Уже вдесяте на початку року в селі Геча, що на Закарпатті, староста громади Андрій Мештер проводить фестиваль «гентешів», у якому взяла участь команда з «Клубу Закарпатської Культури у м. Києві». Напередодні деякі депутати Верховної Ради з деякими громадськими активістами не зовсім були згодні щодо проведенням цього фестивалю.
Але попри всі ці негаразди фестиваль відбувся на високому рівні, для нас подорож з Києва почалася зранку у п’ятницю на зорях, як у косарів, коли лише місто прокидалося. Зібравшись, ми випили кави навпроти мого офісу біля палацу «Україна» і виїхали у Гечу. По дорозі у нас було дуже цікавих і веселих пригод. Звісно, ми зупинялися, гостилися закушували салом, і співали. Надвечір ми добралися до Закарпаття: перевал нас зустрів туманом і легкою ожеледецею.
Приїхавши до с. Яноші у Берегівському районі, ми поселилися у готелі, який для нас підготував учасник нашої команди – представник київських угорців Олексій Форвальд. Прокинувшись знову на зорях, ми всі гуртом поїхали до Гечі, там нас зустріли представники різних громадських організацій, які тримали різні гасла в руках, з яких я порозумів, що вони проти того, щоб такі фестивалі не проводилися взагалі. Наче вони не люблять їсти м'ясо! «Але нічого – це їхня справа».
Пройшовши реєстрацію, ми почали готуватися: наші файні дівки, які з нами приїхали, почали займатися жіночою справою, тобто причепурили файно себе, і столи у павільйоні. Наші гентеші взялися до справи і почали розробляти поросятко.
Наші гості, Василь Шіман, голова «Товариства Румунської Культури у Києві», з командою почали налагоджувати музичні інструменти, а інші готувати оперативно стіл. Місцеві ветеринари оглянули наше поросятко, перевірили його паспорт і сказали, що воно було й є зорове, але трохи немало щастя. Ми не встигли ще накрити аператив, як до нас прийшли в гості представники крайового товариства підкарпатських русинів, які нам на початку склали компанію, де ще поруч з нами було теж весело: там були представники команд, а саме мери міст з Угорщини та Румунії, які нас пригощали файними горілками та ковбасками, а ми їх медовухою та шкварками.
Фестиваль набирав обертів: на полі було все в воді, але люди, не дивлячись на погоду, приходило більше і більше до нас у павільйон – завітали гості мабуть з усіх областей України, і ми їх пригощали гарною настоянкою на золотому корені. Наш кухар приготував п’ятдесят літрів бограчу і файна чилядина – представниця київських угорців – пригощала всіх присутніх на фестивалі.
А наші приятелі, київські румуни, грали на скрипці та та баяні і співали нам файних пісень, через які до нас заходило все більше і більше гостей, аж бачимо, як до нас прийшов голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль і поцікавився: хто ми й як про фестиваль дізналися? Почувши, що команда нашого клубу приїхала з Києва, подякував нам за активність та підтримку закарпатських традицій.
Ми пригостили його тим, що у нас було і він пішов до інших павільйонів, бо він один, а нас багато. Наші дівчата завелися у танці і через якийсь час у нашому павільйоні прийшлося трохи посунути столи на бік, бо почалися файні танці та співання, і до нас почали приходити сусіди й просто гості фестивалю, де було отакої всякої «гойра та гойра, та гойра та гойра»… та й «Маріко, поть іграти, дай-дадай-да да да, ла-лала…»
Як би не ніч темна та дощ, то ми б там гостилася і танцювали та співали до зорі й зустріли сонце, як зазвичай відбувається на щорічнуй закарпатськуй гостині й у Києві.
P.S. Щиро дякую організаторам фестивалю, учасникам нашої команди, і партнерам, готелю «Прага» в Ужгороді, перевізнику Бочкор і Сини м. Рахів, ЮК Магей та Партнери, Київському Товариству угорців, Клубу Румунської Культури в Києві.
Іван Магей, м. Київ