Морозне повітря, дерева, вкриті інеєм за вікном автівки, і фантастичне передчуття дива. Саме такими були майже три години шляху до ферми плямистих оленів, що розташована у селі Іза на Закарпатті.
Найперше, на чому хочу зазначити – це те, що переглядати фото оленів з ферми в Інтернеті, і бодай на кілька годин опинитися поряд з ними – фантастично різні речі. Живучи на Закарпатті ми часто навіть не підозрюємо, наскільки це дивовижний край, і побувавши на фермі плямистих оленів ще раз переконалася, що позитивні і неймовірні враження – це саме те, заради чого варто жити. Тому не раджу шукати причини, чому туди важко дістатися, а взяти і приїхати.
Ферма плямистих оленів на Закарпатті була заснована ще у 1987 році. До спеціалізованого колгоспу привезли близько 70 оленів аж з Далекого Сходу. За останній 25 років змін тут сталося чимало, були роки коли поголів’я струнконогих зменшилося до кількох десятків, натомість зараз їх вже понад 260. Незмінним залишився директор ферми, Михайло Бугаш ось уже 25 років опікується тваринами, і сам він погодився розповісти нам усе, про цих благородних тварин.
Підійшовши до паркану велетенського вольєру, периметр якого складає близько 5 кілометрів, до нас одразу підходять два олені. Одного з них кличуть губою, а усе через те, що верхня губа у тварини була розірвана під час бійок з іншими тваринами. За ним підбігає є інший молодий олень, роги якого рясно вкриті сухим листям. Михайло Михайлович пояснює, що зараз в оленів саме закінчується період гону, але вони продовжують мітити свої територію, і розривати сніг рогам, у пошуках болота.
Перше, на що звертаєш увагу – очі тварини. Вони широко розплющені, і мають прямокутну форму. Зайшовши до вольєру одразу відчувається напруження серед тварин, вони тримаються осторонь, а вожаки пильно слідкують за кожним кроком невідомих, аби у разі чого захистити самочок. Михайло Михайлович зазначає, що у разі небезпеки олень може стрибнути у висоту – 2 метри, у довжину – 4, а удар копита дуже відчутний. Хвіст – один з вказівників того, що тварина відчуває небезпеку, коли їй страшно – він піднімається і розпушується.
Такого поняття, як «початок дня» в оленів не існує. Вони зовсім по - різному поводять себе протягом доби, за день з’їдають близько кілограма зерна і досхочу сіна. Серед найулюбленіших смаколиків – сушений хліб. Я одразу у цьому переконалася, взявши кілька шматочків у руки, найсміливіші олені почали першими підходити за гостинцями, пізніше підійшли вже й інші.
Зазвичай оленями можна помилуватися тільки через паркан, однак цього разу нам зробили виняток. За кілька годин поряд з тварина страх подолали близько десятка струнконогих, решта тримали дистанцію.
Вирощують оленів задля їх пантів, саме з рогів тварини виготовляють цілющі ліки, щоліта їх зрізають, однак навесні вони знову відростають.
Спостерігати за поведінкою благородних тварин – одне задоволення, тому раджу не шукати відмовок, а їхати в Ізу!
Вікторія Жуйко-Сабо, спеціально для Zaholovok.com.ua
