Як проживати те, що з нами сталося? Чи можливо почати новий шлях, коли все втрачено? І як далі сприймати життя? Люди, які залишили дім, втікаючи від російських обстрілів, ставлять собі однакові, але дуже непрості запитання. У центрі психологічної підтримки «Дерево мого життя» намагаються спільно знайти на них відповіді. Простір почав діяти на Закарпатті після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це – команда психологів та психотерапевтів, які наразі надають допомогу для понад 100 людей, які постраждали від війни. «Дерево мого життя» діє в Ужгороді, Мукачеві та Сваляві. До центру звертаються люди різних вікових категорій та різних соціальних статусів. Допомогу у просторі надають і сім’ям військових, волонтерам, а із серпня готуються приймати і військових. Розповідаємо, чому це важливо.
Коли ти втрачаєш свій дім, свої спогади, роботу, та усе що ти любив на своєму місці, або ж втрачаєш рідних на війні та будь-яку мотивацію і сили для своєї діяльності – зрозуміти тебе може тільки та людина, що переживає те ж саме. У «Дереві мого життя» люди можуть знайти тих, хто по-справжньому їх зрозуміє, обговорити усі тривожні думки зі спеціалістами разом, відчуваючи підтримку з усіх сторін. «Якщо в родині зникає безвісти, або гине на війні батько, діти розуміють цю трагедію, як його діти, а жінка – як кохана людина, мати та берегиня родинного вогню, що залишається сама з цією невідомістю та усією відповідальністю. Відчути хоча б подібне до того, що відчуває вона, може тільки жінка, у якої трапилась подібна трагедія», – розповідає співзасновниця центру «Дерево мого життя» Любов Михайлюк.
Для кожної групи підтримки (як для волонтерів, так і для переселенців) у просторі проводять арттерапевтичне інтуїтивне малювання, тілесно-орієнтована терапія, трансформаційні ігри. Усе – для того, щоб люди, які постраждали від війни, мали можливість хоч трохи емоційно розвантажитись.
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, усі ми перебували дещо у шоковому стані, тому що ніхто не знав що робити тепер. Останні дні лютого стали для нас днями адаптації. Зрештою, потрібно було діяти та брати себе в руки, а значить – вивчати тему військової психології, згідно з реаліями, у яких ми всі опинилися», – розповідає психологиня, співзасновниця центру «Дерево мого життя» Ксенія Тарнавська.
Функціонує простір з 1 березня 2022 року. Перша постраждала родина звернулась по допомогу до центру в перші дні його роботи і відтоді вже 15 груп (максимальна кількість учасників – до 10 у кожній) людей отримують професійну допомогу та мають змогу емоційно розвантажуватись у комфортному місці.
Ксенія Тереза працює психологом близько 15 років, задовго до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проводила індивідуальні заняття. Ксенія відвідувала соціальні проєкти у різних містах та на одному з таких заходів у Києві, вона познайомилась з Любов’ю Михайлюк. Останні два роки перед початком війни займалась проєктом з допомоги студентам. Ксенія була керівницею цього проєкту та запросила до себе Любов, таким чином відкривши для неї Закарпаття, де зараз працюють обоє.
«Простір є місцем, де люди, що постраждали через війну, можуть знайти підтримку та допомогу від команди психологів, психотерапевтів та ресурсно орієнтованих консультантів, мають можливість поспілкуватись з людьми, що також є жертвами війни, знайти споріднені трагедією душі», – кажуть засновниці центру Любов Михайлюк та Ксенія-Тереза Тарнавська
На Закарпаття з Києва Любов потрапила саме через запрошення Ксенії, після їхнього знайомства на одному з соціальних проєктів. В Ужгороді у цей час Ксенія очолювала соціальний проєкт для студентів-сиріт, та підлітків з малозабезпечених сімей. Любов долучилась до роботи і проводила разом з Ксенією просвітницькі програми для студентів, але з початком повномасштабного вторгнення їм довелось змістити свій фокус на дещо інший вид діяльності, відповідно до потреб часу та нових реалій нашого життя.
«Практично кожен учасник наших груп підтримки говорить нам про те, що його життя стало кращим. Наприклад, одна з наших відвідувачок, яка двічі через війну покидала дім, вдруге стала переселенкою з 2014 року. Вона питає мене, чи справді зараз частіше посміхається, а я кажу їй, що її очі посміхаються також», – розповідає Любов Михайлюк про результати роботи з відвідувачами.
Жінка займається реабілітацією українських військових, учасників АТО з 2014 року. Каже, що все життя потрохи до цього вело. Любов – учасниця трьох революцій і волонтерка з досвідом. У 1990 році, під час Революції на граніті, вона була студенткою першого курсу журналістики у Львівському державному університеті ім. Івана Франка. Помаранчева революція, де Любов брала участь вже як доросла громадянка своєї країни, а також Революція Гідності 2013-2014 років були для Любові своєрідним навчанням – як бути волонтером і свідомим громадянином.
«Є поняття про те, що дітей не можна бити, але це відбулось. Саме тому люди вийшли на вулиці. Якщо повернутись до 2014 року в моїй свідомості, то там було дуже багато ненависті та злості, а також дуже багато питань всередині мене: Чому це відбувається? Як Бог допустив усе це? Щоб знайти відповіді на свої питання, я вступила до Українського Католицького Університету. Відповіді на свої питання я знайшла, але нових з’явилось ще більше, тому я вирішила зайнятись і психологією також», – згадує Любов Михайлюк.
Засновниці простору «Дерево мого життя» вважають та переконані у тому, що коли людина знає, що тут разом з нею сидітимуть люди, з такими самими історіями, вона набагато швидше прийме рішення прийти сюди та відкритись, а коли людина відкривається – вона уже робить перший крок до того, щоб прийняти допомогу.
Любов Михайлюк та Ксенія Тарнавська сподіваються, що невдовзі робота центру «Дерево мого життя» зможе охопити трохи більшу територію. Наразі центр відкритий для усіх, хто постраждав через війну та потребує психологічної допомоги.
Маріанна Чайбинець, студентка відділення журналістики УжНУ, спеціально для Zaholovok.com.ua
Зв’язатись з простором «Дерево мого життя» можна тут.
Підготоване у рамках проєкту інфокампанії "Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів"