Ранкова кава з Прозоровим (Василем Переверзєвим)

Ранкова кава з Прозоровим (Василем Переверзєвим)

На початку лютого у рамках акустичного проекту “Дім” закарпатські міста Ужгород та Виноградів відвідав відомий український музикант Василь Переверзєв, більше відомий як Прозоров.

Свого часу він був вокалістом потужного ню-метал гурту "ТОЛ" і  вокалістом гурту "ПНД". Останній, за словами музиканта, зовсім скоро відновить активну діяльність. 

- У 2011 році ви побували в Ужгороді, а цьогоріч відвідали ще й Виноградів. Які враження від атмосфери наших міст?

- Сподобалось. Чесно кажучи, дуже багато уваги забрав шлях, яким я добирався сюди. Вперше їхав через перевали, через межигір'я, і гарний настрій складався уже з того всього, що я бачив і відчував. Був такий цікавий момент, коли уже в закладі під час саундчеку трапились на очі два хлопи, які виглядали, знаєш, як автомеханіки. І так собі думаєш, хто то такі?.. А потім один із них каже: "Давай “Хто я?” (ред. пісня Прозорова ). Я був вражений. Вже після виступу той хлоп підійшов і каже: “Як тебе звати? Я за тебе свічку поставлю, тому шо у мене такого ще не було.” Я питаю: чого такого? “Ну, щоби я під час чийогось виступу вистукував по табуретці, сидів і вистукував”. Отакі веселі моменти. Але це важливо, бо якщо з 9 пісень вісім іде не так, а одна йде як взаємообмін із людьми, зі слухачем, то вона перекриває всі ті попередні, які не пішли. Взагалі приємно те, що більшoстi пісень російськомовних підспівували люди. Здивувало трохи. Я ж вперше у Виноградові і не знав, які там панують настрої, тим більше зараз, враховуючи те, що відбувається у країні. Але взагалі у вас гарно.

- Слухачі пам'ятають вас як виконавця досить агресивних пісень. Чому відбулася така різка зміна у музиці?

- По-перше, проект “ПНД” з'явився ще під час ТОЛу. Це такий момент випадку, можна сказати. Мені запропонували тоді зіграти на кавер-фесті пару пісень "Нірвани", плюс, нагадав наш басист ТОЛу Дзюба, що у мене і старі пісні є свої. Ну і були вже якісь чорнові варіанти нових пісень. То воно так все почалося. Ну а тепер виходить так, що ця музика і цей спосіб висловлювання мені більш пасують до мого світогляду теперішнього. І от ми вже почали репетиції, п'яток пісень десь є. Трохи оновили склад, і я вже дуже сподіваюся, що влітку ми сядемо на студії. Дуже хочеться цього. Якщо все буде йти за планом і в такому ж темпі, то цілком можливо, що вже з осені ми будемо їздити новим складом і з новою програмою.

Карпатські краєвиди надихають 

- То ви все-таки будете розвивати ПНД, а не ваш особистий акустичний проект?

- Ні, ці акустичні вечори - так само спонтанна штука. То не є якийсь проект. Є такий львівський фестиваль “Завантаження”, який у той же вечір організовує такий ніби релакс, відпочинок — “Розвантаження”. Мені подзвонив організатор і каже: "Давай, може, ти заспіваєш сам під гітару після того всього для людей?". Я собі то обдумав і вже такий мислеформ запустив туди в космос, щоб може ще десь, не тільки на “Розвантаженні”, зіграти. Потім бац, з Києва прийшло запрошення, потім з Дніпропетровська, і я зрозумів, що це можна нагадати про себе, заспівати нові пісні і мінімально проанонсувати той фат, що "ПНД" буде, що є нова творчість. Мені один хлоп допоміг з тим, що можуть бути концерти не тільки у тих містах. І виноградівський Роберт Тіводор у той же момент подзвонив. І я так зрозумів, що мислеформа почала повертатися звідтіля. Ці вечори, бо повноцінними концертами не можу їх назвати, вирішив провести у домашній атмосфері. І так вийшло, що спланувався тур майже в усіх більш великих містах України.

- Як довго ви не виступали? І як вам повернення до слухача?

- Ну, майже два роки, якщо не більше. Повернення нормально абсолютно, у тому сенсі , що були якісь думки, типу чи буду я взагалі співати, грати, чи повернеться у мене бажання, тому що трохи так змінилося життя, та навіть кардинально. І під час таких змін просто не знаєш, що може бути далі, бо коли в тебе є сім'я, маленька дитина, ти розумієш, що багато зусиль буде йти саме у цьому руслі, у цьому напрямку. Але так склалося, що я повернувся. Ну, трохи руки буває тремтять, коли виходиш на сцену, бо незнайома публіка, незнайоме місце, все нове. Але після другої пісні все налаштовується.

Прозоров у ролі режисера і монтажера

- Зміни у житті очевидно привели і до змін всередині. Що вас надихає зараз?

- Зараз мене надихає родина моя, моя дружина яка мені дуже-дуже сильно допомогла змінити деякі погляди не певні речі, у яких я, як лиш зараз розумію, був заблокований серйозно. Надихає мій син, котрий один тільки поглядом і своєю посмішкою може просто виключити все навколо і перенести кудись, я не знаю, у якесь місце, в якому я ще не бував. І от ти потім береш гітару, а пальці самі починають щось грати: якісь мелодії, якісь звуки, якісь слова, якісь акорди, - і воно все саме виходить. Плюс, я переїхав з центру на Франківщину, тож мене дуже -дуже надихають ще й наші дари України. Я маю на увазі і природу, і відношення людей до людей, до життя, до Бога. Тобто, можна сказати, що наша рідна земля мене теж надихає. Є навіть пісня одна, яка присвячена їй, завдяки якій я зрозумів, що живу у дуже прекрасній країні; і це якраз під час таких важких подій, як є у нас в Україні.

- Ви торкалися теми близькості з природою, зокрема, і на виступі у Виноградові. Що б порадили людям, які живуть у епоху Інтернету і “домосидіння”?

- Ну, це така може бути попунктова порада. 1. Інтернетом користуватись тільки, коли це необхідно і бажано не сидячи, а стоячи. 2. Одразу ж вимикати не тільки Інтернет, але і комп'ютер, бо це такий страшний наркотик. 3. І звісно ж більше спілкуватися з природою і більше спілкуватися з живими істотами, аніж з цими залізяками, пластиком. Ну чесно кажучи це треба подумати, як сказати так, щоб дійшло. Але якщо просто - менше сидіти за тим штучним і більше спілкуватися з живими.

Перед стартом акустичної програми "Дім"

- Що ви самі зараз слухаєте?

- Ти знаєш, якщо чесно я майже не слухаю музику. От зараз дорога довга, то я собі щось там на флешку закинув і навіть не звертаю уваги на те, що грає. Тим більше, коли їдеш по новій дорозі, ти маєш бути уважним, а тим більше, коли їдеш по таких краях красивенних. То там музика далеко не на першому місці. Ну а так слухаю більш спокійну музику. Буває, коли я там собі на господарстві сокирою махаю, то хочеться щось таке потужне послухати, але буквально після двох-трьох пісень то починає на голову тиснути, і вже розумієш, що це все вплив старих звичок, Хочеться слухати музику таку більш ненав'язливу, щоб вона не заважала процесу твоєму і більш за все процесу мислення, який відбувається під час роботи.

Виступ в Ужгороді, "Кактус", 8 лютого 2015 

- Чи слідкуєте за сучасною українською сценою?

- Ні, не слідкую і, якщо чесно, не дуже маю бажання, бо майже все одне й те саме, майже все заштамповане. І я точно знаю: те цікаве, що є, так чи інакше випливе і я це почую. Принаймні не тільки я, але будь-яка людина, котра хоче слухати гідну і якісну музику, її почує рано чи пізно. Але так щоб стежити за тим... у мене немає такого бажання. Ну якщо чесно, я й раніше не надто стежив за сценою, бо був дуже зайнятий егоїзмом своїм певний час. Мені були набагато цікавіші різні інші речі.

- Що б ви порадили молодим українським гуртам, аби їх музика стала якісною?

- Все те ж саме. Вимикати комп'ютер і спілкуватися з живими. Я розумію, що надихнути може і аварія на дорозі, і пробка в місті, і що завгодно. Але я вважаю, що то все такі деструктивні моменти, і в житті, на жаль, нашому, загальному світовому житті, занадто багато бруду і непорозуміння. Тому мені здається, що треба нести більше світла і пропагувати добрі вчинки, аніж просто розказувати, що от я побачив, як хтось когось гамселить лопатою. Це, знаєш, такі, не те щоб чорні, але неприємні штуки. Про це все одно всі знають. Але щось таке цікаве, нове, як з того вийти, дати якусь пораду, то таких команд дуже мало. Принаймні щоб не нагнітали. От після виступу у Виноградові ми заїхали до Роберта (ред. Тіводора) і він виконував свої пісні. Там просто клас: “Іду по місту”. У мене хоп, і зразу такий промінь світла, нема ніякого негативу, хоч я і був заморений після того виступу. Музика такого плану має бути. Тобто не нав'язувати людям свої проблеми і все, а давати їм рішення. У мене самого таких помилок багато. Я вас там ненавиджу і все таке. Ну добре, а шо з цим робити, як цього позбутися? А відповіді немає. Тому я хочу новими піснями виправити свої помилки, дати людям щось більш конструктивне.

Прозоров у 2013 році 

- Якщо вже згадали про негатив, як сприймаєте цю військову ситуацію?

- Ну, звісно ж, то ненормально, бо будь-яка силова подія нічого гарного у собі не несе, а тим більше коли це все штучне і у цьому вертяться величезні гроші. Та й по великому рахунку це все гроші і влада. Більше нічого. І коли вони таким чином провокують людей на загибель, маніпулюють, відверто кажучи, заради своїх меркантильних потреб, то це вже давно не людське. Взагалі-то у мене давно вже таке відношення до цих провладних акцій негативне. Я не визнаю ніяку владу окрім, якщо можна так сказати, влади Господа Бога, а все решта то є людьми вигадане. Це все такий рабовласницький лад, який продовжується. Просто його більш красиво запакували, і під іншим соусом то все подається А вони собі сидять і насміхаються. Звісно, як людині мені це все дуже-дуже боляче, а стосовно тих, хто це все круте, на жаль, нічого гарного сказати не можу.

- Зараз багато хто каже, що не потрібно влаштовувати розваг під час війни. Чи потрібна у такий час музика людям?

- Всі ми знаємо, що під час війни моральний дух солдатів підтримували різними способами і музика — один із найбільш таких сильних, підбадьорюючих моментів. Звісно ж, відповідь залежить і від того, що називати музикою. Є певний відсоток естради, який називати музикою не можна. І коли це робиться виключно з комерційних моментів, то таким треба забороняти виступи. Але як показує практика, одна пісня може підбадьорити роту солдат, які можуть дати, так би мовити, копняка нормального полку цілому. Тому я вважаю, що це нормально.

Виступ в Ужгороді, "Кактус", 8 лютого 2015 

- Багато хто зараза оплакував смерть Скрябіна. Ви також присвятили йому пісню. Як сприйняли цю новину?

- Звісно ж, це досить така прикра і трагічна новина для мене була, але я до смерті тепер так само маю трохи інше ставлення. Скажімо, людина зробила свій вклад і пішла. На все воля Божа. Є ще той момент, як видно з фото, що це була його провина і що за таку, так би мовити, безпечність він і отримав покарання. Це стосовно технічного моменту. Є й інший момент. Коли Кузьма загинув, заявили, що і Президент слово замовив, і збираються сюжети знімати, ледь не фільми. Ну а скільки вояків простих загинуло на Сході, чию смерть подають просто як статистику? Ніхто за них не згадає, і навіть їх ім'я чи прізвище не скаже. Просто вони будуть у переліку загиблих і все. От тобі і дивись. З іншого боку, загинула людина, яка підбадьорювала вояків і музикою своєю, і справами там допомагав, і коштами, і продуктами і т.д. Врешті, будь-яка смерть, якщо вона не є своя, досить-таки прикра. Я не можу однозначно відповісти.

- Ви багато говорите про Бога. Можете назвати себе віруючою людиною?

- Релігії як такої у мене зараз нема. Я кажу про віру, тому що віра і релігія - це абсолютно різні речі. І я вважаю, що віра — один з найважливіших моментів взагалі для існування, для життя людини. Бо певний час я жив не маючи віри ні в Бога, ні в любов, та, напевно, що і в себе я вже не вірив. То не є життя. То навіть існуванням важко назвати, тому що це як ніби сліпий у потемках шукає тінь свою. Досить неприємне почуття. А віра у Бога? Ну, хтось це все створив, хтось це все існування продовжує, дозволяє цьому бути. Ісус Христос - зовсім інша справа. Для мене це такий собі стопудовий приклад для кожної людини відносно того, що всі ми можемо бути такими як він. Просто Ісус прийшов і показував людям добро, якщо не брати до уваги чудеса, коли він оживляє людей. Хоча, я думаю, якби ми пішли за ним, точніше, якби люди прислухалися, якби його навчання поширювали і передавали з покоління в покоління, то, можливо, були б і такі випадки. А можливо, ми просто не знаємо про таких людей, які б давали життя після смерті. Тільки зараз Ісуса обожествляють, як ніби він Бог. А він проста звичайна людина, яка прийшла і показала, що ви можете це робити так само як і він. Ми знаємо, що він народився, і бац через тридцять років чувак приходить. Але ж ці 33 роки він десь навчався чомусь. То що він ніби як син Бога, ще не говорить, що він народився з бородою і волоссям, спустився такий і каже: "Так оце все отак треба робити, а то все фігня". Він жеж десь той час був, і є навіть думки, що на той момент він був наближений до буддійських монахів у Тибеті чи в Індії. Мовляв, він там спілкувався, навчався багато чому. От і нам треба захотіти і змінитися. Як каже Мамонов: “Спаси себя — и хватит с тебя”. Все треба починати з себе.

Природа надихає 

- Ви співаєте російською і українською мовами, тоді як багато гуртів навіть назви пише англійською. Це, на вашу думку, правильно?

- У мене ось не так давно була ситуація: у контакті написав хлоп, молив, є патріотична пісня капець, заціни. Я починаю слухати, а вона англійською мовою. Я його питаю: якщо це патріотична пісня, то для кого ти її пишеш, патріот? Я не розумію про що ти співаєш, хоча я українець і патріот. Він пише: “Ти знаєш, багато людей живе закордоном, цілі діаспори і т.д”. Кажу, чувак, ну там живуть люди, українці, які народилися тут, на цій землі, але з певних причин тут не живуть. Але їх не 49 мільйонів. І навіть не в цьому питання. Питання у тому, що вони так само розуміють українську мову й із задоволенням будуть слухати твої пісні українською. Їм не потрібні твої пісні англійською, бо там закордоном вони постійно слухають іноземну мову. Дай їм рідну мову. Хлоп сказав, що подумає і, може, заспіває двома мовами. Ну хоч так. Тому я не дуже ставлюся до того позитивно. От прямо скажу: я просто не розумію, про що люди співають, хоча я більш-менш знаю англійську, але все одно до мене то не доходе. Коли я співаю, то музика і лірика — це поєднання одного і того ж. І я хочу розуміти, про що йде мова. Є виключення - гурти, на яких ми росли - Нірвана, Бітлз, що завгодно. Я не знаю, може це феномен енергетики людської, коли ти нічого не розумієш, але тебе пре. Ну і якраз це такий вік, коли адреналіну і енергії в тебе задофіга, і тобі потрапляє така сама музика, яка щось подібне несе. І воно типу примагнічує до себе. І ти не розумієш, що воно несе, але ти кайфуєш від того. Це я тільки таким чином можу пояснити, за рахунок енергії. А ці всі псевдоанглічани, я їх не розумію абсолютно. Хоча є і винятки. Я от недавно був на студії. Мені поставили матеріал, з яким вони працюють, і я обалдів. Бо це наші хлопці, українці, які співають так, що у мене завернувся комір, але вони не поширюють це на Україні, щоб стати відомими. У них є конкретна ціль. Вони або роблять то для себе, або щоб тулити туди, на Захід, у Європу. Вони такі понти не колотять, типу ми українці, а можемо англійською. Зробили матеріал - і свідомо туди. Оце продуманий проект, вони за цим слідують Я вважаю, то нормальний підхід.

Пісня присвячується Леоніду Бикову та Андрію Кузьменку (Скрябіну)

- Як відомо, музиканту заробити на життя своєю творчістю досить важко. Та чи взагалі правильно заробляти гроші музикою?

- У нас з цим ситуація в музиці якась ненормальна. Наче всі знають все, але є такий момент кон'юнктури, коли артист розуміє, що саме під туц-туц будуть рухатися, а під трагічні кліпи будуть дівчатка пісятися кип'ятком, та і хлопчики теж, бо останніх все менше стає. А музика взагалі-то має бути як такий більш інстинктивний момент. От якщо б люди розвинули у собі можливість спілкуватись на відстані, телепатично. І музика так само може доходити до людини, щоб вона під впливом того почувала себе особливо, як ліки. Але то має бути музика така, яка не шкодить. Тому поєднання музика і комерція для мене у теперішньому часі трохи незрозуміло.

- А за що тоді жити музиканту?

- Та можна жити у селі, вирощувати там собі фрукти, овочі, різні продукти, пекти хліб. Мати тепло з пічки і, в принципі, гроші непотрібні. Але ми живемо у такому світі, де треба платити за газ, одяг і т.д. На це кошти потрібні. Я вважаю, що це нас просто у такі умови поставили. Якби був вибір, то наврядчи б люди свідомо обирали такий рабський шлях. Можна дивитися на це і по-іншому. Якщо тобі дають гроші за те, що ти робиш, як подяку, це може бути. Це абсолютно нормально. Тобто один підійшов дав тобі яблуко, другий дав 10 гривень, третій підійшов горіхів насипав, четвертий сказав, що ти фуфло, - це все нормально. Мене дуже вразило, що люди у селах так і живуть: "Ай, вдячиш мені, як зможеш". І я за цим принципом так само роблю. Хлопці звертаються по допомогу і питають: скільки це буде коштувати? Я кажу: давайте зробимо, а там розберемося, не переживайте. Все зробили, всі задоволені. Кажу: от вам мій рахунок картки, що можете - дасте. Не можете, приїжджайте у гості, посидимо разам, поспілкуємося, обмінюємося енергію. Це такий момент: хто на що заслуговує і хто що може дати.

16.01.2014 Прозоров в Cadillac art club, Metal Street News

- Чи любите каву?

- Ні, не люблю. Мені подобається запах, але я не вживаю каву вже десь 15 років. Тоді якраз була епопея, навала цієї дешевої розчинної кави. І я якось так багато курив і вживав кави, що у мене серце почало трохи йокати. Тому перестав вживати її. Зараз так само не п'ю каву.

- І останнє. Яким бачите своє майбутнє?

- Я його бачу поза межами міста, де якомога менше людей, котрі ведуть абиякий спосіб життя, тобто погані думки, погані висловлювання, вживання токсичних речовин, яких би то не було. І щоб це майбутнє обов'язково було на природі. Як то кажуть, в миру і злагоді. І обов'язково з сім'єю, з нормальними людьми, які прагнуть духовно розвиватися. Тому що все інше - то як чорна мітка. Я думаю, що з такими людьми треба бути осторонь, бо це підтягує до себе. Хочеш не хочеш, а береш з тих людей негатив. Я поки не маю у собі сили, щоб спокійно спілкуватися з тими людьми і не перетягувати собі якісь їхні, не те щоб негативні, але моменти їхніх поглядів на життя і на існування взагалі.

З нової творчості Прозорова

Наостанок публікуємо побажання Прозорова всім поціновувачам його творчості та читачам нашого інтерв'ю.  

Бережіть себе, будьте щасливі. Бажаю всім щастя, здоров'я і такого чистого і світлого кохання, такої любові яка виконує своє діло, ставить все на свої місця і робить цей світ кращим.

Розмовляла Ярина Денисюк, Zaholovok.com.ua

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...