Ранкова кава із Володимиром Гаврилюком

Ранкова кава із Володимиром Гаврилюком

Учора в Україні святкували День працівника прокуратури. А ми, традиційно, за кавою розпитали трохи про життя прокурора області, старшого радника юстиції Володимира Гаврилюка. 

Раніше Ви були прокурором Ужгорода, зараз – Закарпаття. Чи це можна вважати свідченням того, що у нас Вам сподобалося?

Ні, я не збирався повертатися. Категорично при тому. Якщо спитаєте, які мрії не здійснилися – це не повертатися на Закарпаття.

Чому так радикально?

Складний регіон, як на мене. Менталітет складний. Досить важко було працювати. Але так сталося, що запропонували вдруге.

А щось позитивне у цьому є?

Новий досвід. Нові люди. Це цікаво, врешті, хоч і, повторюся, досить складно.

Якісь «львівські» стереотипи про Закарпаття розвіялися, відколи Ви почали працювати тут?

На практиці вийшло важче, ніж я собі думав. І в робочому, і в емоційному плані. А зараз ще не порядок складніше. Навіть на два.

Тоді як рятуєтеся від емоційного навантаження?

Рятує сама робота, бо працювати є над чим.

Якби, наприклад, на нараді в Києві йшлося не про робочі справи, а про життєві, що б розповіли Ви своїм колегам про Закарпатську область у першу чергу?

Я б сказав, що тут дуже хороша природа, дуже хороша земля і дуже складні люди.

Хоча й тут, в Ужгороді, я знайшов таких, кого можу назвати своїми друзями. З ними підтримую зв’язки, спілкуюся навіть коли за межами області. На жаль, їх зовсім не багато. Половина пальців на одній руці. Але вважаю, що це люди, яким можна довіряти.

Хто є такими друзями для Вас? Які це критерії?

Треба, напевно, прожити життя з людиною, щоб знати,  друг вона чи ні. У своєму житті друзями можу назвати 3-4 людей, усі вони зі мною вже довший час. Основне для мене у розумінні «друг» – це той, хто тебе розуміє. Хто розуміє, що ти можеш не приділяти йому увагу, можеш навіть на день народження подзвонити в кінці дня, об 11-ій вечора, бо ти просто закрутився. Це моя постійна біда. Треба вітати зранку, бо потім по роботі як встрягнеш у круговерть справ, то аж в кінці дня згадаєш. Мені мама вже казала, що звикла до того, що я її вітаю ввечері. І сестра так само.

 

А як Ваші рідні відпускали Вас на Закарпаття вже вдруге?

Люди, які мене близько знають, розуміли, на скільки це важко мені. Переживають і зараз, ще навіть більше, ніж раніше.

 

А загалом прокурор Закарпатської області — це бажана посада? Це кар’єрний успіх чи тільки рядочок у резюме на наступну посаду?

Знаєте, коли я був набагато молодший і мріяв чи планував свій кар’єрний ріст, то думав, що стану може прокурором району, а з певного часу вирішив , що кар’єра має закінчуватися у якомусь із відділів Генпрокуратури. Там, не секрет, вища зарплата, а її розмір впливав би на мою пенсію. Але зважаючи на зміни в законі, коли наша пенсія все далі і далі, то про завершення кар’єри поки не йдеться. І так сталося, що я потрапив на цю посаду. Тому чи це вершина кар’єрного росту? Можливо, а може і ні. У наш буремний час ніхто про це не знає. Чи я б хотів закінчити кар’єру тут? Сказав би, що ні.

Хоча ніколи раніше не міг подумати, що стану на цю сходинку. Якщо чесно, то питання роботи в прокуратурі постало десь аж на 5 курсі. І тоді я, звичайно, не міг подумати, що стану прокурором області. Для мене це було щось недосяжне, як перший після Бога. А коли ти прожив 18 років в органах прокуратури (працюю тут з липня 1998-го), то розумієш, що чим вище піднімаєшся, тим більшим жертвуєш. І відповідно маєш вирішувати - чи потрібні ці жертви, чи ні.

Жертвуєш свій особистий час, якісь родинні, сімейні моменти. Хто б що не говорив про прокурорів, але як я це бачу, то посада прокурора області – це жертва по суті. Може колись це буде інакше.

Хоча з публікацій про прокурорів ніхто б так не подумав, правда? Їздять на красивих машинах, живуть у красивих будинках. Але ж не всі так.

Коли кажуть, що всі прокурори – корупціонери, я задаю просте питання: а Ви давали хабар прокурору? Ні. А судді? Ні. А кому? Лікарю, вчителю, «ЖЕКу». А чого тоді кажете, що прокурор хабарник? Бо всі кажуть…

Наша біда – це правосвідомість людей, державних службовців  і самих працівників прокуратури. На скільки вони собі у голові допускають, що можуть робити певні речі. На жаль, зараз з цим катастрофа.

 

А в якому будинку живете Ви?

В Ужгороді орендую квартиру. У мене будинок у Жовківському районі. Я працював заступником прокурора району 5 років. Тоді з колишньою дружиною взяли там у кредит будинок. Прабабця подарувала мені квартиру, у 2005 році я її продав і вклав ці кошти у будинок, плюс кредит. У 2008 році до нас переїхали батьки колишньої дружини, вони продали житло у Львові і допомогли погасити кредит, слава Богу (який ми брали в доларах). Зараз у тому будинку мешкає колишня дружина з сином.

Тому чи я типовий прокурор області? Не знаю, всіх прокурорів областей не знаю.

Скільки треба людині грошей для щастя? За великим рахунком, не так багато, я думаю. Головне, щоб кожна людина для себе визначила, що їй потрібно в житті.

 

Вам вистачає зарплати?

Теперішньої – якщо жити скромно і не планувати великих витрат, то вистачає.

 

Повертаючись до теми кар’єри, а прокурори взагалі складають свої резюме?

Департамент кадрів має так звану об’єктивку, де вказано усі посади. Перед співбесідою з Генпрокурором він має всі дані. Плюс є управління внутрішньої безпеки, яке так само дає свою інформацію. Можливо, й СБУ. Так що думаю, Генпрокурор мав об’єктивну картину перед тим, як мене кликали до нього на співбесіду, чим я займався і чим дихав до того.

 

Ваші колеги, буває, виходять «на пенсію» ще зовсім молодими. Якби Ви могли зайнятися ще однією професію у житті, що б Ви обрали?

Наразі міняти кардинально свої заняття після 40 якось виглядає не дуже можливим. Можливо, це адвокат, юрист. А якби можна було змінити все… Напевно, я не пішов би в прокуратуру, якби знав, як все складеться у нашій державі. Я закінчив навчання у 1998 році і, можна сказати, у прокуратуру потрапив випадково, бо ніколи юристів в родині не було. На сайті, точніше на дошці оголошень юрфаку, тоді ще не було сайтів, прокуратура розмістила оголошення, що набирає працівників – у Тернопільській, Рівненській і Донецькій областях. Я вибрав Тернопільську.

 

Чому?

Мій батько звідти, Тернопільщина була мені ближчою, ніж інші.

 

Краще там, ніж на Закарпатті?

Не знаю як там зараз, а тоді було простіше, принаймні, ніж у Львівській області. Хоча, може я був молодший просто і інакше до всього ставився. З колегами згадуємо іноді, як ми тоді працювали – не змогли б зараз це повторити. Зранку до ночі, і ночувати теж на роботі, спати на матеріалах під батареєю. Ми мали бажання щось змінити. Бажання і зараз таке є. Тільки вже є і розуміння, що не все від тебе залежить у цьому світі.

 

А який фах порадили б обрати синові?

Не юриста.

 

Знову категорично?

Так. Який хоче, тільки не юриста. Не буду йому забороняти, звичайно, бо права такого не маю, але і колишня дружина стоїть на тій же позиції. Будемо дивитися на його нахили. Наразі він більше схожий на свою маму, вона – митець, художник-модельєр. Йому подобається музика, малювання, танці. І я цьому радий.

 

А Вам яке мистецтво до душі?

Я не розуміюся у мистецтві. Можливо, музика найбільше подобається.

 

Тобто картини не колекціонуєте?

Взагалі нічого не збираю. Хоча ні, мені подобаються історичні романи, творчість Пікуля, його книжки я практично колекціоную. Загалом перечитав багато, у мене мама - бібліотекар, може тому. Вона 30 років працювала у бібліотеці.

 

А з ким із відомих в історії особистостей Ви хотіли б зустрітися особисто, якби була така можливість?

З Ісусом Христом.

 

Чому з Ним? 

Розумію, що всі християни вірять у зустріч з Христом, але якби можна було зустрітися ще за життя, то цікаво було б розпитати Його, поговорити з Сином Бога.

Ще – з князем Володимиром, моїм тезкою, теж цікаво було б. Його постать мені взагалі досить цікава. Адже це людина, яка фактично зорієнтувала (і не тільки український народ), у певному напрямку. Ніхто не знає, як було б, якби ми прийняли не християнство, або не християнство східного обряду. Може, історична доля склалася б інакше. Цікаво було б про це поспілкуватися з ним.

Як і з Богданом Хмельницьким, адже є багато версій його дій, цікаво дізнатися, яка з них правдива. З Павлом Скоропадським хотів би зустрітися. Цікаво взнати його мотиви дій,  і як би розвивалися історія України за інших його рішень. Виглядає так, що якби  він був трохи рішучішим, все було б інакше. А може й ні.

А взагалі, якби я міг попросити Бога поговорити з кимось одним, то, напевно, з татом. Він помер у 2003 році, 13 років тому, дуже його не вистачає.

 

Рано пішов з життя.

Так, він помер у Португалії, де був на заробітках. Там і похований. Це один з моїх планів -  поїхати до нього на могилу. Навіть є ідея фікс вивчити португальську. А взагалі «мовних» планів багато. Німецькою володію «зі словником». Хотів би вивчити англійську, оскільки досить соромно, коли буваєш за кордоном і не можеш пояснити, що хочеш. 

Коли я перейшов у Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, то там дуже актуальні контакти з іноземцями, юристами, вони опікують САП, часто читають лекції. Тоді і вирішив вчити англійську, але ж перейшов з тієї роботи.  

 

Вчителі англійської є і тут, в Ужгороді.

Вчителі є, сил нема. 

Хоча це філософське питання. Кажуть, що нема можливості лише тоді, коли недостатньо сильне бажання. Я чув ідею, що держслужбовці мали б обов’язково вчити англійську і вважаю, що це дуже правильно.

 

Часто буваєте за кордоном?

Був у Польщі, у відрядженні. Цього року побував в Угорщині, там тривало навчання у Міжнародній поліцейській академії. Дуже мені сподобався Будапешт, нагадує Львів. Хоча більш прибраний і спокійніший. На пенсії там можна було б жити, напевно.

 

Угорська кухня Вам сподобалася?

Чесно кажучи, не надто сильно. У мене були певні проблеми зі здоров’ям, тому їхня жирна кухня хоч і подобається, але не можу достатньою мірою нею насолодитися. Досить важка у них їжа. Але сам менталітет людей дуже гарний.

До речі, Берегівський район на Закарпатті, при всій складності (адже він прикордонний), є одним з найспокійніших. Це говорить про те, що люди, які там живуть, займаються роботою. Навіть у теперішні складні часи.

 

А найбільш неспокійний – Мукачівський?

Разом із Свалявським. І Ужгород, само собою, бо це найбільше місто. Вбивства, розбійні напади, підпали, є певне загострення кримінальної ситуації.

 

Чим зумовлений неспокій на Свалявщині і Мукачівщині?

Тим що і завжди. Одна з причин – те, що певні особи, раніше судимі, хочуть відвоювати своє «місце під сонцем», на їхню думку. Але ми їм цього не дамо.

Ще одна проблема теперішнього часу, крім правової свідомості людей, так званий закон Савченко. Як на мене, і на думку колег, закон містить окремі не зовсім правильні позиції. Так, нам треба зробити кращими умови слідчих ізоляторів та місць виконання покарань, так званих колоній, а особливо СІЗО, бо багато з них побудовані надто давно. Але маємо не зовсім той рівень фінансування, який потрібен. Слід вкладати гроші у покращення цих умов, а не відпускати людей. Можливо, слід більше показувати роботу судів, щоб затримані не перебували стільки часу в СІЗО, роками. Я знаю, зокрема, справу, де судовий розгляд кримінальної справи тривав понад 10 років. Щоправда, там від 30 до 40 осіб фігурували та перебували під вартою. Так звана банда Сушка.

 

Ваша робота призводила до конфліктів із порушниками закону?

От власне по цій банді мене викликали у суд для допиту як свідка, то були погрози, і не тільки мені. Суд присудив кілеру, який погрожував, довічне ув’язнення. Але зважаючи на останні закони…

 

Чи не страшно працювати з такими людьми?

А як інакше? Має ж хтось це робити.

 

Якими були найбільш екстремальні ситуації у Вашому житті?

Напевно, пов’язані з машиною, я ж роками працював далеко від дому, іноді щодня по 140 км долав, фактично завжди на ходу. Взагалі їзда на наших дорога – це екстрим. Тому, до речі, питання їзди на іноземних номерах, як на мене, це нонсенс. Адже жодного обліку таких авто немає. Працівники поліції не можуть перевірити таких водіїв. Зрозуміло, що розмитнення має бути адекватне. Бо скільки років «підтримуємо вітчизняного виробника» і – нічого. Моя перша машина – «Таврія». Коли я вдруге змінив генератор, то зрозумів, що треба міняти машину. І зрозумів, що наш український автопром - найавтопромніший у світі (усміхається, - авт).

 

А зараз на чому їздите?

Хюндай лантра 2009 року, луцька збірка, до речі. Дуже задоволений.

 

Чи готові Ви морально до наших громадських активістів?

Так, до нас проходить Данацко, з кувалдою пару разів був, були й кілька інших активістів. Я готовий спілкуватися з усіма, пояснюю нашу позицію, висвітлюємо її і на сайті. Позиція щодо кувалд: не знаю, яка їхня глибинна мотивація, але те, що вони говорять про вільний доступ до прокуратури, що громадяни мають ходити до нас, як в музеї, це не можливо, бо прокуратура працює з документами з обмеженим доступом, у нас є слідчі, які розслідують кримінальні провадження. А якщо будь-хто зайде у кабінет, почитає матеріали провадження чи подивиться таємні документи… Не знаю, ці люди розуміють, про що йдеться чи ні. Вимоги не ми придумали. У нас відповідно до закону має бути спеціальне приміщення, щоб працювати з секретними документами за дозволом СБУ. Для такої роботи є обов’язковим контрольно-пропускний режим. Так само це стосується відеозйомки. Знаю, що в інших прокуратурах, наприклад, в Одесі, прийом громадян – це взагалі інший вхід. Ми ж не маємо такої можливості, про приміщення не наше -  орендуємо в обласної ради.

 

Ви активний користувач соцмереж?

Я взагалі там не зареєстрований. Принципово. А для чого? Прес-секретар веде нашу сторінку у Фейсбуці, моніторить звернення. Соціальні мережі – це спілкування. А якщо мені треба поспілкуватися, то можу телефоном або зустрітися з людиною.

 

А критику відстежуєте?

Я казав сестрі, щоб перестала читати закарпатські сайти. Моя посада, як би не хотілося, має певний політичний підтекст і хоче прокурор чи ні, але частково є політиком. Основне для таких людей – щоб вони залишалися людьми. Бо є закон і прокурор має поступати по закону. Але є і людська совість. І треба старатися поступати по справедливості, наскільки це можливо. І щоб потім люди не казали про тебе казна-що. Не колеги чи підлеглі, яким може подобатися чи не подобатися рішення керівника. Коли в країні у багато яких сферах бардак, коли дисципліна послаблена навіть у деяких правоохоронних органах... І от коли намагаєшся цю дисципліну налагодити, то є певне нерозуміння. Хоча є певні об’єктивні причини незадоволення, зокрема, відносно низька зарплата.

На Закарпатті вже 5 чи 6 прокурорів пішли відпустку по догляду за дитиною. Мужчині важко прогодувати сім’ю за 5-6 тисяч грн. Генпрокурор обіцяє підвищити оплату, особливо у районних прокуратурах, чекаємо.

 

Що є Вашим улюбленим в роботі?

Приємно, коли ти зробив щось і це допомогло – людині, державі, громаді. Може голосно сказано, але така віддача приємна. Може нашої роботи не видно, нею не можна похвалитися, але є і приємний результат. Робота прокуратури не може всім подобатися. Вона запроваджена як «око государєве» ще за Російської імперії. А кому подобається, що за ним дивляться?

 

Чи любите каву? І як смакує Вам закарпатська у порівнянні з львівською?

Хороша кава. Я не аж такий поціновувач, але люблю заварну, не розчинну. Після операції у 2014 році взагалі її не вживав. А на Закарпатті входить у звичку двічі на день випити каву. Треба себе обмежувати трохи в цьому. Як і в солодкому.

 

Так любите солодощі?

Дуже! (усміхається, - авт). Але не можна багато, на жаль.

 

Що саме Ваше улюблене?

Будь-що, тільки не трояндове варення. Якщо чую його запах у будь-якій випічці, наприклад, то не буду їсти взагалі. Мама розказує, що коли був зовсім-зовсім малий, то одним з лікарств для оброблення ранки у роті було трояндове варення. Воно мені настільки збридилося з того часу, що сам його аромат для мене – катастрофа.

 

А який приємний смак з дитинства пам’ятається?

Можливо, пісочне печиво. Або мамин торт. Не пам’ятаю який саме, але мені завжди подобалися різні її торти!

 

Які риси Ви цінуєте у жінках?

Жінка має бути розумна, вміти займатися домашнім господарством, вміти готувати, любити це, наскільки можливо. І бути до певної міри самостійною, не боятися самій приймати рішення. Кожна жінка сама визначає, що для пріоритетніше. Взагалі жінок у прокуратурі дуже поважаю, особливо якщо працює довший час, то вже можна їй пам’ятник ставити. А тим більше якщо і сім’я вдома. Це не жіноча робота.

 

Ви вже знайшли людину, яка відповідає Вашим ідеалам жінки?

Так, є людина, з якою ми близькі зараз.

 

А які риси цінуєте у чоловіках?

Відповідальність за своє слово. Якщо людина сказала «так», але мусить поступити інакше, то принаймні має прийти і пояснити, чому не може виконати обіцяне. Це я зрозумію. А коли дав слово, а потім самовільно «забрав» його, то це трохи неправильно.  Не кажу, що «вмер, але дотримав слова», бо не все у житті біле і чорне.

Якщо говорити про роботу, то, напевно, відданість справі. Як там було? «Характер нордический,  выдержанный, беспощаден з врагам». Так само і в нашій роботі, має бути відданість справі, хоча розумію, що не кожен може пожертвувати собою, але принаймні має означити свою позицію.

 

Вас можна назвати щасливою людиною?

Думаю, так.

 

Ганна Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua


 

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...