Думки, які приходять тільки за північ

Про цей блог я зовсім не думала. Точніше, не продумовувала  заздалегідь в деталях, його структуру, речення, стиль. Ідея про його написання  виникнула зовсім спонтанно, коли вже   було далеко за північ, і очі злипалися від нестачі сну. Випадково в Інтернеті  я  натрапила на свої   ліричні  публікації в університетській  газеті «Погляд». Виявляється, я про них давно забула.  А вони для мене тоді означали мало не півсвіту. Скільки ліризму,  епітетів, та врешті-решт душі я вкладала в ті мініатюри. У них я виливала усе найдорожче, усе зболене та несприйняте.  Мої наївні та відверті оповідання були для мене символом бунтарства та внутрішньої свободи, яку не могла ніде проявити окрім як на папері.  Це був такий- собі стриптиз душі, чи внутрішні поневіряння, записані в товстому зошиті в клітку.  Та як би там не було, тоді мені здавалося, що світ такий неосяжний. Я вірила, що  можу  стати тим, ким захочу, і  на заваді не стане економічна криза, зневіра у власному таланті, чи завтрашньому дні.  В той час я не думала про такі речі. Мені  просто хотілося вірити у дива, та сприймати їх за буденність. Адже тоді, ще навчаючись на журналістиці, я ще  по-дитячому   вірила в силу слова, вірила, що журналіст зможе щось змінити в цьому суспільстві на краще, якщо вже дуже цього захоче.  А знаєте, іноді так хочеться, принаймні, вірити у це…

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання