Ранкова кава із Анкою Фельдгузен

Ранкова кава із Анкою Фельдгузен

Відверта розмова, де все названо своїми іменами – на таку не часто можна розраховувати у спілкуванні із дипломатами. Вони, як правило, володіють сотнями варіантів висловлення власної думки чи точки зору, зазвичай, досить завуальовано. Натомість Постійний заступник Посла Німеччини в Україні, радник-посланник Анка Фельдгузен не тільки відмінно володіє ситуацією в Україні, а й неприховано захоплюється нашими можливостями та водночас називає наші недоліки. Сьогодні «ранкова кава» із дипломатом Посольства Федеративної Республіки Німеччина (Київ), яка побувала на Закарпатті з робочим візитом.

Які справи привели радника-посланника німецького посольства на Закарпаття?

Першою причиною мого візиту були відвідини підприємства з німецькими інвестиціями у Виноградові – «W.E.T. Automotive», це компанія-постачальник складових для автоіндустрії (елементи для підігріву сидінь автомобілів «Daimler Chrysler», «BMW», «Audi», «VW», «Jaguar», «Ferrari», «Toyota», «General Motors», «Ford», «Suzuki», «Subaru» і «Mitsubishi» та інших).
До слова, це єдине виробництво компанії у Європі, інші – у Мексиці та Китаї. Приємно, що на Закарпатті компанія активно розвивається, зокрема, тут зводять будинок для інженерів та їхніх сімей, яких запрошуватимуть на роботу у Виноградів.
Чесно кажучи, умови для наших інвесторів в Україні непрості. Тому ми раді, що є така фірма, яка працює тут, платить податки, створює робочі місця, інвестує в інфраструктуру міста та ще й бере участь у проекті застосування сучасних енергозберігаючих технологій (зокрема, щодо сонячної енергії).



Умови для інвестора, як Ви сказали, непрості. То німецькі підприємства бояться України? Що відлякує найбільше від інвестування на нашій території?

Думаю, що найгірше зараз для них – це відчуття, що не отримають справедливе рішення у судах, якщо стануться певні конфлікти, наприклад, щодо податкової інспекції або митного контролю. Багато німецьких підприємств кажуть, що не можуть зі своїми німецькими правилами конкурувати з іншими підприємствами, які більше адаптовані на цьому ринку.


Наша судова система має на Заході настільки поганий імідж?

Так, це проблемне питання. Іноземцям, якщо й вдасться довести у суді власну правоту, то рішення вони чекатимуть дуже довго. А якщо завод не працює 3-4 дні, то зазнає великих втрат. І якщо суд навіть позитивно вирішує, але через рік, то це неприпустимо. І ще – постійні зміни правил. Приймається закон, люди думають: будемо працювати. А за місяць вже є зміни до нього чи й новий закон. Це складно для німецьких бізнесменів.

Незважаючи на це, ми бачимо великий інтерес німецьких інвесторів. Адже Україна – це великий ринок, це наша сусідка, межує безпосередньо із ЄС. Тут є свої переваги: невисокий рівень витрат на оплату працівників, але водночас і високий фаховий рівень інженерів – випускників університетів. Наші підприємства хотіли б тут працювати. Але вони приходять, думають, аналізують і коли все ж не відчувають себе впевненими, що можуть тут працювати, то відмовляються від такої ідеї.

У Мексиці ситуація краща?

Я не є експертом щодо цих регіонів, але, здається, що у Мексиці, Китаї більше гарантій. Ці країни хочуть залучити інвестиції і щось для того роблять. Натомість в Україні проблеми починаються вже на митниці. Підприємці незадоволені та свідчать, що з них просто збирають гроші. Вони скрізь чують чутки, що особливо зараз ці кошти необхідні на вибори.
Водночас Євро-2012 був дуже добрим прикладом, що можна зробити по-іншому. Цей чемпіонат був і для нас сюрпризом, адже напередодні ми думали, що буде багато проблем з німецькими туристами. Але навіть коли вони забували паспорт, але при цьому мали квиток на матч, то прикордонники їх ласкаво запрошували до України. Це було для нас справжнім сюрпризом. Україна хотіла і зробила це, і це добре було для її іміджу. Чому не зробити те саме для іноземних інвесторів? Думаю, що це було б добре для самої України.

На підприємстві у Виноградові працюють і німці?

Тільки генеральний директор. Він мені розповідав про деякі проблеми, але загалом дуже задоволений, має добру співпрацю з місцевим керівництвом, мером Виноградова. Місцева влада зацікавлена у таких об’єктах, адже завод дає багато робочих місць для населення.
До речі, нерідко німці, які сюди приїжджають, будують тут і особисте життя. От і гендиректор заводу: має дружину, двоє дітей і живе щасливо у Виноградові. Я рада бачити такі приклади.

Як Вам особисто живеться в Україні?

Я дуже люблю Україну. Можливо, найбільше – за щирість людей. У нас все ж таки складна спільна історія, дехто може і не любити Німеччину, якщо вивчити історію, але люди тут мене приймають завжди так добре! І німців взагалі. Ніколи не чула, щоб хтось сказав щось негативне. Як громадянка Німеччини я завжди відчуваю до себе гостинне «Willkommen!». Це одна причина. Й інша – як робоче місце для дипломата тут дуже цікаво, ніколи не нудно, щодня щось нове.


Дипломатам тут так само важко, як інвесторам?

Ні! Ми маємо інший фундамент – працюємо на базі  Віденської конвенції про дипломатичні зносини і можемо у разі чого сказати: «Тут написано, як має бути». Нам жити в Україні набагато легше.
Щодо українських реалій, можу додати, що з часу останнього візиту (через 13 років), коли я знову повернулася в Україну, то помітила, що ще більше зросла відмінність між багатими і бідними. Машини, які бачу у Києві, ніколи не зустрічала у Німеччині. Наприклад, ніколи не бачила Бентлі чи Астон Мартін. Тільки у фільмі про Джеймса Бонда. А зараз магазин Aston Martin є неподалік посольства. Тоді як за 50 км від Києва люди ще навіть не мають туалетів у будинках.
Це для мене страшно: неймовірно дорогі торгові центри (набагато дорожчі, ніж в Німеччині) і поруч ці магазинчики, біля яких дідусі з пляшкою найдешевшого пива. Мені справді страшно на це дивитися.

Чому, на Вашу думку, усе саме так?

Мені здається, у цьому регіоні світу це не єдина країна, такі проблеми є майже у всіх тутешніх держав. У Росії так само, але вона має свої доходи від газу. Думаю, що це розвиток суспільства після розвалу СРСР.

Дехто мав можливість „прихватизувати” заводи, фабрики, колгоспи, землі. Інші – в основному інтелігенція -  такої можливості не мали і були настроєні ідеалістично.
.
Що Вас вразило в Ужгороді?

Тут я мала кілька зустрічей, зокрема, була в університеті. Серед студентів, з якими розмовляла – один хлопець, а решта – всі дівчата. Я спитала їх в кінці, ким хочуть працювати. Майже всі сказали: «Вчителькою». Я вважаю, що це дуже важлива професія, дійсно. Вчителі для наших дітей просто надзвичайно важливі, але на зарплату вчителя в Україні неможливо жити. Це такий ідеалізм, який я зустрічаю дуже часто. Але ці люди хочуть розвивати суспільство, знаючи, що точно не будуть отримувати достатньо грошей за це. З іншого боку, є люди, які тільки й бачать, що гроші для себе, і все. Я думаю, що більша частина українців – ідеалісти, але, здається, у них немає впливу на тих інших.


Ви дипломат, який не приховує своїх справжніх вражень…

Не хочу, щоб ви сприйняли мої слова як критику. Я не хочу критикувати, бо знаю, що Україна – молода країна. Ми кажемо, що це суспільство трансформації. Потрібно, можливо, покоління, щоб більш глибоко все змінити. Але я вже п’ятий рік свого життя працюю в Україні і не можу бути тут без того, щоб не взяти участь у суспільному житті.


Які стереотипи про Україну не відповідають дійсності, на Ваш погляд?
 
Німці мало знають Україну і це проблема. Я дуже намагаюся у Німеччині показати усім, де Україна, розказати, що це велика країна, яка має багато людей, великий ринок, давні традиції, що Київська Русь – це ніби коріння і України, і Росії, й інших країн. Я всім кажу: будь ласка, просто відвідуйте мене в Києві і я вам покажу цю країну.
Проблема, що німецькі власкори сидять у Москві чи Варшаві і звідти пишуть і про українські події. До речі, було добре, що під час Євро-2012 багато з них приїхали сюди і відразу статті у німецьких ЗМІ змінилися, бо вони самі бачили, що не всі стереотипи правильні, що Україна – особливе місце, а Київ і Львів – це європейські міста. Вони побачили, які насправді люди там живуть та зрозуміли, що відмінність між українськими молодими людьми і нашими, врешті, не така велика. А ще ми провели молодіжний форум у Вінниці і довели: відмінність людей з Польщі і України – тільки мова, а одяг, вподобання, пісні, які вони люблять – все схоже.



А у чому українці помиляються щодо німців?

Є один дуже добрий приклад. Не знаю, чи ви колись бачили рекламу «Commerzbank» у кінотеатрах. Називається «Пристрасть по-німецьки». Квартира, вечеря, видно, що закохані сиділи за столом із шампанським, а потім показують: взуття, одяг – все акуратно складено. Цим хотіли сказати, що німці мають емоції, але при цьому залишаються акуратними, дбають про порядок. Від німецьких банків цього й очікують – незмінного порядку. Мені подобається ця реклама. Можливо, всі думають, що німці дуже «сухі», прагматичні і не багато усміхаються. Але це просто неправда. У нас є і те, і те. Порядок, пунктуальність – це, можливо, і переваги. Адже це повага до іншого.



Німецька пунктуальність в Україні не змушує Вас чекати?

Раніше я завжди приходила на зустрічі чи події завчасно. Зараз – буду точно у вказаний час, але ніколи не прийду раніше. Хоча ситуація вже набагато краща, ніж у 90-х роках, люди стали більш пунктуальними.

Ваші близькі приїжджають до Вас у Київ?

Так, батьки і друзі вже добре знають це місто. Для моєї мами важливо, що після Євро-2012 з’явилися назви усіх вулиць, вказівники латинськими літерами. А син Ян вже добре читає і кирилицею, він ходить до німецькомовної школи у Києві. Досить швидко адаптувався тут, має друзів у школі.


Чим німецьке посольство може посприяти як своїм громадянам в Україні (зокрема, бізнесменам, про яких ми говорили), так і українцям?

Одне з наших головних завдань – сприяти німецькій економічній діяльності за кордоном і ми часто допомагаємо підприємцям у вирішенні проблем, про які я говорила. Вони завжди намагаються все владнати самі, лише коли дуже складно, то звертаються до нас. Щодо інвестування допомагає інша структура – Бюро делегата німецької економіки в Україні. Ми ж надаємо більш загальну підтримку. Щодо українців, то посольство має чимало цікавих програм, в Ужгороді, до речі, діє Goethe Institut для вивчення німецької мови. Я завжди раджу переглядати нашу веб-сторінку та сторінку у «Фейсбук», там є уся інформація, яка може зацікавити.

Виборчий процес входить до сфери інтересів німецьких дипломатів?

Так, до програми мого візиту я запланувала включити зустріч із спостерігачами. Ми підтримуємо їх роботу. Представники ОБСЄ ще не в Україні, але маємо програму співпраці з європейською мережею ENEMO, це співпраця східноєвропейських громадських організацій як, наприклад,  ОПОРА чи КВУ в Україні. Вони працюють тут вже з початку серпня. Ми, як МЗС Німеччини, підтримуємо і цю місію. Крім спостерігачів ЕНЕМО, зустрінуся і з канадськими спостерігачами, а також із місцевими експертами від ОПОРИ та руху ЧЕСНО. Крім того, Закарпаття цікаве як феномен «країни братів Балог», тому зустрінуся із місцевими депутатами, щоб дізнатися їхню позицію.

Які 3 речі Вам необхідні для щастя?

Мій син, добрі друзі і добра книжка.


Яку добру книгу порадите прочитати?

Пораджу книжку із сучасної літератури, її досить легко читати і розуміти українцям, які вивчають німецьку мову: «Gut gegen Nordwind» (автор - Daniel Glattauer). Це імейл-листування між жінкою і чоловіком. Випадково лист героїні потрапляє на адресу невідомого їй чоловіка і вони починають переписуватися, а потім закохуються через ці імейли. Дуже добре написано, дуже дивний кінець, у Німеччині зараз ставлять цей твір у театрах: на сцені тільки 2 актори, вони сидять спина до спини, з ноутбуками.


Якби Ви писали книгу про своє життя в Україні, як її назвали б?

«Україна – країна суперечностей».

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?
 
Нельсон Мандела. Це людина, яка могла змінити суспільство.

Ви так добре розмовляєте українською, як вдалося її вивчити?

Вчила і в Берліні, і у Києві, а ще у Грайфсвальді – там є університет, де українська – друга слов’янська мова. Вивчила українську фактично за 9 місяців. Колись у школі вчила російську, у мене тоді була чудова вчителька, яка страшенно любила Чехова.

А моя вчителька дуже любила німецьку: за її логічність і, зокрема, відсутність подвійних заперечень, як в українській мові (наприклад, «ніколи не…» і т.п.)

Пригадую, коли почала вивчати українську, то не могла зрозуміти, як може вислів «Хай щастить» означати те саме, що й «Нехай щастить», адже у другому випадку з’являлася частка «не» (усміхається, - авт.).



Ви любите каву?

Якщо смачна кава, то дуже люблю. Але намагаюся занадто багато не пити.

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»


Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...