Народити в безпеці. Що таке акушерське насильство та як його уникнути

Народити в безпеці. Що таке акушерське насильство та як його уникнути

В Україні до кінця квітня оголошений суворий карантин у зв’язку з епідемією коронавірусу. На цей період у багатьох пологових будинках заборонені партнерські пологи, хоча це суперечить рекомендаціям ВООЗ та порушує право породіллі на підтримку.

Такі дії мотивовані бажанням не допустити захворювання на коронавірус у породіль та новонароджених. Наразі невідомо, наскільки така заборона є доцільною, тим паче, що вагітна жінка може інфікуватися ще до того, як потрапить у пологовий. Водночас чимало жінок зазнають насильства від медичних працівників під час пологів та у період післяпологового догляду. Таке насильство прийнято називати акушерським. Як воно проявляється, з чим доводиться стикатися породіллям в Україні під час пологів, чи можна розглядати заборону на партнерські пологи під час карантину порушенням прав жінки та як діяти породіллям у таких випадках?

Всесвітня організація охорони здоров’я має чітку позицію щодо партнерських пологів: усі вагітні, в тому числі з підтвердженим зараженням або підозрою на зараження COVID-19, мають право обирати супроводжуючу особу, яка буде присутня на пологах.

У багатьох країнах, навіть там, де рівень захворюваності вже становить десятки тисяч осіб, партнерські пологи все ще дозволені – у Великобританії, Німеччині, Швеції, Франції, Ізраїлі, навіть в окремих госпіталях Італії. Натомість у Польщі, Чехії, Хорватії на період епідемії партнерські пологи заборонили.

«Оскільки заборона партнерських пологів в Україні не має законних підстав, адже на рівні МОЗ заборони немає, ми рекомендуємо жінкам писати запити, просити забезпечити належні умови для проведення партнерських пологів і допускати партнерів. Після спілкування з медиками природа заборони партнерських пологів стає зрозуміліша, адже пологові будинки не забезпечені засобами індивідуального захисту та тестами, співробітники не розуміють, як їм контролювати стан здоров'я жінок та партнерів, не володіють останніми дослідженнями щодо поширення коронавірусу або не довіряють їм,–розповідають експертки ГО «Природні права Україна» Анна Петровська та Євгенія Кубах. – Тому керівники закладів найчастіше приймають рішення заборонити все, аби чого не вийшло. Але ми вважаємо, що не можна вирішувати проблему поганого забезпечення пологових закладів засобами індивідуального захисту за рахунок жінок, тим більше, що і самі породіллі, і навіть більшою мірою медичний персонал теоретично можуть становити загрозу для оточуючих».

Анна Петровська

У деяких пологових будинках України застосовують ще низку обмежень у зв’язку з карантином. Про це експерткам із ГО «Природні права України» повідомили самі породіллі. Одне із таких обмежень –заборона годувати дітей материнським молоком, у тому числі – й передчасно народжених.«Підстав для цієї заборони теж немає, ні на рівні МОЗ, ні на рівні ВООЗ. Ще одне обмеження–розділення навіть здорових матерів і дітей після пологів. Це кричуще порушення прав жінок та дітей на здоров'я, бо таке розділення може мати серйозні наслідки для ментального та фізичного здоров'я жінок та дітей. Законні підстави для таких дій нам невідомі», – каже Анна Петровська.

Зважаючи на позитивний вплив партнерських пологів на подальше здоров’я дітей та породіль у тривалій перспективі, «Природні права Україна» розробили зразок запиту для вагітних жінок, які бажають народжувати із партнером/партнеркоюв період карантину.

Насильство без синців

Частина породіль в українських пологових стикалися із дискримінацією та приниженням задовго до карантину. Хоч термін «насильство» й асоціюється в багатьох людей із синцями та фізичним болем, наразі йдеться про інший різновид насильства – акушерську агресію, з якою стикаються породіллям у різних містах.

За словами голови громадської організації «Природні права Україна» Анни Петровської, наразі не існує чіткого визначення терміну «акушерське насильство». Це пов’язано з тим, що про нього заговорили та почали вивчати лише кілька років тому. Згідно з поширеним у світі й Україні визначенням, акушерське насильство – це будь-яка неузгоджена або зроблена всупереч відмові жінки дія медичного персоналу в процесі вагітності, пологів та у післяпологовий період. Крім цього – зневага до жінок, неповага до їхньої гідності та прояви дискримінації – будь-які форми психологічного та фізичного насильства з боку медичного персоналу у медичних закладах. Акушерське насильство є порушенням прав людини та гендернозумовленим насильством.

У 2018-2019 роках ГО «Природні Права Україна» провели онлайн-опитування, в якому взяли участь 7500 жінок з 8 регіонів України, які народили упродовж 2018 року. Дані опитування ще в процесі обробки, однак, відповідно до вже опрацьованих результатів, зрозуміло, що прояви акушерського насильства досить широко розповсюджені в українських пологових будинках.

Із чим стикаються породіллі в Україні

Згідно з опрацьованими даними дослідження, 67% жінок повідомили про медикаментозні втручання, при цьому в майже половині випадків вони відбувалися без пояснень та/або згоди; 87% пологів відбувається у нерекомендованій позиції – лежачи на спині, при цьому для 45% жінок ця позиція була незручною, а у 12% випадків на такій позиції наполягали лікарі попри потребу жінки народжувати в іншій позиції. Ще 30% опитаних жінок зазнали розтину промежини (епізіотомії), хоча ВООЗ вважає, що епізіотомію не варто застосовувати рутинно. При цьому у 60% випадків у жінок не питали згоди на це або навіть не попереджали про втручання. Також 30% респонденток не мали контакту «шкіра-до-шкіри» зі своєю новонародженою дитиною протягом перших двох годин без поважних причин. Крім цього, 4% опитаних сповістили про порушення права на підтримку (жінкам або взагалі не дозволили мати партнера під час пологів, або замість передбачених законодавством двох партнерів дозволили присутність лише одного), попри доволі значний відсоток партнерських пологів – 70%. У середньому у пологах 26,8% жінок застосовується заборонений в Україні прийом Кристелера

«Поки немає остаточних даних опитування, не можна стверджувати, що у великих містах рівень акушерського насильства нижчий, ніж у маленьких або навпаки. Як бачимо, серед порушень, які зустрічаються найчастіше–порушення базового принципу надання допомоги, принципу інформованої згоди, а також наполягання лікарів на пологах у позиції лежачи на спині і порушення контакту «шкіра-до-шкіри» з новонародженою дитиною», – зазначає Анна Петровська.

Коли жінка потрапляє в акушерський стаціонар, вона опиняється на території лікаря

Лікар акушер-гінеколог Ужгородського пологового будинку  Андрій Чабан стверджує, що  ставлення до породіллі поступово змінюється, і зараз воно стало набагато демократичнішим, ніж було ще 20 чи навіть 10 років тому:«Раніше кожну жінку саджали на стандартне крісло, призначили майже кожній клізму; вона не могла сама обирати зручну позицію для пологів. Чоловіка й родичів до породіллі не пускали. Жінкам видавали якийсь лікарняний одяг, не дозволяли використовувати свій. Чи було це все насильством? Напевно, так. Тільки пізніше, коли вже побачили, що в інших країнах світу так не роблять, і жінці можна взяти свій одяг, бути разом із чоловіком на пологах, зміни відбулися, і вони точно на краще».

Коли жінка потрапляє в акушерський стаціонар, вона опиняється на території лікаря. І часто лікарі переконані, що вони на своїй території головні, а породілля має виконувати всі їхні вказівки. Колись це так і працювало, однак зараз, на думку Андрія Чабана, все трохи інакше, і лікарям справді варто пояснювати породіллі всі свої дії, попереджати, що робитимуть далі, запитувати згоду на ту чи іншу процедуру.

Андрій Чабан відзначає, що фізичне насильство, наприклад, застосування метода Крістеллера (видавлювання дитини для прискорення її народження – прим. авт.), є неприпустимим, адже вже є інші, набагато безпечніші для дитини та матері, методи.«Кожен лікар має досвід роботи, свій почерк, не одразу від деяких речей готовий відмовитися. Найкраще, коли лікар із пацієнткою спілкуються і знаходять ідеальний варіант, який підходитиме і для жінки, і для лікаря», – каже Андрій Чабан.

«Терпи. Така наша жіноча доля»

Під час пологів жінка емоційно вразлива і не завжди готова захистити себе, коли порушують її особисті кордони. А таке трапляється нерідко. Жінки, з якими ми спілкувалися, розповідають, що доводилося під час пологів чути різні знецінюючі фрази, образи, звинувачення тощо. Дуже популярним є вислів про те, що терпіти – це правильно, адже такою складною є «жіноча доля».

Тетяна Попович

Перинатальна психологиня Тетяна Попович пояснює: психологічний тиск, неповага до людської гідності, зневажливі звертання, повчання, оціночне ставлення, навішування стереотипів та кліше, образи тощо у ставленні акушерів та іншого медичного персоналу гінекологічних та пологовий відділень, жіночих консультацій – усе це є психологічним насильством.

«Більшість моїх клієнток, які пережили акушерське насильство, зазначали, що відчували на собі психологічний тиск, залякування, неповагу, висміювання, нешанобливе ставлення, грубість. Багато жінок травмувалася саме через приниження гідності. Також є й ті, хто відчули на собі різні фізичні зловживання (болісний огляд, грубість у виконанні різних медичних маніпуляцій з тілом, зашивання епізіотомічного розрізу без знеболення тощо), і це теж стало для цих жінок травмою», – зазначає Тетяна Попович.

«Якщо будеш кричати – заберемо дитину, щоб у неї не було травми»

Ми записали історії чотирьох жінок, які народжували в Ужгородському пологовому будинку і яким довелося стикнутися з проявами акушерської агресії. У кожної з них – свій унікальний досвід.

Антонія

«Це були мої п’яті пологи. Я потрапила в пологовий будинок після 20 годин переймів удома. Черговий лікар провів болісний вагінальний огляд. Далі мене завели в пологову залу. Зайшла інша жінка, вона не сказала нічого, не пояснила, хто вона і що планує робити. Жінка почепила на мене монітор, поклавши мене на спину. Я запитала, хто вона. Та відповіла, що акушерка. Потім прийшов лікар, якого видзвонили мої знайомі. Знову болючий огляд, рукою він вийняв слизову пробку.

Почалися потуги, під час яких акушерка підійшла до мене зі шприцом. Я уточнила в неї, що це за укол. Мені відповіли, що це «укольчик в живіт». Я не дозволила його зробити, тоді лікар сказав вколоти в сідниці. Це був окситоцин. Я була настільки втомлена, що навіть не сперечалася, хоча цей укол був зайвим. Далі було найстрашніше. Коли син народився, акушерка зробила огляд, було декілька розривів. Я благала їх не чіпати, мовляв, саме загоїться. Але вона шила. Шила болюче, грубими рухами, ще й насміхалася, що це я таке собі думаю – «саме загоїться».

Пізніше без моєї згоди та без анестезії акушерка взяла біопсію. Дитина в цей час була на мені. Я кричала, просила зупинитися, а мені пригрозили. Сказали, якщо буду так кричати, то заберуть дитину, щоб «у нього не було травми». Під час моїх попередніх пологів також було акушерське насильство. Мене переконували в тому, що я не спроможна сама народити і потрібна стимуляція. О, ще видавлювання дитини, впираючись ліктем на живіт… Таке часто практикують».

Фото https://mymodernmet.com/  

«Лікар тиснув мені на голову. Говорив, що я роблю все неправильно, кричав, що не так дихаю»

Галина

«Це було у 2019 році, минулого літа. Я дуже ретельно готувалася до пологів, багато читала. Хотіла народити природнім шляхом. Без зайвої стимуляції та втручання. За кілька днів до самих пологів ми прийшли до лікаря, щоб обговорити, як все проходитиме. Ми пояснили лікарю свою позицію. Я наголосила, що готова терпіти, аби народити природнім шляхом. Також я хотіла, щоб під час самих переймів у мене була зручна обстановка, щоб ніхто не заважав мені розслабитися. Спершу лікар поставився до цього насторожено, однак говорив, що все буде так, як я захочу. Пояснював, що я зможу прийняти таку позицію, якузахочу і яка буде мені надзвичайно зручна. Потім я зрозуміла, що лікар просто сказав нам те, що ми хотіли почути.

Це був день виборів, перейми почалися о 6 ранку, близько 10 години ми приїхали в пологовий будинок. Нас відправили в передпологову палату. Спершу все було добре. Потім прийшла медсестра. Хотіла зробити мені якийсь укол, однак чоловік почав запитувати, які саме ліки мені хочуть ввести. Медсестра сприйняла ці питання дуже критично. Ображалася, що ми їй не довіряємо. Вона так і не відповіла, що це за ліки, просто сказала, що це зменшить спазми і мені стане легше. Краще мені не стало, тому не знаю для чого були ці уколи. За кілька годин мені знову зробили ін’єкцію. Лікар сказав, що піде проголосує і швидко повернеться до мене, однак його не було кілька годин. Вже десь о 18 годині мене оглянули. Лікар повідомив, що у мене мінімальне відкриття, немає активної діяльності. Медперсонал попрохав мого чоловіка занести мої речі в палату, аби її ніхто не зайняв. Тим часом лікар мене оглядав та тишком відкрив мені навколоплідний міхур. Він не попередив, що робитиме, не запитав дозволу… Оскільки лікар бачив, що в мене дуже допитливий та уважний чоловік, він спеціально зробив це тоді, коли чоловіка поряд не було. У мене не було сил щось пояснювати, виясняти, чому лікар так зробив. Коли мій чоловік ставив медперсоналу запитання, його запевняли, що все добре і треба довіритися лікарям».

«Мені погрожували, говорили, що я ненормальна і якщо не зробити епізіотомію – моя дитина помре»

Коли почалися перейми, ми у своїй палаті вимкнули світло, увімкнули музику. Ми просили не турбувати нас якийсь час, щоб я могла розслабитися, зосередитися на пологах, увійти в той стан, аби мати змогу пережити все це легше. Однак ніхто на це не реагував, всі заходили, грюкали дверима. Близько 22 години у мене були вже дуже болючі перейми, я не мала сил терпіти, тому запитала лікаря, чи можна щось зробити, аби полегшити біль. Лікар зухвало відповів, що я ж хотіла природні пологи, тому маю терпіти. Десь за годину він повідомив, що в мене відкриття таке, як потрібно, тому вже можна тужитися. Однак я була у незручній позі, на ліжку. Піді мною навіть не було нормальної пелюшки. Лікар просто сказав – «тужтеся!» та почав тиснути мені на голову, притискаючи її вниз до шиї. Я казала, що мені незручно. Ми перейшли в іншу палату. Мені поставили крапельницю з окситоцином, бо лікар стверджував, що відкриття недостатнє. Лікар знову тиснув мені на голову, говорив, що я роблю все неправильно, кричав, що не так дихаю. Потім мене попросили пересісти на інше крісло. Чоловік намагався мене захистити, але лікар казав, що чоловік неадекватний і не слухав його.

В якийсь момент я справді була дуже виснажена. Було важко дихати і я не могла виштовхнути дитину. Через ставлення лікаря я відчувала себе безпомічною дурепою, яка не може нічого зробити. Почувалася морально знищеною. Дещо пізніше мені зробили епізіотомію, хоча я просила не робити цього. Мені погрожували, говорили, що я ненормальна і якщо це не зробити – моя дитина помре. Зробили розріз, але це не допомогло. Після цього лікар сказав, що може мені допомогти. Я була дуже виснажена, тому сказала, щоб робив все, що хоче. Лікар натиснув мені на живіт, дитина вийшла і якийсь час не дихала. Неонатологи почали реанімацію, все закінчилося добре. Після пологів лікар розповідав моїй мамі, що ми з чоловіком дуже невідповідальні люди. Казав, що мій чоловік неадекватний і заважав йому працювати своїми істериками… В якийсь момент мені здавалося, що лікар хотів мені помститися через те, що ми попередньо озвучили всі свої побажання. Це лікарю не сподобалося, і він зробив під час пологів все те, що ми просили не робити».

Фото www.pexels.com

  

«Лікар запевняв, що я не розумію, що відбувається і втручаюся в його роботу»

Вікторія

«Вночі у мене почалися перейми. Близько 8 ранку перейми стали слабшими, ми чекали, що буде далі, але перейми не були регулярними. Десь під вечір я зателефонувала лікарю, він порадив приїхати в пологовий, щоб черговий лікар мене оглянув. Ми поїхали. Черговий лікар зробив КТГ, сказав, що активна родова діяльність ще не розпочалася, тому ми поїхали з пологового. Упродовж наступної ночі у мене були перейми, але вже дуже болючі, регулярні, кожні 7-8 хвилин.

Близько 7 години ранку ми зібралися в пологовий, але перейми почали вщухати, зменшилася і періодичність, і тривалість. Ми поїхали в пологовий, розповіли все лікарю. Мене відвезли в пологовий зал. За якийсь час перейми зовсім припинилися. О 12 годині дня у пологову залу зайшли лікар та акушерка, мого чоловіка попросили вийти в коридор. Акушерка поставила на ліжко залізне судно та якийсь медичний інструмент. Лікар попросив розвести ноги, без пояснень, що збирається робити.  Я запитала їх, що це за судно, інструмент і що вони робити збираються. Акушерка сказала, що лікар має відкрити амніотичний міхур. Я запитала лікаря для чого це, він сказав, що у мене дискоординація родової діяльності і треба його відкрити, щоб стимулювати «правильні» перейми. У мене був свіжий рубець на матці, який залишився після кесаревого розтину. За протоколом заборонено пробивати амніотичний міхур з метою стимулювання родової діяльності, якщо є рубець на матці. Будь-яка стимуляція родової діяльності у такому випадку заборонена. Я сказала, що так не робиться, що ми домовлялися про всі маніпуляції наперед, а лікар відповів, що я не розумію, що відбувається і втручаюся в його роботу. Він мене не оглянув, не перевірив навіть відкриття перед тим, як прийти пробивати міхур, не зробив КТГ. І це все при тому, що ми з ним домовились про пологи заздалегідь.

Я покликала чоловіка, лікар почав переконувати його, що я виснажена за дві доби, наполягав на тому, що варто відкрити міхур. Ми порадилися і вирішили не пробивати міхур. Зробили КТГ, побачили, що з дитиною все добре, і потреби у тому, аби пробивати міхур, немає. Ми з чоловіком поїхали додому, а за якийсь час повернулися в пологовий будинок. Пологи прийняв інший лікар, все пройшло цілком природно і закінчилося добре».

«Шви не для жінки, а для чоловіка. Він за це подякує»

Олександра

«Я пережила акушерське насильство під час моїх других пологів. У мене була дуже хороша лікарка – чутлива, підтримуюча. Під час перших пологів все пройшло добре. Але під час моїх других пологів вона просто робила те, до чого звикла, не задумуючись над тим, наскільки це справді потрібно і які наслідки її дій можуть бути. Мене вкладали на спину під час потуг. Буває, коли за одну-дві потуги дитина не виходить, лікарі починають тиснути на живіт. На мене та лікарка буквально навалилася всім тілом. Я у зміненому стані свідомості уявила собі, що вона хоче мені зла і відштовхнула її дуже сильно, наскільки тоді могла. Лікарка майже впала. Після цього я вислухала багато докорів про те, яка я неслухняна. Мушу зауважити, що насильство сприймається не тільки якщось фізичне. Наприклад, мені не дозволяли лежати в перших пологах. Мене змушували ходити, і мені було погано. В других пологах я навпаки дуже хотіла ходити, а мені не дозволяли. Від того, що я не можу ходити і не можу полегшити свій біль, я просто сходила з розуму. Я вже не кажу про зневажливі зауваження, крики. Вперше я народжувала 24 роки тому, другий раз – 17 років тому.

Я працюю з жінками, консультую їх під час вагітності, а також можу супроводжувати й під час самих пологів. Мені довелося багато чого бачити. Наприклад, одного разу лікарка проводила тривалий вагінальний огляд породіллі попри прохання жінки не робити цього. Жінка просто благала припинити, бо їй було неймовірно боляче. Також акушерка накладала цій жінці шви попри те, що породілля була проти. Акушерка ж запевняла, що це не для неї, а для її чоловіка, і що він за це буде дякувати. Звісно, що цю процедуру проводили без будь-якого знеболення. Такі дії, на мою думку, є проявом емоційного й навіть фізичного насильства над жінкою.

Я можу наводити багато прикладів акушерського насильства, яке мені довелося бачити. Я бачила, як жінку звинувачували в тому, що вона сама винна у своєму викидні; бачила, як жінкам без їхньої згоди проводили різні медичні маніпуляції для того, аби прискорити перебіг пологів; бачила, як на жінок кричали, принижували їхню гідність, тиснули на живіт. Цей список можна продовжувати».

Фото https://www.opiates.com/  

Присутність партнера в пологах позитивно впливає на жінку й нівелює можливість здійснювати на неї психологічний тиск

Задля уникнення проявів акушерського насильства під час пологів, експертка із ГО «Природні права Україна» Анна Петровська рекомендує, насамперед, підготуватися до народження дитини, дізнатися про фізіологічний перебіг пологів та можливі відхилення від нього; дізнатися про свої права – ознайомитися з українськими законами та протоколами, які регулюють надання медичної допомоги, в тому числі і під час пологів; скласти свій план пологів; підготувати партнерачи партнерку (чоловік, мама, подруга) та взяти із собою на пологи або підтримкою доули (жінки, яка допомагає вагітній під час вагітності та у пологах, - прим. авт.).

«Також потрібно визначитися з місцем для пологів та лікарем. Важливо завчасно обрати пологовий будинок в своєму чи іншому місті або навіть за кордоном, вивчивши інформацію в інтернеті та завітавши в декілька пологових. Варто зважити, чи народжувати із домовленим лікарем (якого теж потрібно обрати), чи з черговою бригадою. Також потрібно обговорити свій план пологів із лікарем, – додає Анна Петровська. –
Вже під час пологів варто активно користуватися своїми правами. Спілкуватися із лікарем, казати про свої потреби, ставити запитання, просити час на прийняття рішень. Якщо народжуєте з черговою бригадою та виникає значне непорозуміння з лікарем– просіть замінити його. І тут ваш партнер може дуже допомогти– окрім підтримки та створення комфорту, він може бути і посередником у спілкуванні з лікарем, і тією людиною, яка відстоюватиме ваші потреби та інтереси».

Проблему починають вирішувати тоді, коли вона набуває розголосу

Тема акушерського насильства – одна із табуйованих в українському суспільстві. Про це рідко згадують в ефірах медіа, адже і жінкине завжди готові ділитися своїми історіями відкрито, не готові скаржитися на лікарів чи акушерок. Буває й так, що жінка навіть не розуміє, що певні дії медиків стосовно неї були насильницькими.

«Мовчать ті, хто не знає своїх прав, хто не знає, що може бути по-іншому. Але зараз багато і протилежних випадків, коли жінки не мовчать про свої права. Ситуація вже почала змінюватися в той момент, коли оприлюднили першу історію конкретної жінки і назвали це поняттям «акушерське насильство». І це стало прецедентом. Я впевнена, що комплексний, міждисциплінарний підхід до змін у всій перинатальній сфері, підвищення правової освіченості населення, легкий доступ до актуальної інформації, підвищення компетентності в цій темі самих медичних працівників зроблять якісні зміни в акушерстві», – каже Тетяна Попович.

Проблема стає видимою тоді, коли про неї говорять. Із цим погоджуються і героїні нашого  тексту. Однак визнають: на дії лікарів не скаржилися, адже після народження дитини на це не має ні часу, ні сил. Із кожною героїнею матеріалу говоримо й про те, якими, на їхню думку, мають бути ідеальні пологи. Жінки майже солідарні: ідеальні пологи – це тоді, коли все проходить природно та комфортно для породіллі; коли тебе чують, не знецінюють почуттів, не принижують емоційно; коли лікарі пояснюють свої дії.

Проблему починають вирішувати тоді, коли вона набуває розголосу. Саме тому говорити про різний жіночий досвід – важливо. Можливо, саме розголос сприятиме змінам системи, і в майбутньому все менше жінок стикатимуться з проявами акушерського насильства.

Ольга Беца

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання