Ранкова кава з Леонідом Каденюком і Берталаном Фаркашем

Ранкова кава з Леонідом Каденюком і Берталаном Фаркашем

Мріяти і досягати своєї мрії – звичне бажання кожної людини. Але, коли твоя мрія – полетіти в Космос, то для її здійснення ти сам маєш бути особливим. Надія, віра в себе, цілеспрямованість і відповідальність – ось такий, здавалося б, простий рецепт від Людей-Героїв, які втілили у життя те, що для більшості й зараз залишається нездійсненним.

Сьогоднішня «Ранкова кава»  – із двома знаменитими космонавтами України та Угорщини, добрими старими друзями, як вони самі себе називають, Героями і справжніми зірками космонавтики Леонідом Каденюком та Берталаном Фаркашем.

Першого космонавта Незалежної України, Героя України Леоніда Каденюка сьогоднішнє молоде покоління знає вже з підручників з історії, а Герой Угорщини, Герой Радянського Союзу Берталан Фаркаш – теж перший і, поки що, єдиний угорський космонавт і перший есперантист у Космосі. Обоє досі мріють про ще один політ і прагнуть наближати до неба молодих космонавтів. Зараз Леонід Каденюк і Берталан Фаркаш, спільно з колегами, також працюють над екологічним проектом. 

-  Вам, напевно, усі задають це питання, тому і я мушу. Як виглядає Земля із Космосу?

Леонід Каденюк: Вперше, коли побачив Землю з Космосу, з ілюмінатора, у мене слова мимоволі злетіли з уст. Біля мене був Кевін Крігел, командир екіпажу, американець, я побачив Землю і кажу: «Кевін, тепер я бачу, що вона кругла!» (Сміється. – Авт.). Весь диск Землі, звичайно не видно. Коли мене просять описати вигляд Землі, я кажу, що це – неможливо. Бо вона настільки гарна! Сказати, що красива – це нічого не сказати. Дуже багато кольорів, які віддзеркалюються, багато сонця повертається назад... Відчуття – дуже позитивні. Але було й те, що викликало тривогу. Наприклад, коли подивився на лінію горизонту і там такий тонесенький прошарок атмосфери, який окутує Землю. Мене аж жах якийсь взяв: невже у такому тонкому прошарку існує життя на планеті Земля? І як ми неправильно ставимося до природи, до біосфери. Якраз зараз ми з Берці (Берталаном Фаркашем - Авт.) й колегами зібралися заради вирішення екологічних проблем (Леонід Каденюк - заступник голови ГО "Рада з екологічної безепки". - Авт.). Діяльність з охорони природи повинна бути пріоритетом для людини. Якщо людина не усвідомить, наскільки це важливо, все закінчиться недобре. Людина тільки тоді може бути у статусі людини, якщо вона змінить своє ставлення і взагалі концепцію перебування на планеті Земля. Коли з Космосу дивишся на Землю, думаєш, що на такій гарній планеті красивим повинно бути і життя, але, коли пригадуєш, як суспільство живе, то переконуєшся, наскільки воно недосконале. І як ми неправильно живемо. І у ставленні один до одного, і у відношенні до природи.

Берталон Фаркаш: Я никогда даже не думал о том, что буду летчиком-истребителем. Всегда хотел стать инженером или футболистом. Спорт очень любил.

Л. К.: Могу подтвердить, что Берци играет не хуже игроков киевского «Динамо» (Сміються. - Авт).

Б.Ф.: Любил играть,  занимался спортом. Но выбрал авиацию. Первый взгляд на Землю – никогда не забывается! Я был летчиком-истребителем, летал в стратосфере со скоростью 2200 примерно, – это одно. А космический корабль летит со скоростью 28 тысяч километров в час! В стратосфере я очень много видел с высоты 18 тысяч. Но когда смотрел на Землю через иллюминатор, это совсем другие ощущения. Первый круг вокруг Земли делать – это же просто словами не передать! Когда мы уже состыковались со станцией, я, как и все космонавты спросил: «Где моя страна? Хочу увидеть». И очень здорово получилось, потому что Венгрия – внутри Европы. И вокруг Венгрии – Карпатские горы и Закарпатье. Когда увидел Карпаты – сразу понял, что недалеко от них – моя Венгрия, а если там Венгрия – то и Дьюлахаза, где я родился и мой дом (Сміється. – Авт.). Конечно, это сейчас смешно. Но это такая красивая картина! Я уверен, что Земля оттуда – просто неописуема. Очень трудно подобрать слова, чтобы это описать, почти невозможно. Слов таких нет! Фантастично, красиво! Но даже это – не те слова.

- Як після польоту сприймалася Земля? Змінилось ставлення до неї, до природи?             

Л. К.: Так, усе сприймалося по-іншому. Під якимось зовсім іншим кутом. І саме ставлення до природи, до тварин… Я і раніше бережно до них ставився, але, після польоту, зірвати просто так зелений листочок для дерева – ні, уже не зірву. Тому що це живе і я це відчуваю. Люблю все живе. Зранку бігаю по 10 кілометрів 3-4 рази на тиждень і там, де у мене місце старту, підкормлюю пташок – голубів, ворон. І собак іноді підкормлюю. Вони мене там завжди чекають. І думаю, наскільки навіть ворони – розумні птахи. Одного разу бачив таку картину: ворона знайшла сухарик, бере в клюв і мокає його в калюжу. Потім бере, перевертає і чекає. Які ж вони розумні, правда? Так що ставлення змінилося, психологія людини після такого міняється. Американський астронавт Джон Гленнн, який у віці 77-років полетів другий раз у Космос (уперше у 1962 році), американський Юрій Гагарін, коли прилетів сказав таку річ: «Коли я дивлюся в ілюмінатор з комічного корабля і бачу створене, після цього не вірити у Бога – неможливо». У мене було саме таке сприйняття.  Наука до цих пір не дає відповіді, звідки життя на планеті Земля виникло. У цьому сенсі після польоту я наблизився до розуміння того, що це дійсно так є. Хтось каже, що це – Вищий Розум, хтось каже – Бог. По-різному називають. Але Він є.

Б. Ф.: Помню,  что очень обрадовался, когда увидел Землю из Космоса. И потом решил для себя выбрать тему, занятие, которое было бы связано с нашей планетой. С тех пор я очень трепетно к планете нашей отношусь. Где бы не выступал, всегда рассказываю, какая это красота! И ее надо хранить. К сожалению, сейчас у многих людей поведение такое, что кажется, будущего уже не существует. Нам надо очень хорошо подумать о том, что мы оставим своим внукам. И будут ли такие условия, где можно будет жить дружно и умно? Это – очень серьезный вопрос.

- Чи хотіли би повторити політ?

Л.К.: Да, естественно.

Б.Ф.: (Звертаючись до Л. К. – Авт.) Конечно, ты – да. Я уверен, что я – тоже. (Сміються. – Авт.). Сегодня задавали вопрос, когда будет второй венгерский полет в Космос, когда появится второй венгерский космонавт? И я отвечал, что если уже ждали 30 лет, то подождите еще 30. (Сміються. – Авт.).

- Якби не стали космонавтом, то ким би були? Чи не шкодували, що обрали саме цей шлях?

Л.К.: Не шкодував ніколи. Полетіти у Космос – це була моя мрія. І я до неї все своє свідоме життя йшов. Не думав, ким би міг стати. Але точно знаю, що не пропав би. Школу закінчив із срібною медаллю. Мама хотіла, щоб я був лікарем. І, пам'ятаю, що коли пройшов комісію в училище, вона мені писала: «Завалюй екзамени, йди в медінститут». (Сміється. – Авт.).  Ні, не шкодував ніколи.

Б.Ф.: Нет,  ни в коем случае. В Космосе далают 144 кружки вокруг Земли – как звучит! Я даже сейчас летаю на спортивных самолетах. Конечно, я уже пенсионер и на сверхзвуковых уже не могу летать: по закону нельзя.

Л.К.: Ну а у мене так трапилось, що я був не просто космонавтом, а льотчиком-випмробувачем. Випробував десь 60 різних типів літаків. У деяких швидкість взагалі 3 тисячі кілометрів на годину. Тому було дуже цікаво. А космонтавт – більш творча професія. Там і наукою займаються, відкриття роблять. Ми перед польотом проходили підготовку і вивчали і біологію, і астрономію, і астрофізику, геологію, екологію… Було дуже і дуже цікаво. У польоті я проводив біологічні експерименти і потім, по поверненню на Землю, цікавився долею рослинок, які були у Космосі зі мною. Частина їх залишилася у США, частина – в Україну прилетіла. Вони ще досліджувались ученими близько трьох років після мого польоту.

- Що можете сказати про сучасний стан космонавтики в Україні?

Л.К.: По-перше, треба враховувати те, що після розпаду Радянського Союзу в Україні залишилася третя частина науково-технічного та промислового потенціалу космічної галузі всього СРСР. Звичайно, що це потрібно було використати. Україна є космічною державою у повному розумінні цього визначення. Близько 60 країн світу займаються космічними технлогіями. Україна відрізняється від інших тим, шо вона має повний цикл відпрацювання космічної техніки: від проектування, виробництва, запуска до польотів. Тобто, Україні це все по силах. Але, на жаль, держава дуже мало коштів виділяє на космічну галузь. Хоча, ідей дуже багато. Змушені шукати інвесторів у інших країнах для того, щоби втілити у життя цікаві проекти. Перспектива – є. Але треба, щоби сама держава змінила своє сталення. Бо зараз навіть кадрові призначення не відповідають потребам: не розумію, коли керівниками космічної галузі призначають людей дуже далеких від неї. Так не повинно бути.

- А як щодо Угорщини?

Б.Ф.: Венгрия – маленькая страна. Хотя, у нас ученые очень много сделали для космических полетов.  Когда американцы летали на Луну, венгерские специалисты сделали для них очень много. Конечно, быть космонавтом – это одно. Венгрия никогда, по крайней мере, пока что, не будет создавать космических ракет, кораблей и станций . Для этого мы не подготовлены , с одной стороны. С другой стороны, это другие технологии нужны, другие знания. У нас их нет. После распада СССР Венгрия подписала международный договор  о сотрудничестве. И после очень серьезной работы, в этом году в феврале мы стали членами Европейского космического агентства. И там, конечно, очень серьезные задания нам дают и очень серьезно к нам относятся. Я уверен, что наши специалисты, инженеры все будут делать на хорошем уровне. До моего полета в Ксомос для измерения космической радиации внутри станции не было возможности. Я – первый раз в мире, как космонавт, использовал венгерский прибор, предназначенный для этого. С тех пор этот прибор работает на каждой станции. Даже при выходе в открытый Космос,  в скафандре у космонавтов есть специальный карманчик, где есть этот прибор. Это – очень серьезный успех.

- Як підтримує фізичну форму? Чи є якийсь секрет у космонавта?

Л.К.: Взагалі з дитинства спорт для мене був дуже важливим. Грали у футбол, волейбол, баскетбол, займався легкою атлетикою. А потім, як відібрали мене у загін космонавтів, звичайно, треба було заматися спортом серйозніше і в обов'язковому порядку. Зараз я бігаю по 10 кілометрів 3-4- рази на тиждень. Просто звик до цього. У футбол інколи граю. Пам'ятаю, якось ми змагалися з київським «Динамо» у 93-му році. Загін космонавітів грав із ветеранами «Динамо» - Дем'яненко, Чанов… І був такий випадок: я у штрафній площадці – і хтось із киян ненароком вдарив мене по ногах. Дем'яненко кричить: «Падай, падай, пенальті буде!» (Сміється. – Авт.). Я якось не дуже й болю відчув, 5 секунд пройшло, куди вже падати? Пентальті все одно дали і тоді це був єдиний наш гол (Сміється. – Авт).

Б.Ф.: Бегать я не люблю. Но футбол люблю. И теннис. В звездном городке меня научили играть. Получалось неплохо, часто выигрывали первые места. Знаете, я люблю все виды спорта, где есть мяч – он похож на нашу Землю. Футбол, волейбол, баскетбол… Конечно, на лыжах катаюсь: и на горных, и на водных. Очень люблю. Ну и летать на спортивных самолетах. Это здорово!

- Який відпочинок для вас є найкращим?

Б.Ф.: Неделю назад был в одной стране, через три дня буду в другой. И жена уже говорит: «Хотя бы в конце недели ты будешь дома?» (Сміється. – Авт.). Конечно, с одной стороны трудно, с другой – очень много приглашений, очень много людей хотят увидеться, пообщаться. Был случай, когда в одной поездке ко мне подошел человек и на венгерском мне говорит, что хотел со мной познакомится, потому что, в то время, когда я готовился к полету в Космос, он был в Байконуре солдатом. Он хотел подойти и рассказать, что он – мой земляк. Но не получилось. Только через несколько десятков лет. Такие встречи тоже очень ценны. Но самое главное для меня сейчас – мои внуки. Это двое мужчин, которые хотят стать космонавтами (Сміється. – Авт.). Хочу больше времени с ними проводить, но пока не очень получается.

Л.К.: Мені дуже подобається природа. Я виріс на Буковині й для мене відпочинок – навіть просто вийти прогулятися. Подобається просто сісти в машину і кудись далеко поїхати. Тоді відчуваєш свободу. Ну, а якщо якийсь такий серйозний відпочинок, то люблю до моря добратися. Як правило, нас на відпочинок віправляли саме на море. І відпустки космонавтам давали на 45 днів у санаторій, тому й звик до моря. А після сонця і піску – Буковина.

- Часто там буваєте?

Л.К.: Хотілося б частіше.

- Дитинство згадуєте?

Л.К.: Згадую. Кожна людина згадує.

- Що найбільше цінуєте у житті?

Л.К.: Знаєте, зараз дуже важливим є те, як люди будують відносини між собою.  Повинна бути відвертість, надійність, правдивість. Це, мабуть, найважливіше.

Б.Ф.: Мне очень было бы приятно и моя мечта –  помогать второму венгерскому космонавту. Для меня это было бы очень почетно. И я бы хотел поднимать бокал, когда впервые люди вернутся из Марса. Это будет значить, что наука, технологии пошли очень далеко. И когда люди отработали бы там всю программу и вернулись на Землю живыми – это было бы мне очень приятно видеть. Надо дожить! Как оптимист говорю! И, конечно, мечта  – будущие венгерские космонавты. Но, чтоб это увидеть, надо жить еще 30-40 лет!

- Що найбільше цінуєте у людях?

Б.Ф.:  Надежность. И веру. В себя, и в других. Целеустремленность. Ответсвтенность.

- Чого боїтесь? Уникаєте?

Л.К.: Будь-який, космонавт, не тільки я, це – звичайна людина, яка повинна чогось боятися. Нема людей, які чогось би не боялися. Важко сказати однозначно. Але я думаю про своїх дітей, про своїх внуків і у мене є хвилювання за їхнє майбутнє. Тривожно мені. Бо те, що зараз відбувається в Україні, на сході нашої держави, викликає у мене велике занепокоєння і побоювання за майбутнє наших дітей. Надіюсь, що все буде добре. Доля моїх дітей, моїх внуків – це те, що є найбільш хвилюючим для мене.

Б.Ф.: Очень инетерсный вопрос. Но, понимете, если я боялся бы быть летчиком, я бы не летал. Даже нечего мечтать! Если бы я боялся быть космонавтом, тогда мне бы нечего было делать в звездном городке. К боязни нужно  подходить очень умно. Все нормальные люди чего-то боятся. Но в любой ситуации нужно быть оптимистом. Я уверен, что без оптимизма сейчас просто не обойтись. Можно бояться даже болезней, потому что здоровье – самое главное для всех. Когда внезапно что-то неприятное возникает, ты думаешь: «А что же будет дальше?». И на этом этапе ты уже начинаешь бороться с неприятной ситуацией. Бояться – это нормально, естественно. Бороться – очень непростое дело. Но надо стараться и не унывать. Я же говорю: оптимизм!

- Із ким із відомих історичних особистостей хотіли б зустрітися?

Л.К.: Раніше не задумувався над цим. Але хотілося б зустрітися із князем Володимиром Великим. Поспілкувався б з ним, дізнався б справжню історію Київської Русі, тому що зараз – дуже багато трактувань і міфів. Щоб самому переконатись, як було насправді. Правда мене цікавить. А ще – подякував би великому князу Володимиру за Хрещення Русі. Після цього почався новий відлік історії, зовсім інше життя.

Б.Ф.: Хотел бы утречком с Аттилой, когда нас монголы ганяли, вставать с ним – и Карпаты смотреть: «Вот! Это будет наша Венгрия!» (Сміється. - Авт.) Это было бы, конечно, очень инетерсно. Как он выиграл? Не понятно. Просто молодец.

На самом деле у меня очень много известных личностей из истории, с которыми хотел бы пообщаться. Просто поговорить. Гагарина не видел. Хотел бы лично с ним поговорить. Просто так. И Армстронга  спросил бы: «Как там на Луне?».

- Ми часто питаємо наших гостей, що б ви сказали Богу, якби його зустріли? 

Л.К.: Запитав, би що ж буде далі?

- Що для вас є дружба?

Л.К.: Без друзів життя неповноцінне. Це люди, які підставлять плече, коли якісь проблеми. Бо, нажаль, без проблем ми не живемо.

- Маєте багато друзів?

Л.К.:Так, у мене їх дійсно багато. Берці – один із близьких.

Б.Ф.: Мы с Леонидом не очень часто встречаемся. Даже не каждый год видимся. Иногда созваниваемся, но даже не это главное. Самое ценное – это какая-то духовная связь между друзьями и понимание того, что друг, в случае чего, тебя поддержит. Делом, советом или просто добрым словом. Мы – старые друзья.

- Чи любите каву? І чи часто її п’єте?

Л. К.: Скажу відверто: кава – це не мій напій.

Б. Ф.: С кофе я тоже не очень дружу. Только по утрам. 

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Роман Січкар

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики "Ранкова кава":



Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...