Моя остання мандрівка пов’язана з переселенням мого друга з Фінляндії до Бельгії. Він завантажив усі свої речі у мікрік, підібрав нас з Тудором у Стокгольмі і ми поїхали на пошуки нових пригод та вражень.
Частина 1
Знайомство зі Швецією розпочалося у нас з аеропорту Стокгольм-Скавста (Stockholm-Skavsta flygplats). Це міжнародний аеропорт, він знаходиться приблизно в 100 км від Стокгольму і обслуговує лоу-кост і вантажні авіакомпанії. Дістатися до столиці звідти можна автобусом Flygbussarna. Автобусні рейси адаптовані до часу вильоту і прибуття літаків аеропорту, вартість проїзду – 259 шведських крон або 18 євро. А якщо забронювати квитки он-лайн http://www.flygbussarna.se/en/skavsta, вони коштуватимуть на 10 крон дешевше. Оскільки аеропорт невеликий, ми швидко знайшли стоянку з автобусом і квиткову касу та вже за годину були в столиці.
Стокгольм зустрів нас похмурою погодою і сутінковим світлом, незважаючи на те, що була лише третя година по обіді. Згадалися розповіді про полярні ночі, нестачу сонця і, як наслідок, таку поширену в цих краях депресію. Я навіть почала відчувати, як депресія нахлинула на мене, і вже захотілося не виходити в місто, а провалятися решту дня у ліжку. Проте не піддалася лінощам і пішла разом з Тудором на пошуки нових вражень. І правильно зробила! По-перше, вражень набралося повно. А по-друге, наступного дня хмари розійшлися, і на небі з’явилося сонце – таке яскраве і свіже. І тоді я зрозуміла, що за полярну ніч прийняла похмуру погоду. Певно, вже дуже хотілося мені побачити ту полярну ніч, ось я і видала бажане за дійсне. Дивно, що мені не примарилось північне сяйво, яке теж є для мене атрибутом Скандинавії.
Звичайно, я очікувала, що Стокгольм мене випробуватиме сильним морозом і нескінченним снігом. Але ж ні! Виявляється, зима тут м'яка, набагато тепліша за московську, мінську чи харківську – тих міст, які знаходяться на нижчих широтах. А пояснюється це сильним впливом Гольфстріму. Це я вичитала у Вікіпедії. А ось снігові кучугури справді здивували. Точніше, не самі кучугури, а їх вміст: завалені снігом велосипедні стоянки. Судячи зі стану велосипедів, господарі покинули їх ще на початку зими: спущені колеса, проржавілі замки, деякі вєлікі просто валялися в заметах або прямо на землі. Мабуть, велосипедний транспорт у «Північній Венеції» хоч і використовується, але ж ніяк не взимку.
Приємно здивувало ставлення місцевого населення до туристів. Тільки-но ми розкрили карту міста, тільки схилилися у апаратів з квитками на метро – відразу поруч виникали люди з порадами про те, куди пройти, які квитки і де краще купити. І неважливо, був це літній службовець метрополітену або ж студент зі сноубордом – усі вони добре говорили англійською і дуже намагалися допомогти нам. Згадалося ставлення до туристів в інших країнах... Не варто навіть далеко ходити – у рідній стороні анти-прикладів, на жаль, чимало. Маємо це змінити!
Так вже повелося, що коли ми приїжджаємо в якесь місто, то намагаємось зрозуміти для себе його розміри. Особисто я порівнюю кожне нове місто з рідним Ужгородом, населення якого становить близько 120 тисяч жителів. Населення Стокгольму (не враховуючи приміської зони) — 871 952 жителів (у 2012 р.), а це сім з половиною Ужгородів!
Вже вдома я дізналася, що назва «Стокгольм» (Stockholm), де швед. Stock - «стовп, паля», і holme - «острів», трактується як «острів, укріплений палями». Згідно з іншою версією, назва походить від швед. Stack — «затока», тобто «острів в затоці». І перша, і друга версії не заперечують важливої риси міста – воно збудоване на 14 невеликих, не пов'язаних один з одним островах. Така собі Північна Венеція.