Після п'ятимісячного перебування у зоні АТО, більше півтори сотні бійців 128-ї гірсько-піхотної механізованої бригади повернулися додому.
Це Їх називають "терплячими", бо терпляче приймали удари сепаратистів на себе, іноді без права на відповідь у час так званого "перемир'я". Вони ті, які стояли найближче до позицій сепаратистів і утримували лінію фронту у Станиці Луганській. А тому їм діставалося найбільше, найважчі бої приймали вони.
Три автобуси з нашими вояками зупинилися на площі Миру в центрі Мукачева. Там їх зустрічали оплесками та вигуками "Ге-ро-ї" (школярі жартома ще додавали літеру "н" у кінці). Словом, атмосфера панувала, що треба, ще й погода не підвела. Якщо в Мукачеві +7, у Станиці Луганській лежить сніг і передають до -18 градусів морозу.
Там, на передовій вони були страшним сном сепаратистів, а вже вдома не можуть стримати сліз.
Під час перебування на Сході, ділиться Анатолій, він переосмислив своє життя. Почав по-іншому дивитися на життя, цінувати прості речі.
на фото солдат Анатолій з дружиною та синочком
"Найбільше там хотілося протриматися, вижити і вернутися додому, до своїх рідних, до своїх близьких, рідних. Хотілося просто продержатись, щоб вся та сволота, можна сказати, не пробралась до нас і не пробралась на наше Закарпаття, на східну Україну, на центральну Україну. Ми тримались всі разом і обороняли як могли", - розповідає Анатолій, обіймаючи дружину Галину та 10-річного сина. Чоловік зізнається: зараз мріє якнайшвидше добратися додому і виспатись у м'якому ліжку.
Кухарю Петру товариші розписують синьо-жовтий прапор. "З подякою Петру від "Горця", - виводить вояка маркером. - А за що подяка? - Цікавлюсь. - За те, що смачно, а головне багато наварював для солдат, - пояснює "Горець". - Це наш повар, якби не він, не було б у нас сил.
На запитання, що ж варили для солдат, пан кухар відповідає:
- Усього і багато, дякувати волонтерам і людям, які нам допомагали. На солдат я кажу "дітки". Дітки у мене їли всьо. Бачили всьо.
- А що найбільше було в почоті?
- Дітки, що?
- Горохова каша (сміються).
Однак, не лише солдати приїхали зі Станиці Луганської. Ось це залякане цуценятко звуть Моська. Вона прибилася до закарпатців три місяці тому. Жила із солдатами в окопах і разом з ними пережила усі жахіття війни: і міномети, і гради.
Хлопці не захотіли залишати бійця у неспокійному Сході, і забрали її з собою. Від нині Моська житиме в одного із вояків, у Мукачеві. На відміну від бійців 128-ї бригади, війна для Моськи уже скінчилася.
Галина Сернівка, спеціально для Zaholovok.com.ua