Ранкова кава з Павлом Чучкою: «Життя таке, як кардіограма здалеку»

Ранкова кава з Павлом Чучкою: «Життя таке, як кардіограма здалеку»

12 липня християни святкують День Петра і Павла. Тож сьогодні гість «Ранкової кави» на Zaholovok.com.ua – Павло Чучка. Вчений, громадський діяч, ресторатор, невгамовний організатор свят і фестивалів. І не тільки на території культової корчми-музею "Деци у нотаря", яку повністю придумав і створив сам, а й у масштабах міста. А ще Чучка – найвідоміший закарпатський гуморист, який ще 20 років тому видав сатиричну збірку «Вичурки по-Баранинськи», яка постійно оновлюється, перевидається і досі читається і цитується закарпатцями.

До нього ми адресували ранкові питання, частково запозичені із популярної «анкети Марселя Пруста».

Яка подія була найяскравішою у Вашому житті?

Якщо візьмеш великий відрізок часу і запитаєш: що було найважливішим? То здасться, що все однакове. А от якщо візьмеш час між ‘84 і ‘88-м, то вискочить щось головне. Життя таке, як кардіограма здалеку. Ти бачиш одну суцільну чорну лінію. Та якщо її піднесуть ближче, то о-па! Там – пік, там – падіння. Тож в мене це одна суцільна смуга, щаслива.

Правда, що Ваше життєве кредо: Боже поможи ми вийти з цієї біди, бо я ще не в таку влізу!?

Так. Вперше я почув це кредо від батька. Він характеризував цим певну категорію людей. Ця фраза – гасло автономного суб’єкта, який сам вирішує свої питання. Я такий і є. Я цим живу, бо це є оптимістично. Воно містить у собі таке вміння: якщо я захочу, я зміню цей маленький світ навколо себе. 

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі (ось так за кавою), хто б це був?

Не задумувався над цим… Скоріш за все, мабуть, зустрітися з Нострадамусом. Нехай би він нормальною мовою розказав, що він бачив. Бо то що він там наколотив-намутив…

Чим Вас можна розсмішити?

Несподіваністю, експромтом. Бо коли щось підготовлене, то вже не чекаєш там сіль. Наприклад, один із моїх крилатих підписів книжки для директора наркологічного закладу: «Як колезі і партнеру по роботі. Бо ми як полюси однієї батарейки: я вам постачаю пацієнтів, а ви мені - клієнтів». Люблю «ситуативні бомби» і іноді вони трапляються. Але спеціально запланувати таке неможливо. Люди, здатні жартувати експромтом, завжди будуть цікаві для свого оточення.

Звідки черпаєте ідеї для етнографічного ресторану «Деца у Нотаря»?

Зрозуміло, що все приходить із життя. «Деца» працює, живе, розвивається 17 років. Якщо глянути сьогодні на те, що там зберігається, те що в ній є – це не могло з’явитися навіть протягом перших двох років існування. Там є речі, які я осмислив пізніше. Певна їх кількість концентрована на «цвинтарі». Ідея полягає в тому, щоб затаврувати ганебні речі, з якими ми не збираємося миритися, де хочемо висловити свій протест. 

Є також в «Деці» такі досягнення, які мало хто помітить. Наприклад, на лавицях, на спинці, дошку одну я перебив трохи назад. Тож тепер є можливість опиратися ліктями, ставити туди «барсєтку», стакан, обійняти друга, горбатий може всунутися. Тобто не сидиш, як у плацкартному вагоні Ужгород-Солотвино зі спиною в 90 градусів. Ця ідея до мене прийшла коли прочитав, як один австрієць зробив в себе в ресторані стільці, що регулюються. Коли відвідувачі приходили на обід, він підкручував стільці щоб спинки нагинали їх до столу, щоб швидше їли і швидше тікали. Тоді більше людей могло в закладі пообідати. А на вечір він їх розкручував назад, щоб вони сиділи довше та витрачалися.

Друге, що я придумав, це шестигранну гойдалку, на якій гойдаються пари, один до одного обличчям. Вони розмовляють, копаються ногами. По центру ще підвішується м’яч, який треба вдарити ногою. І тоді цей спорт називається «гойдабол». Там була табличка така, висіла довго. Потім її або ворони понесли, або злодії, або поламалася.

Ви любите подорожувати?

Люблю подорожувати лише там, де розумію що люди говорять. Навіть якби мені сказали, що я буду сто років жити, я собі не планую дорогу в Китай, Індію чи Арабські Емірати. Мене цікавить європейсько-словянський світ, не далі Відня. Що може бути прикладом і чому наші люди тут повірять, якщо цей досвід перейняти і принести в Ужгород. Найбільш близькі мені країни – це Чехія та Хорватія. 

Який спорт Вам найбільш близький?

Тепер найулюбленіший спорт – дивитися футбол. Раніше грав. І у футбол, і в баскетбол, гандбол. Грав у школі і навіть за збірну університету. Люблю всі ігри, де є м’яч. 

Що Ви найбільше цінуєте в жінках? 

Мені важливо в жінці, чи може дати вона чоловікові крила. Жінка може закопати чоловіка, а може дати крила. Вона може загноїти чоловіка, він зіп’ється, повіситься, перед тим її вб’є, а потім заріже, і піде по світу і ні фіга в нього не вийде... Це її інструмент самозахисту. Це як той яд скорпіона і воняча бомба восьминога. Але вона має вміти окрилити чоловіка. Тому що вона є – це ціла теорія – слабка істота, яка береже вогонь, тримає на руках дитину і мусить чоловіка так запалити, щоб він хотів захистити її перед ґрізлі, який у ту його печеру рветься зжерти його дитину, його жону і його шовдарь, який він собі лишив. А чоловік боїться. Чоловік – трус, чоловік – слабак, чоловік – не Шверценеггер по життю. І вона має сказати йому щось і він мусить стати левом, все!

Жінка має давати крила. Тоді за це її люблять, свідомо чи несвідомо, але вона не має чмирити мужика. Ліпше його відігнати, хай він собі найде іншу жінку. Конфлікт відбувається прямо в тобі. Чоловіки думають, що їхній обов’язок 365 днів у році робити жінкам восьме березня. Коли одружуються, коли все обіцяють. Але в них такого обов’язку нема. Їхній обов’язок – залишатися самими собою і брати подвійну енергію від цього шлюбу, як раніше брав енергію від мами від тата, від своїх мушкетерів, однокласників/однокурсників, з якими вони трималися купи, надихали один одного, розумілися. Так жінка має підтримати, дати внутрішню, психологічну енергію, підтримку чоловіку. Тоді за це її треба любити, поважати, тримати, щоб вона була здорова і щоб цю функцію свою виконувала. Якщо вона побачить, що вона слабка і утримує сильного чоловіка і позитивно ним керує, а не робить з нього чмиря, бо інакше може голову знести, тоді побачить, що вона сильному дає силу.

Що для Вас любов? 

Вічне НЛО, неопізнаний любовний об’єкт (сміється). Завжди відкриваєш для себе щось нове. Не спеціалізуюся по жіночих душах, серцях. Нема коли. І… я – неуважний. Такий і мій батько, всі чоловіки в нашому роді. Нам здається, що якщо ми чесно пашемо, ходимо на роботу, або над чимось дуже серйозно думаємо, творимо, то всі мають це оцінити, і нас мають поважати і любити. Хоча людям абсолютно наплювати на те, наскільки ти віддаєшся письмовому столу, якомусь перспективному мисленню або глибокому аналізу мислення. Треба знайти час не лише на 8 березня та два рази в році піти по гриби, а треба ці 8 березня і гриби шукати кожну хвилину.

За нами, Чучками, не ведеться, що ми є дуже уважні. Моя мама, наприклад, хворіша за батька. Мамі 82, татові 85 років. Мама ходить дома з двома паличками, від столу до ліжка, хоча вона колись теж спорстменка була, а татові нічого немає: здоровий, літає, бігає на другий поверх, пише вже четвертий чи п’ятий словник, який я йому збираюся видати ще до Нового року. Але мама вигодувала трьох синів і діда, до якого бігала в Баранинці, кормила його. Тот прожив до 91 року. І так вона зносилася. Тому – увага.

Жінка може бути енергетичним донором, але якщо чоловік дістав крила, то дістав їх не для того, аби летіти кудись і хвалитися, от куди я можу залетіти! Разом. Дорога – разом, а любов ся найде. Тому важлива увага, повага.

Які три речі Вам необхідні для щастя?

По-перше, найголовнішим є час. По-друге, якщо є час, потрібне здоров’я. Ну, а третьому місці – люди. Тоді можна перевернути все. Почнуться колективні дії, ідеї, почнеться свято життя. Буду мати здоров’я, зійдуся зі здоровими людьми восени, - побудуємо хату, де перезимуємо. Влітку побудуємо пляж, де ми відпочинемо. Та якщо нема часу…

Чи любите Ви пити каву? 

Я не є залежний від кави. Та поважаю цей напій, бо останнім часом це додатковий стимул прокинутися. Мабуть старію (сміється). Раніше вставав без неї. Зараз трохи відійшов від ужитку кави, перейшов на чорний чай. І що найцікавіше: кава ще може провокувати цигарку, а чай – ні.

Олександра Шевченко, спеціально для Zaholovok.com.ua 

Фото Олександра Поповича 

P.S. 

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою". 

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»
 

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...