Про 1 грудня 1991 року Zaholovok.com.ua розпитав у закарпатців, для яких ця дата — одна з найголовніших.
1 грудня — один із визначальних днів для українців. 1991 року у цей день відбувся всеукраїнський референдум, яким проголошення самостійної України підтвердили її громадяни.
За інформацією «Історичної правди», участь у голосуванні того дня взяли 31 891 742 особи — 84,18% громадян України. Історичне рішення підтримали в усіх 27 адміністративних регіонах.
Середній результат голосування за пункт «Так, підтверджую» — 90, 32 %. Закарпатці навіть перевищили середній результат: віддали 92,59 % ствердних голосів. Водночас — дали найменший результат серед областей Західної України (див. схему. Графіка: Вікіпедія).
Оксана Гуранич, головний спеціаліст управління у справах молоді та спорту Закарпатської ОДА:
«Ми чекали незалежності. Пам’ятаю, що по радіо цілодобово крутили пісню Іво Бобула «Боже, якщо ти є, серце візьми моє, дай Україні волю». З цими словами на устах ми й голосували за волю України. Я рада, що Україна незалежна, безумовно. Хочу, щоб вона була і надалі такою. Сподіваємося, що так і буде».
Михайло Джанда, екс-мер Хуста:
«20 років пройшло з дня проведення референдуму, але цей день я пам’ятаю, як сьогодні. Я тоді керував Хустською територіальною організацією «руху» і був начальником штабу у Хусті і районі. Увесь місяць напередодні проходила жвава підготовка до референдуму – роздавали листівки, газети, проводили зустрічі, їздили з одного села в інше. Й на підставі цих зустрічей ми, власне, були переконані, що закарпатці підтримають незалежність України. Радянський Союз тріщав по швах, люди хотіли свободи, хотіли жити в демократичній державі.
Напередодні 1 грудня, пригадую, треба було зареєструвати дуже величезну кількість спостерігачів. А їх із сусідніх областей приїхало близько сотні. Причому досить важко відбувалася ця реєстрація. Так, це потрібно було зробити до 18.00 і ні хвилиною пізніше. А ми доїхали села Драгова, де і мали зареєструватися, за 10 хвилин до шостої. А тут ще й міст виявився на ремонті. Треба було об’їжджати, а так ми би втратила хвилин 15-20. Тому роззулися, закотили штани і пішли в брід через річку. Зареєструвати членів дільничної комісії вдалося десь за 2 хвилини до закриття. Назад поверталися так само. Ентузіазм був колосальний. Настільки, що ніхто навіть не відчув тієї крижаної води.
А зранку вже, коли дізналися про результати, то коїлося щось неймовірне. Всі співали, цілувалися, обнімали одне одного. Адже віра в те, що ми робимо все правильно, була просто непохитною».
Володимир Піпаш, голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.. Т. Шевченка:
«У той період я очолював Рахівську організацію НРУ. Й із вересня по листопад ми працювали особливо інтенсивно для того, аби закарпатці дали позитивну відповідь на питання, чи хочуть вони незалежну Україну. Причому нікому і не потрібна була матеріальна винагорода за свою роботу. Тоді всі працювали за ідею. Відверто кажучи, ніхто і не очікував, що аж 92% українців проголосують «за». Боялися навіть, щоб не було менше половини.
1 грудня - це справді велике свято. Адже низка держав утрималася після 24 серпня від визнання незалежності України. Але після того почалася ціла хвиля визнання. Тому саме референдум 1 грудня 1991 року відіграє надзвичайно важливу роль у тому, що є така незалежна держава, як Україна.
Не треба забувати, що тоді ж були і вибори президента. І Рахівщина стала єдиним районом Закарпаття, де більшість проголосувала за Чорновола. Якби цьому прикладу послідували б й інші, то, на мою думку, нині ми б мали зовсім іншу Україну».
Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua
Копію бюлетеню опублікувала "Історична правда"
