Цукор, лопата, табір – ці слова в угорській та українській мовах звучать майже однаково. Натомість переважна більшість інших – абсолютно незрозуміло для сусідніх народів, що мають не просто відмінні мови, а узагалі належні до абсолютно різних мовних сімей. Утім, закарпатці залюбки запозичили від угорців чимало слів до свого діалекту. Так, на території області (та вже й за її межами) радо послуговуються словами ґазда, мачка, калап, паприка, кромплі, ташка, серус, йов, коса, кучма, гуляш, гусар, оболок, балта, алдомаш, бетяр, чіжми, дараб, парадички і багатьма іншими.
Мова – одна з основ не лише національної ідентифікації, а й буденного людського порозуміння. Тому особливо цікавим став прес-тур, організований для закарпатських медійників Генеральним консульством Угорської республіки в Ужгороді. Цього разу метою візиту став музей угорської мови – єдиний подібний у світі. Адже якщо існують музеї, що займаються кількома мовами, то тільки угорці присвятили рідній мові окремий сучасний музей. І у них варто повчитися ставленню до своєї мови…
Він – поблизу міста у північній Угорщині Шатораляуйгей. Саме тут жив і працював «батько угорської літературної мови» («угорський Котляревський») Ференц Козінці. До слова, один період свого життя Козінці провів у Мукачівському замку – за співпрацю з якобінцями. Врятувало від страти його лише те, що ця співпраця з його боку була не політичною, а культурницькою.
Щодо, міста Шатораляуйгей – столиці історичного регіону Земплен – в його околицях полюбляв бувати Григорій Сковорода. Адже саме він був одним з постачальників токайських вин до двору Петра І. Цей регіон - центр угорського виноробства, що навіть конкурує з італійськими винами. А саме місто подарувало світові знамените Токай Асу – вино із зібраних вручну ягід винограду, що вже майже перетворилися на родзинки безпосередньо на лозі.
Шатораляуйгей схожий до закарпатських Селменців – частина населеного пункту через «політичну географію» так само опинилася у Словаччині (словацькою дослівний переклад часини угорської назви звучить як Нове Місто). Місцевий потічок у документах Тріанону позначений як судноплавна ріка. У день підписання цього договору місцеві дітлахи щороку пускають потічком паперові кораблики.
Після об’єднання ЄС та скасування внутрішніх кордонів місто фактично з’єдналося, про колишній розділ нагадує лише значок на мості.
Секретар міськради Ференц Ружогеді зауважив: «Наше місто завжди мало важливе стратегічне положення, дещо втрачене після Другої світової війни. Кордон, як правило, розділяв людей, але сьогодні ми думаємо інакше – саме кордон може зближувати. Сподіваюся, співпраця і товариські стосунки між регіонами Угорщини та України тільки розбудовуватимуться і зміцнюватимуться. Ми прагнемо підтримувати стосунки з людьми, які волею обставин опинилися по той бік кордону – не тільки з угорцями, а з усіма націями. Сподіваюся, ця зустріч стане початком такої співпраці».
У Шатораляуйгей панує своєрідна атмосфера маленьких європейських містечок (на фото - журналістка Оксана Штефаньо біля пам'ятника Ференцу Козінці).
Повертаючись до мови, за основу літературної угорської Козінці взяв місцевий північно-східний діалект (поширений від долини Ужа до Бодрога). Усе у мовному музеї – інтерактивне. Тут розташовані численні мультимедійні пристрої та пізнання та вивчення мови, її діалектів, норм, багатої різноманітності.
Кожній мовній тематиці присвоєно не тільки стенд, а – окрему «мовну кімнату». Тож у музеї цікаво побувати далеко не тільки філологам, а й туристам, молоді, дітям.
Окрема інформаційна дошка тут присвячена угорській альтернативі інтернаціоналізмам. До речі, навіть кав’ярня у музеї позначена не традиційним словом kávézó (кава угорською – kávé), а більш давнім варіантом – Feketeleves.
Ще один стенд містить «лайливі слова». І вони є повноцінними учасниками мовного процесу :)
«Ференц Козінці, як засновник сучасної угорської мови, розумів, що просвітництво не може тривати латинською, тому модернізував угорську. Він закликав вчитися від селян, черпати слова із фольклору, із живої народної мови. Вся історія Угорщини та угорців демонструє, як ми цінуємо свою мову. Ми намагаємося берегти, розвивати, плекати багатство, отримане від Козінці. Важливо, щоб з мовою ми поводилися вишукано, а до себе у цьому контексті ставилися вимогливо», - каже викладач, краєзнавець Аранка Вейгшеней-Фозекош.
2011 року парламент Угорщини прийняв рішення визнати 13 жовтня Днем угорської мови.
Музей мови – своєрідне місце паломництва угорців. Його збудовано (відкриття святкували у 2008 році) саме на тій території, де Ференц Козінці провів останні 25 років свого життя (тут і його могила, і меморіал у давньогрецькому стилі з особистими речами письменника). Фінансово створенню музею допомогли ЄС та місцева регіональна влада. Один фрагмент самої споруди нагадує вежу, подібну до картини Козінці (музей зберігає і його графіку).
Однією із складових роботи музею є проведення тематичних вікторин і мовних конкурсів як для угорців, так і для тих, хто вивчає їхню мову. Тут побували навіть конкурсанти із Бразилії. Тож, імовірно, наступного разу долучаться і угорськомовні закарпатці.
Поблизу музею та самого міста - чимало атракцій: гірськолижні підйомники (до слова, діють і влітку з оглядовою метою, а такою є спуск для "літніх лиж"), траса для бобслею, численні винні підвали (до речі, об'єднані назвою "унгварські підвали").
Підсумовуючи поїздку, заступник Генерального консула Угорщини в Ужгороді Ендре Саліпскі наголосив: «Вважаємо своїм завданням сприяти покращенню закарпатсько-угорських стосунків. Окрім основної роботи, видачі віз тощо особливу увагу приділяємо саме культурному обміну між Закарпаттям та регіонами Угорщини».
Довідка Zaholovok.com.ua:
Угорська мова належить до фіно-угорської сім'ї мов, де разом з мовами ханти і мансі складає угорську групу.
Рідною угорську мову назвали понад 90 % населення у 45 селах Закарпаття. Ще у 37 населених пунктах рідною її вважають понад 50 % закарпатців. Загалом в Україні є понад 163 тисяч осіб, які називають рідною саме угорську мову.
Ганнуся Твердохліб, Ужгород-Шатораляуйгей