Україніст зі Словаччини, академік Микола Мушинка провів екскурсію Ужгородом.
11 лютого відомий українознавець, доктор філологічних наук, академік НАН України Микола Мушинка з Пряшева провів екскурсію для студентів Закарпатського художнього інституту. Протягом чотирьох годин науковець розповідав про ужгородські пам’ятки, пов’язані із життям та діяльністю Станіслава та Софії Дністрянських.
У 1934 році подружжя, автора конституції ЗУНР, активного політичного діяча, академіка Вільної Української Академії Наук Станіслава Дністрянського та талановитої піаністки, музикознавця та поборниці українського жіночого руху Софії Дністрянської (у дівоцтві – Рудницької) оселилось в місті над Ужем. На вулиці Волошина, 50 зберігся будинок, де пройшли останні дні відомого правознавця, який в Ужгороді планував відкрити приватну адвокатську контору та впорядкувати наукові праці. На жаль, у 1935 році життя Станіслава раптово обірвалось. За рішенням дружини, його поховали на цвинтарі «Кальварія», де вона завбачливо викупила місце для двох.
У тому ж 1935 році Софія Дністрянська відкрила першу приватну музичну школу в Ужгороді, одержавши дозвіл від Земського уряду та рішення, підписане Міністром освіти Чехословацької республіки. Так, протягом 1935-1938 років у 4-кімнатному помешканні по вул. Волошина,50, професорка Ужгородської жіночій учительської дівочої семінарії викладала ази академічної музики.
Життя Софії Дністрянської після смерті коханого чоловіка, який був старший від неї на 16 років, було сповнене різноманітних перепитій. Проте, не зважаючи на постійні переїзди (спочатку до Севлюша та Хуста, а після угорської окупації – до Праги) вона ревно оберігала і всюди перевозила весь архів та речі Станіслава Дністрянського. Як зауважив п. Микола Мушинка, тільки книг у спадку її чоловіка було понад 10 000!
Після ІІ світової війни Софія Дністрянська тяжко призвичаювалась до «оновленого» соціалістичного життя Чехословаччини. Заборона викладання, звинувачення у буржуазному націоналізмі, постійні переїзди, ментальна хвороба піаністки – лишень частина її поневірянь. На щастя, в останні роки життям Софії Дністрянської опікувалась її племінниця Емілія Голубовська, яка перевезла тітку до міста Вейпрта (Чехія). Там Софія Дністрянська й померла 9 лютого 1956 року, а племінниця – успадкувала весь уцілівший архів родини Дністрянських. У 1970-х Микола Мушинка мав кілька зустрічей з пані Емілією, яка згодом довірила йому унікальні документи та речі.
У 2001 році Микола Мушинка став ініціатором ексгумації та організатором перепоховання Софії Дністрянської до спільної сімейної могили в Ужгороді. Прикметно, що перезахоронення відбулось через 100 років від дня укладання їхнього шлюбу, який відбувся у 1891 році у соборі св. Юра у Львові за участі Андрія Шептицького.
У 2007 році академік Мушинка передав архів піаністки до Закарпатського краєзнавчого музею. Під час екскурсії майбутні художники, відвідали краєзнавчий музей, де разом із старшим науковим співробітником Іваном Оросом оглянули унікальні документальні пам’ятки. Розповідь Миколи Мушинки про відому родину завершилась на могилі Станіслава й Софії Дністрянських. Встановлена пам’ятна плита, свічки та вінки – усе говорило, що пам’ять про них не загубились у вирії часу та продовжує хвилювати сучасних ужгородців.
Оксана Гаврош, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото автора