Не шукай в людях океану, задовольняйся калюжею.

Часом я казала собі: "Я більше не можу...", – а потім, на ранок, знову могла. Можна все, було би бажання. Зараз найбільше хочу помити голову. Помити її зсередини. А чого хочете ви? Боюсь людей, які мовчать про свої бажання. Бо спочатку вони мовчать, а згодом ідуть. Один за другим, третя за четвертим. Натомість, залишають на мені сліди своїх підошв. Сусіду вінду потрібно поміняти, а мені, певно, життя...

Сиджу біля вікна. Почався дощ. Я його люблю. В принципі, і людей люблю. Тільки небагатьох. Проте - сильно. Навесні дощ пахне надією... Під ним хочеться жити, любити, і сподіватися. Рахувати краплі, збиваючись з рахунку, ловити їх язиком, запам'ятовуючи смак свіжості нової пори. Весняний дощ схожий на м"який диван із вогким одіялком, на м'ятний коктейль з кубиками льоду. За вікном лайлива осанна ранньому дощу. Знову хтось верещить. Ці старі брехухи в під"їзді не люблять, коли йде дощ. Самі розумієте, пліткувати у квартирі про все на світі не так смачно. Егеж.

А сумувати не круто. Реально офігенно це вдається, коли ти падаєш зі скелі або стоїш на краю, і за мить стрибнеш. Кажуть, краще інколи падати, ніж ні разу не літати. За тиждень до того як я впала, хотіла стрибнути з парашутом . І що тут скажеш? Подруга сказала б "божевільна", мама, що я дурепа без головного і спинного мозку, що мої клепки на канікулах і і що мені плювати на неї з татом, ну. А я? Я хотіла адреналіну. Отримала!

Тільки падала я боляче і зі сходів. Причому безплатно.
Якщо не плануєш в найближчий час помирати, то забий на адреналін. Піди напийся кока-коли, вкради із "Вопака" пачку чипсів з беконом або щось коштовніше. Вийди на вулицю і біжи від скажених собак. У обох випадках ти мусиш залишитись живим. Може, трішки подертим та все ж. Не сумуй, дурне... 

А хочеш божевільного адреналіну? Закохайся! Але в того, хто б нізащо не дізнався про твої почуття. Бо як дізнається, то почне нехтувати. А це не адреналін, це біль. Не шукай в людях океану, задовольняйся калюжою. Інколи вона насичує більше. Не захоплюйся тільки тими, від кого тхне чужою любов"ю. Бо це тягуча павутина брехні, зйомних квартир і пустих обіцянок передзвонити. Чи можна бути настільки наївним, щоб це писати? Я є, а значить можна.

Мабуть, я теж захопилась. Та сподіваюсь, що тим, ким треба. Твоя мовчанка з учора пакує валізи, а я обіцяла більше не ображатись. Нас не гріє ромашковий чай. Нас гріє зустріч, коли стоїмо з валізами на зупинці. Лише квиток і поштовх в груди. А знаєте, це прекрасне почуття.

Ремарк не писав про таких.

Loading...

Читати за темою

Зображення користувача Ліза.

Сумувати й справді не круто, але я не розумію протести нормальних людей проти адреналіну, а стрибків з парашутом зокрема. Хай впиваються там собі своєю звичайністю, повноцінністю та достатком і скромно стоять у куточку, поки ми робимо божевільні вчинки, травмуємося та до тіпання в нутрі закохуємося два рази на тиждень ^_^

Зображення користувача Валерія Зенинець.

А й справді!
Хай сидять собі там тихенько і мовчки ковтають свій звичайнізм.

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...