо виходить конференцію з друзями організувати, як у Будапешті, де зібрали російських та українських журналістів, і провести з ними три дні, я теж щасливий.

Що ти б сказав Богу, якби зустрів його? 

Щоб він краще захищав найбільш незахищених. Помагав тим, які хочуть їх захищати. Наприклад, біженців, дітей.

Яку музику ти слухаєш?

Для щастя мені треба самому грати і співати. Це замість психотерапії. Я без музики був би терористом, напевно, був би злим. Мені було б дуже б важко терпіти багато чого. Музика заспокоює, вселяє віру, що не все так погано. Так, слухаю все, що як мені здається, йде із серця. І класику, і  джаз, і  всяку автентичну музику. Попсу не слухаю. Хороший рок подобається, навіть електроніку можу слухати.

Чого тобі тут не вистачає в Україні?

Чого мені не вистачає і не тільки мені? Дотримуватися свого слова. Ти раз сказав і воно так є і буде. Тут з цим дуже велика проблема. Вважаю, що тут люди страждають від того, що хтось раз говорить, а потім виходить зовсім по-іншому і це зовсім нормально.

Чи часто подорожуєш?

Я вдома десь 50% -60%  свого часу. Останні 5-7 років переважно займаюся логістикою. Сподіваюсь, що це незабаром закінчиться. Ми добудували цех, будуємо великий гостел - 25 місць, введемо скоро в експлуатацію. Це частина наших проектів, які забирають у мене багато часу. Я ж також організовую гастролі. Пишу тексти для асоціації «Швейцарія – Закарпаття»,  а також пишу невеликі аналітичні матеріали про те, що відбувається тут в Україні, на Закарпатті.

Твоя оцінка того, що тут відбувається. Має Україна якісь перспективи з того усього, що ти бачив за 19 років?

Я оптиміст. Хоча тепер доволі важко сказати. Думаю, що в Україні є молоде покоління, яке навчилося, що ми можемо самі з цією країною щось робити. Створити простір, де можуть жити наступні покоління. Більш-менш достойно. Україна – не бідна країна, просто обкрадена. Я думаю, вийде. Важко, але вийде. Крок за кроком зменшити тиск тих структур, корупції, олігархів. Це важкий процес і тривалий. Те, що твориться в Європі дуже сильно хвилює. Тому що звідси є таке романтичне бачення Європи. Там зараз досить небезпечно. І Путін там грає, і не тільки він. Думаю, що все ж є молоде покоління з бойовим настроєм, я на них розраховую.

У твоєму селі є така молодь? Зазвичай в Україні багато-хто виїжджає з сіл, прагне чогось більшого.

Вони виїжджають, це так. Але вони вважають Україну батьківщиною. Я пам’ятаю під час Майдану випадки у нашому селі. Хтось у кафе говорив якісь дурниці, «Інтер», напевно, дивилися. І приїхали студенти додому, які вчилися у Львові (у нас дуже багато студентів, бо маємо хорошу школу). Різниця відчутна. Там вони пройшли зовсім іншу соціалізацію. Це повернеться їхньою позицією. Тому ситуація не настільки статична.

За ці 19 років, на твою думку, коли були найскладніші часи для України? Ти приїхав ще у 90-их?

У 1997 році. Так, тоді було важко. Для мене було дуже помітно: чоловіки були злі, у поганому настрої. Це був дуже важкий період, коли все перемололось і вийшли наверх найбільш дикі. У моральному плані це був важкий період. Звичайно, зараз війна, вмирають люди і у тому числі найбільші ідеалісти, які вірять, що можна щось робити. Це теж страшно. Другий дуже важкий період - це був період Януковича, коли з України, читав статистику, понад 50% молодих людей з вищою освітою хотіли виїхати.

Ти брав участь у майданах?

Я був тут, в Ужгороді був, у Києві кілька разів. З колективом грали. Також ходив з друзями на Майдан у Києві. Дуже важко було сприймати те, що ліві європейці під впливом російської пропаганди. Це для мене великий стрес.

Ти пам’ятаєш той перший день, коли ти приїхав на Закарпаття?

Перший раз це було ще при Союзі. 1990-рік, осінь. З одного боку, у нас був ентузіазм, а з іншого - шок. Пам’ятаю багато деталей. Зовсім другий світ, екзотика. Я з музикантами приїхав сюди, грали у якихось колгоспах. Цей був світ дуже дивний, закритий, ніби годинник зупинився. Більше питань, ніж відповідей. Думали, як це буде через 10-20 років. Вже було зрозуміло, що кордони не будуть настільки закритими. Я людина, яка мислить у суспільному плані, зрозумів, якщо все відкриється, сюди завалиться так званий капіталізм. Весь соціум перетвориться, буде розвал, до якого ніхто не підготовлений. Ми це відчували як страх.

Потім ти через 7 років приїхав?

Ні. Ще був у 1992 році. Тоді найбільше мене вразила велика вітрина взуттєвого магазину.  Вітрина десь 15 метрів була, дуже велика. А у ній – одна пара гумових чобіт. Це була як картина тодішнього реального життя. Хоча вдома у людей багато чого було. Потім у 1995 році приїхав, закохався. І потім у 97-му на довше приїхав.

Яка твоя улюблена закарпатська страва?

Кремзлики. Мені подобається, що на них є 5 різних назв. Люблю єврейську страву човленд.

А сало?

Некопчене. У нас знають його дуже добре робити у угорському варіанті з папрікашом. Так, якщо хороший самогон...  

Сам готуєш?

Звичайно. Я ж жив у Франції :)

Твоя улюблена страва власного приготування?

Наприклад, хороше суфле приготувати, це вже свято. Це треба дуже акуратно робити.

З місцевих продуктів можна зробити справжні французькі страви?

Тепер тут можна знайти майже все. Але хороша кухня не потребує продуктів, привезених з інших країн. Треба просто прагнути, щоб знайти якісні продукти на місці.

Маєш якесь гасло у житті, яке допомагає у певних ситуаціях?

Коли дуже погано, може бути тільки краще потім. Точно буде краще.

Ірина Бреза спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Галя Тарканій

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua Редакція вдячна кав’ярні Mokasol на Жупанатській за затишну атмосферу

Завтра, 27 лютого, о 18.00, у великій залі ректорату УжНУ відбудеться довгоочікуваний виступ уже відомого та впізнаваного гурту «ГУДАКИ» – кращого фолк гурту Європи 2010 року. Концерт «Марамороське торнадо» проходить у рамках циклу концертів-лекцій «Benissimo Club», який з успіхом розпочався 12 січня 2016 концертом Київського заслуженого академічного симфонічного оркестру державної радіокомпанії України.

Музика «Гудаків» -- це поєднання трагічного і жартівливого, бід і радощів закарпатського села, його багатовікові життєві історії. Давні пісні і танці, які передаються від покоління до покоління без жодної партитури.

Географія виступів: Австрія, Швейцарія, Німеччина, Франція, Голандія, Словаччина, Польща, Бельгія, Угорщина та міста України.

Партнер рубрики "Ранкова кава":

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...