Zaholovok.com.ua у розділі «Власна думка» знову пропонує читачам "підкреслення" у книгах. Згодом публікуватимемо як власні підкреслення, так і фрази, які спонукали зробити "помітки на полях" відомих осіб, маленьких читачів, а також ті, які зроблені у Ваших особистих книгах – якщо матимете бажання поділитися ними.
Детальніше про фрази у книгах і чому, як правило, їх підкреслюють – у першій подібній публікації сайту Zaholovok.com.ua.
А сьогодні – Лариса Денисенко і її книга «24:33:42»
Париж не винний в тому, що кожне друге людське створіння сприймає його як місто романтичних знайомств, постійного дарування валентинок, ніжного кохання та нестримного сексу. Можливо, Париж цього всього зовсім не схвалює, а вважає себе брутальним циніком, естетом та людиноненависником, тільки ніхто в міст про це не питає. У людей, утім, також.
Якщо дехто вважає вас наволоччю, тюхтієм чи розумником – він буде і далі так вважати, поки ви не утнете щось неймовірне.
Жіночі сльози – це випробування для чоловіків.
Відвертість – запорука тривалих та довірливих стосунків.
Впевнена людина не притягує до себе підозрілі погляди, та й сама на них не концентрується.
Він час від часу дивився мені прямо в очі так, що я ніяковіла. Тому що мало хто за все моє життя перевіряв у такий спосіб, плачу я чи ні, і чи все зі мною гаразд.
У всіх нормальних людей, які багато часу проводять разом, так чи інакше виникають непорозуміння і суперечки…Нас народжено різними!
Жили вони разом, але поодинці.
Так склалося, що в кожного є люди, яким необхідно повідомляти про певні зміни в твоєму житті…Зазвичай ти таке робиш не тому, що тебе нестерпно тягне поінформувати людину про свій життєвий перебіг, а тому, що ти не хочеш ображати таких замовчуванням подій.
Втручання дорослих – нестерпне. Скільки від них треба вислухати різноманітної нісенітниці й речей, які тобі й так зрозумілі, перед тим, як вони допоможуть.
Коли ти залишаєшся осторонь, ти бачиш все набагато ясніше, тому тобі легше моделювати власну поведінку, не кажучи вже про поведінку інших.
Або відчувай сам, або це тобі не дано.
Ніякі присвяти – ні оповідань, ні картин, ні цілого життя – не означають, що ви будете разом, що ти – єдине, що потрібно цій людині. Бо все це може бути простим самовираженням.
Жити разом – це велика праця. А жити з творчими людьми – це складніше в декілька разів, і знаєш чому? Тому що вони переважно нічого не говорять. ти мусиш їх відчувати, але вони не ставлять мети відчувати тебе.
Найскладніше в житті знайти себе, а на другому місці – свою людину…
Я завжди була людиною, яка розуміє усіх. Геть усіх. А де межа між розумінням усіх та дворушністю?
Треба не так вже й багато: довіряти іншим, вірити собі та жити власним життям.
Я більш не прислуховувався, що вона кричить, коли ми кохаємося, я кохав її.