Вирізати з дерева — для нього не просто забава, а сенс життя. Ще в дитинстві взявши у рідному селі Синевирі різець до рук, він залишається вірний цій справі й досі. Майстер каже, що скільки б не було мінусів у цього ремесла, не може собі уявити, що займався б чимось іншим.
− З якого дерева, на Вашу думку, виходять найкращі вироби?
− Мені набагато більше подобається працювати з дорогими породами. Важливо, щоб дерево було сухим, бо якщо воно недостатньо висушене, то виріб може згодом деформуватися, або потріскатися. Якщо майстер хоче, щоб його робота прослужила довго, то до вибору матеріалу має поставитися дуже серйозно. Дерево краще рубати взимку, коли в ньому мало соку. І сохнути воно має не в сушці, а природнім способом. Дехто з майстрів використовує і сиру деревину, але вироби з такого матеріалу довго не прослужать.
− Іване Петровичу, як давно Ви займаєтеся різбярством?
− Вже дуже давно. У восьмому класі вперше спробував щось вирізати, так тоді ж і закохався у цю справу. Свого часу працював художником-оформлювачем у Сваляві, але потім вирішив для себе працювати виключно з деревом. Це − природний матеріал, з ним приємно працювати. Фактуру та колір не порівняєш більше ні з чим.
− Чи можете уявити, що обрали б іншу професію?
− За своє життя я навчився багато чого робити. Це і будівництво, і живопис. .. Різбярство − це не просто професія, заняття для душі.
− Скільки приділяєте часу одній роботі?
− Від кількох хвилин до одного року. Це все залежить від важкості поставленого завдання та натхнення.
− А коли нема натхнення?
− Воно є завжди. Просто іноді хочеться працювати над одним виробом, іноді над іншим. Якщо б мене не цікавила матеріальна винагорода, то було б зовсім інакше − я дав би повну волю фантазії. Але, на жаль, фінансове благополуччя відіграє також важливу роль у нашому житті. Якщо б я не приймав роботи на замовлення, а повністю відався творчості, то мені б довелося перетворитися на аскета.
− Ви маєте сина, чи хотіли б, щоб він пішов вашим шляхом?
− Я не маю звички тиснути на своїх дітей, навпаки намагаюся завжди давати їм свободу вибору. Коли син ходив ще у молодші класи, то йому дуже подобалося різбярство. Іноді, щоб я не бачив, він приходив крадькома до майстерні і там різьбив. Одного разу аж руки охололи від страху, коли я побачив сина з різцями, адже вони дуже гострі.
− Спочатку задум продумовуєте в голові, а вже потім приступаєте до роботи?
− Коли як. Іноді роботу потрібно виконати за певний строк, а вона не йде. Весь час хочеться відкласти її вбік й приступити до іншої. Але не буває такого, щоб я взагалі не працював − просто змалку не звик сидіти без діла. Не можу собі дозволити таку розкіш, як полежати в робочий день. Не подумайте, що тут справа в грошах. Просто життя занадто коротке, а встигнути потрібно так багато. Час потрібно цінувати.
− Моя знайома дизайнерка каже, що ні за що не буде шити одяг для людини, яка їй не подобається. ..
− Вірю в те, що кожна людина має свою енергетику і, на жаль, не кожна позитивну. Не раз траплялося, що роботу маю виконати до певного числа, а ніяк не можу. Хочеться займатися будь чим, тільки не тим, що маю. Замовлення припадає пилюкою, а вдіяти з цим нічого не можу. Іноді ж навпаки. Робота приносить колосальне задоволення, не встигнеш озирнутися, як виріб вже готовий. Є люди з якими і для яких приємно працювати.
− Дерево − матеріал, з яким ви працюєте. Чи вірите, що й воно, як людина, має свою енергетику?
− Звісна річ. Тільки я впевнений у тому, що будь-яке дерево, незалежно від текстури та породи, має тільки позитивну енергетику, яка передається людям. Але неодмінно тільки добрим.
Оксана Нірода, спеціально для Zaholovok.com.ua