Ранкова кава із Владикою Феодором

Ранкова кава із Владикою Феодором

Владико, у нашій рубриці, як правило, кавуємо. Ви любите каву?

Я майже завжди п’ю чисту джерельну воду. Каву взагалі не вживаю, чай - дуже рідко, от, наприклад, сьогодні.

Пам’ятаєте, коли саме Ви зрозуміли, що бути монахом – Ваше покликання?

Звичайно. Що найцікавіше, це не був один момент, а період часу. Коли мені було 6-7 років, я ходив до стареньких людей, і переписував молитви з їх молитвеників у блокнотик коричневого кольору, який завів для цього ще у першому класі. Він для мене дотепер залишається великою святинею. Хоч і переписував, зрозуміло, з помилками, та й взагалі то не букви були, а скоріше каракулі, якими дитина щойно навчилася писати. Ті перші молитви дуже пам’ятаю донині.

 

Які це були молитви, що так припали до душі дитині?

Різні короткі молитви - ранішні, вечірні. Вони для мене зараз є ностальгійним спогадом безтурботного, благого і доброго дитинства. Найщасливіший період у житті людині – це дитинство. Безспірно, безапеляційно.

 


Відомо, що Ваш батько був військовим. Дитинство минало у роз’їздах?

Коли мене питають, де я родився, відповідаю словами радянської російської пісні: «Моя родина – Советский Союз». Так, ми їздили у різні міста, 6 років жили у Німеччині (з 2 по 8 клас), я вчився там, поки батько служив.  

 

Який із спогадів дитинства приходить на думку найчастіше?

Напевно, найщасливіший момент - коли дитина рано просинається і перед собою бачить найдорожчу людину у світі. Це мама. Я наголошую: людина у повній мірі щаслива може бути тільки до тих пір, поки живе мама. Моїй мамі через півроку виповнюється 70. Після смерті батька вона стала монахинею.   

 

Чому Ви прийняли чернечий постриг саме з іменем Феодор?

За традицією православної церкви монахи не вибирають ім’я і не знають, як їх назвуть при постригу. Ім’я вибирає той, хто постригає у монашество. Мені ім’я дав ректор Московської семінарії архієпископ Олександр, нині покійний. Назвав на честь Феодора – священномученика, архієпископа Олександрійського.

 

Як Вам живеться з цим іменем?

Феодор у перекладі – «Божий дар», і я вдячний Богу, що маю такого небесного покровителя.

 

У чому для Вас основна різниця між світським життям і життям священнослужителя?

Крім того, що я є архієреєм, священнослужителем і монахом у мій послух входить постійне спілкування з паствою, з представниками владних структур, з інтелігенцією, простим нардом, молоддю, дітьми.

Священнослужитель має бути свічкою, яка завжди горить і ніколи не гасне. Ми не можемо чітко розмежувати життя церкви і життя світської людини, адже живемо у світському суспільстві і завдання священика - тому суспільству показати тепле  благодатне світло євангельської любові.


 

Ви згадали про обов’язкові зустрічі, зокрема, із представниками влади. Чи цікава Вам політика?

Я категорично аполітична людина. І моя політика – це служіння перед престолом Божим, служіння Богу і своєму народу.

 

Ви стежите за новинами політичного, державницького життя?

Щодня ввечері після робочого дня я заходжу на багато сайтів - і загальноукраїнських, і місцевих, де стежу за життям і церковним, і світським. Бо як єпископ маю дати відповідь вірникам про ситуації, які складаються. І, звичайно, мені цікаво, чим живе, чим дихає наш народ.

 

Наскільки важко потрапити до Вас вірникам?

Я кожний день приймаю людей, крім святкових днів і четверга. З 9-ї години приймаю всіх без винятку в єпархіальному управлінні. Двері мого кабінету завжди відкриті для всіх.  

 

З якими питаннями до Вас найчастіше звертаються люди?

95 % людей, які відвідують архієрея, приходять, звичайно, із своїми скорботами, проблемами, у першу чергу духовними. Що цікаво, неодноразово до мене зверталися і щоб, на скільки це можливо, захисти їх у неординарних світських обставинах.

 

Чи було якесь питання, яке здивувало і запам’яталося?

До мене одного разу прийшла одна жінка - дуже старенька, дуже бідна вдова. Вона виховувала свого онука, у котрого загинули батьки. Вона зайшла в кабінет і, на моє здивування, у сльозах зразу стала на коліна. Я, звичайно, підняв стареньку, посадив і вислухав її прохання. Виявилося, її внук зробив недобрий вчинок і йому загрожувало досить серйозне покарання. Я не міг дивитися на страждання цієї старенької вірниці і негайно з нею разом поїхав по всіх інстанціях, щоб, на скільки можливо, вирішити цю проблему і допомогти хлопцеві виправити помилку. Зараз цей хлопець - священик.

Господь через біду, страждання привів цю бабусю до єпископа, а чим все закінчилося... Тобто Бог привів священика до Церкви у такий незвичайний спосіб. Взагалі нічого не буває на Землі без промисла Божого.

 

Як і, очевидно, Ваш прихід до служіння, якщо ще першокласником так любили переписувати молитви, та ще й у СРСР.

У нас дома крім бабці ніхто не ходив до церкви, тільки на великі свята. Я і сам дивуюся донині промислом Божим, який у моє серце вклав істинну любов до Бога, потяг до божественного, до церкви. Я справді  жив тим, що кожен вечір піду на вечірню службу у Божий храм, я з тим вставав і лягав, з тим сідав за парту і вчив уроки.

 


Утім, нерідко важко зрозуміти Божий промисел, особливо у тяжкі моменти життя…

Подібні питання постають або перед ще невіруючими людьми, або неофітами – тими, хто лише прагне пізнати істину, прийти до Бога. Люди часто задають питання, чому Бог «допускає» війни, смерть. Нам тяжко зрозуміти промисел Божий, для людського розуміння він не завжди осяжний. Але я часто задаю у відповідь таке питання: «А що ви зробили для того, щоб Бог вас захистив? Ви вірите в Нього щиро? Ви ходите до церкви щотижня? Стараєтеся жити за його заповідями? Чи зробили Ви щось, щоб Господь був милосердним?» Якщо людина буде чесною, то скаже, що або мало, або взагалі нічого.

 

Як Ваша маленька «ферма» домашніх тварин? Ким опікуєтеся зараз?

Я дуже люблю тварин, відколи почав ходити, то завжди з вулиці приносив їх додому. Мама теж любить, напевно, це від неї передалося. Зараз маємо дві папуги, що вміють розмовляти. Вимовляють, наприклад, «Слава Богу», «Владика», «Добрий день», «Хочу яблуко». Один з них говорить «Владико» практично маминим голосом. Ви б не відрізнили. Маємо 150 голубів різних порід, курей раніше мали 200 штук, зараз – менше. Є ще кролики, декоративні пташки – десь біля 15 порід, 3 акваріуми, один з них - на тонну води. І рослини люблю, землю. О шостій встаю, йду годувати тварин, працюю в саду, на городі, взагалі люблю сільське господарство.

 

Які ще із світських радостей Вам приємні?

Дуже люблю класичну музику. Крім церковних пісноспівів люблю і українські народні пісні. Естрадну музику практично ніколи не слухаю, вона мені не подобається. Дуже люблю ходити на природу, по лісу, але сам, один. Як монах, люблю самотність. Тому що маю можливість у той час приділити більше часу молитві. Графік єпископа дуже щільний і рідко є можливість бути самому.

 

Якщо б не у служінні, то у якій сфері Ви могли б реалізувати себе, у якій професії?

Якщо б я не став монахом, я би обов’язково… став монахом. І нічого другого не може бути, ніякої альтернативи.

Я пройшов до цього свій шлях і завжди знав, чого саме хочу. Коли я поступив в семінарію, батька звільнили, маму теж, сім’ю переслідували - за те, що виховали сина, який пішов вчитися на священика. Батьки дуже багато пережили, але без нарікань і все робили терпеливо, поважаючи мій вибір. 

 


У цій рубриці ми часто ставимо гостям питання із анкети Марселя Пруста – що Ви сказали б, зустрівшись із Богом? Та ще ніколи ми не запитували про це у священнослужителя.

Я б сказав словами апостола: «Господи, це я і діти, які ти мені дав». Служіння єпископа є служінням апостольським і єпископ відповідає за свою паству – як вона живе і яким чином священнослужителі приводять її до Христа.

 

Ви маєте великий досвід духовного самовдосконалення. Та чи є щось, чого Ви хотіли б навчитися ще? Чого Вам не вистачає. 

Я б хотів навчитись непрестанній молитві, Христовому смиренню і всепрощаючій любові.

 

Така любов, мабуть, доступна тільки Богові. Як вміти любити всіх, хто так чи інакше поранив?

Уявіть, я мав щастя спілкуватися з людиною, яка мала цю всепрощаючу любов. Це архімандрит Василій Пронін. Він із 55 років свого пасторського служіння у Мукачівському монастирі ні разу нікого не осудив, нікого не образив, ні разу не підвищив голос і з його уст ніколи не було чути негативу. Коло такої людини було відчуття, ніби у прихожій самого Бога. З ним хотілося бути, просто помовчати з ним, посидіти біля нього. Ця людина випромінювала неймовірну силу і благодать, яку мала у свої чистій душі.

А всепрощаюча любов, без сумніву, невід’ємна від жертовності.

 

Єпархія висловила ініціативу канонізувати архімандрита Василія Проніна. Ви працювали поряд з ним, чого навчилися від, імовірно, святого?

Я 7 років мав щастя жити і працювати поряд з ним. Бачив перед собою людину, яка на практиці жила по Божих заповідях. Це була людина, яка всіх любила, прощала, готова була весь світ обійняти своєю любов’ю. Презентуючи його доробок на одній з перших прес-конференцій, коротко я назвав архімандрита «втілення любові».

Я бачив страждання цієї людини – останні 3 роки він був прикутий до ліжка, але я ніколи в житті не забуду очі, які випромінювали світло внутрішньої духовної тиші і миру. Таке у сучасному житті рідко можна побачити.

Коли я став єпископом, то подав документи на Священний Синод про канонізацію, причислення до лику святих архімандрита Василія Проніна. Нетлінні мощі його спочивають у Свято-Миколаївському храмі Мукачівського монастиря.   

 


На адресу окремих сучасних священиків сьогодні лунає чимало дорікань – зокрема, стосовно використання дорогих атрибутів заможного життя. Як Ви коментуєте це вірникам?

Коли мені задали таке питання журналісти в єпархіальному управлінні, я запропонував їм у Мукачеві піти на пост ДАІ і, якщо це можливо, попросити інспекторів зупинити 100-200-300 «іномарок». Я гарантую, що із 300 дорогих машин, які проїдуть коло нас, не буде ні одної машини священика. Водночас, якщо священику з вдячністю духовні чада подарують, наприклад, машину, думаю, неетично було б відмовитися від неї.

 

Зневірених людей вистачає… Що Ви сказали б такій людині насамперед?

Думаю, що насамперед треба, щоб людина самокритично подивилася у власну душу. Не треба звертати увагу на гріхопадіння та недоліки оточуючих нас людей. Виправлення людина має почати тільки з себе. Такій людині буде легко жити і вона обов’язково осягне у своїй душі Бога. Люди звикли винуватити всіх і вся навколо, тільки не себе.

 


Чи є щось в релігії, що для Вас залишається нерозгаданою загадкою досі?

Я завжди з великим здивуванням дивлюсь на тих людей, які заради віри в Бога роблять на стільки великі жертовні євангельські кроки, що для мене це є маленьким потрясінням. Наприклад, до мене підійшов місяць тому молодий юнак, який попросив благословення на відпустку. Я його спитав, чи має бажання поїхати на море, чи відпочиватиме десь інде. Юнак відповів: «Я хочу піти в лікарню на місяць». Не зрозумівши відповіді, я спитався, чи він захворів, якщо збирається до лікарні. «Ні, я хочу безкоштовно хоча б місяць допомагати хворим людям - одиноким, до яких ніхто не приходить», - сказав хлопець.

Це є найвищою таємницею дії божественної благодаті на серце людини. Я преклоняюся перед людьми, які мають таке добре серце, як цей юнак, який єдину у році відпустку хоче посвятити Богу і служінню ближнім. І це один із найщасливіших людей, яких я бачив.

 

Що Ви кажете тим, хто вважає, що не обов’язково ходити до церкви, віруючи в Бога у серці?

Благодать Божа діє і освячує людину в таїнствах Святої Церкви. І обов’язком християнина, як пише нам Святе Письмо, є обов’язкова недільна спільна молитва. Людина, яка пропустила один або дві тижні церкву, духовно буде угасати. Проста аналогія – якщо не зарядити мобільний телефон, він через певний час розрядиться. Саме в церкві ми отримуємо благодать Божу, яка укріпляє людину і надихає її на творіння добра. 

 


Ганнуся Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

 

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Loading...