Ранкова кава з Сергієм Жаданом

Ранкова кава з Сергієм Жаданом

14 квітня Ужгород у рамках всеукраїнського туру відвідав відомий український письменник, прозаїк і поет, активіст харківського Євромайдану Сергій Жадан. У місті він поспілкувався зі студентами, журналістами, а також читав свої нові вірші поціновувачам творчості.

- Ви вже не вперше гостюєте у нашому місті? Чи “впало Вам щось у око”?

- В Ужгороді я, здається, втретє. Прекрасне місто. Люди подобаються. Оскільки приїжджаєш зазвичай на такий короткий термін, що не встигаєш побачити місто, не встигаєш його так добре відчути у плані історії і архітектури. Звичайно, якісь речі помічаєш, щось тобі показують, розповідають, але, передусім, у пам'яті залишається спілкування з людьми.

- Чи є в Ужгорода шанс потрапити у котрусь з Ваших наступних книг?

- Ну, не знаю поки. Мені задається, в Ужгороді живе достатньо цікавих письменників, які можуть це зробити значно фаховіше, ґрунтовніше і глибше, які тут живуть, які знають місто краще.

- Вам більше до вподоби великі міста, на кшталт Харкова, чи менші, як наше місто?

- Не те щоб мені щось було до вподоби. Мені цікаво все. Цікаво бачити, порівнювати, співставляти, знаходити відмінності, знаходити подібні якісь речі.

- В Ужгороді мер екс-регіонал, який відсудив крісло у суді. Не краще вашого Кернеса. Як місту отримати нормального мера. Є рецепт?

- Почнемо з того, чому вибирають ненормальних мерів. Я думаю, що люди дуже легко піддаються до маніпуляцій різних, їх легко переконати у якихось засадничо-недостовірних і необ'єктивних речах. Людська свідомість насправді дуже вразлива, легко спотворити і дезорієнтувати її, чим наші політики і займаються. Якщо людина не має якоїсь активної, чіткої, життєвої, суспільної позиції, її дуже легко ввести у оману, пояснивши, що біле - воно не зовсім біле, а, скажімо, з відтінками, а чорне - воно не зовсім чорне, а з просвітленнями. І тоді людина вибирає якихось таких політиків, за яких просто соромно потім стає.

- Ви брали активну участь у харківському Євромайдані. Наскільки важливими і суттєвими є зміни в українцях після цієї революції. І чи можете порівняти її з Помаранчевою?

- Історична відмінність між ними разюча, тому що події Помаранчевої революції вони насправді не були революційними. Це була просто зміна Президента. Натомість революція 2014 - це правдива революція, тому що вона привела до зміни режиму і насправді привела до якихось потужних речей, які досі не завершилися, тому що ті хвилі, які пішли від революції минулого року, далі ще тривають. Ситуація не закрита, і ми досі спостерігаємо, що цей процес суспільних якихось зрушень далі існує. Діє за якоюсь своєю логікою. Багато хто ще не виключився з цієї ситуації і, власне, все ще можна змінити, ще все можна зробити. Цей коридор можливостей для нас ще не закрився.

- Ви часто буваєте у прифронтових містах. Чи вплинули на їх мешканців всі ці події якось по-іншому?

- Ну, там люди живуть у стані стресу, у стані напруги, у стані страху. Там насправді люди, які пережили бомбардування, люди, які пережили зміну влади. У них трішки інше ставлення до всіх цих подій, і політичних, і економічних. Вони там почуваються менш захищено, ніж ми - ті, хто живе у тилу. У них більше якоїсь зневіри, більше розчарування і, головне, у них більше присутній страх, про який я говорив зі студентами в університеті.

- У рамках туру ви вже об'їздили багато міст з новою книгою. Чи відчувається та різниця між сходом і заходом, про яку так люблять говорити зараз?

- Н, я би говорив не про різницю, а про ті відмінності, які, безперечно, є у кожному регіоні і це нормально, і так має бути. Це є у всіх країнах. Кожен регіон має якісь свої економічні особливості, соціальні, етнічні, релігійні.. Безперечно, регіони між собою різняться, але я переконаний, що ця відмінність не є аж настільки разючою, аж настільки глибокою, щоб це призводило і виправдовувало якесь взаємознищення і війну один проти одного. Переконаний, що у нас значно більше спільного, але те спільне, що нас об'єднує, на жаль, стосується якихось спільних проблем, спільних негараздів, які нам треба вирішувати разом.

- Як поставилися до закону про заборону комуністичної і фашистської ідеології?

- Сама ідея мені симпатична. Інша річ, я не зовсім впевнений, що це минеться якось безболісно, без наслідків. Мені здається, що у цій ситуації, коли з боку суспільства довіра до влади не є надто високою, коли економічна а ситуація не найкраща, коли у країні вже рік триває війна фактично, - це хороший привід і хороше підґрунтя для того, щоб деякі політичні сили могли отримати реванш. Для того, щоб далі розхитувати ситуації. Тому що для частини нашого суспільства всі ці речі дуже болючі, і частина суспільства, безперечно, прийняла цей закон і буде його приймати різко негативно. Є у мене таке відчуття, що деякі політики спробують на цьому зіграти.

- Чи можете зробити якісь прогнози для України?

- Ні, я не беруся їх робити, тому що якихось особливо райдужних прогнозів мені не бачиться, а щось погане прогнозувати просто не хочеться. Хочеться вірити, що українцям стане снаги, сили, витримки і просто якихось інстинктів самозбереження, щоби все-таки втримати країну.

- Як розвивається музичний проект з “Собаками у космосі”?

- Ми зараз працюємо над новими речами. Якщо все буде добре, можливо, ще цього року запишемо новий альбом. Четвертий. Зараз плануємо виступи, гастролі Україна-Білорусь-Польща-Німеччина.

- До Ужгорода не хочете заїхати?

- А ніхто не запрошує. Ми зазвичай їдемо туди, куди нас запрошують, де є люди, готові взяти на себе організацію, рекламу, всі ці речі, пов'язані з логістикою. Зазвичай, якщо таких речей нема, то якось ризиковано їхати. Не знаєш, прийде хтось, чи не прийде.

- Яку музику слухаєте зараз?

- Я люблю дуже різну музику. От я, скажімо, колекціоную вініл, платівки. У мене там переважно музика 60-70 років: класичний рок, психоделічна музика, арт-рок, панк-рок, нова хвиля. Улюбленого багато, кількасот платівок. Я їх люблю переслуховувати.

- А де берете нові платівки?

- Я їх скуповую, звожу з усього світу. От я свою першу колекцію вінілу збирав ще наприкінці 80-х, коли навчався у школі. Тоді, звичайно, це все було набагато складніше, тому що можна було купити лише те, що було в магазинах. А сьогодні можна привезти з будь-якого міста, будь-якої країни старий вініл, новий вініл. Окрім того зараз багато чого на вінілі перевидається, перезаписується. Це зовсім інше звучання, зовсім інша культура звуку.

- Місцевий гурт Dahau Holidays написав пісню на ваш переклад вірша “Лілі Марлен”. Слухали?

- Я у Інтернеті бачив і чув цю роботу, але особисто не знайомий. (ред. гурт передав письменнику останню касету гурту з цією піснею) Я навіть не знаю, де слухати. Хоча на музичному апараті у мене є програвач.

- Що самі зараз читаєте?

- Я з собою вожу романи Ремарка, перечитую його.

- Чи є якісь книги, які б хотілося прочитати, але все руки не доходять?

- Та ні, сьогодні такої ситуації немає в принципі. Якщо тобі щось хочеться, ти можеш взяти і перечитати просто. Навіть якщо у тебе немає цієї книги, все ж можна знайти у Інтернеті. Насправді є книги, до яких я постійно повертаюся, які перечитую. Це, як правило, вірші поетів, яких я дуже люблю і які мене супроводжують протягом усього мого життя. Це навіть не те, що я їх перечитую. Я їх постійно читаю. От як Бодлера, Аполлінера, того ж таки Рільке, Мілоша, Лорку, Тракля, Фроста, американських поетів покоління 50-60 років; поляків, як от Галчинського чи Бранєвського. У мене просто є власна поетична бібліотека...

- Вона велика?

- Так, велика. У мене пару кімнат завалені книжками.

- Що можете сказати про сучасну українську літературу?

- У нас є цікаві письменники, поети, прозаїки, від яких постійно чекаєш чогось нового, а коли вони це видають, ти не розчаровуєшся. Прізвища називати не дуже хочу. Насправді є дуже велика кількість письменників яких я люблю. От я зараз двох-трьох назву, і буде трішки спотворена картина, звужена. Але от останню купив книгу нових і вибраних віршів Василя Герасим'юка “Кров і легіт”. Це саме та книга, яку я зараз з собою тягаю, перечитую. Я загалом дуже люблю це покоління вісімдесятників. Вони для мене дуже багато важили, фактично, я на їхніх віршах вчився писати свої власні. Я їх постійно читаю, люблю, багатьох із них я особисто знаю - це мої друзі. Той таки покійний Ігор Римарук або Василь Герасим'юк, якого я сильно шаную, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Тарас Федюк, Наталка Білоцерківець, Петро Мідянка.

- Ви пишете і вірші, і прозу. Обираєте їх якось за настроєм?

- Це не те, що за настроєм, просто ти собі вигадуєш якусь книгу; вигадуєш, якою ця книга має бути: поетичною чи прозовою; вигадуєш, як вона має виглядати і які там мають бути історії; вигадуєш, який там мап бути натрій, які там мають бути персонажі. Потім ти її пишеш. Іноді це книга поетична, іноді прозова. Насправді це не так важливо, непринципово.

- Звідки черпаєте натхнення для нових творів?

- Натхнення я черпаю за вікном. Дивлюся за вікно і все, що я бачу, мені страшенно цікаво, мені хочеться щось про це казати, якось на це все відреагувати.

- Згадуючи Вашу книгу “Anarhy in the Ukr”. Там є дуже цікаві шматки про харківські дахи і залізниці. Наскільки актуальні для Вас ці образи зараз?

- Знаєте, я живу у центрі міста Харків на шостому поверсі. І з моїх вікон видно дахи і центр, який я дуже люблю. Тому харківські дахи завжди зі мною. Так само, як і залізниця, Тому що велику частину свого життя я проводжу саме у дорозі.

- На прес-конференції Ви згадували, що не є церковною людиною. Поясните?

- Ну, я не ходжу регулярно до церкви. Чому? Тому що не хочу. Тому що я прийду і, слухаючи службу, я знаю, що там буде в кінці. Я знаю, чим закінчиться вся ця історія. Ні, у мене рівні, нормальні стосунки з релігіями, з конфесіями, з церквами, У мене багато знайомих серед священнослужителів різних конфесій і різних церков у Харкові й інших містах. І ніби у мене якихось богоборницьких настроїв немає. Свого часу, коли мені було 17-18 років, я був активним прихожанином української автокефальної православної церкви. І досі зберіг дуже теплі стосунки, дуже добре ставлення до панотців, з якими довелося спілкуватися ось уже близько чверть століття.

- Як на рахунок домашніх тварин?

- Ні, не тримаю таких. Я вдома тримаю книги і платівки. Мені цього достатньо. Вони теж потребують догляду і уваги.

- Ви маєте сина і доньку. Яким ви бачите їх майбутнє?

- Я сподіваюся, вони будуть жити у цій країні, вони будуть любити цю країну і у них не буде якихось проблем із самоідентифікацією у стосунках зі своїми співвітчизниками. Сподіваюся, це буде трохи інша країна, де не треба буде доводити те, що ти українець і маєш ним право бути у, власне, Україні.

- Ну і наостанок. Чи любите каву?

- Я п'ю каву, але ставлюсь до неї спокійно.

Ярина Денисюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Олександр Бреза та Ярина Денисюк

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...