Ранкова кава
з Євгеном Перебийносом
з Євгеном Перебийносом
Прекрасна Прага вражає не лише своєю архітектурою і неперевершеною атмосферою. Українці тут зустрічають земляків чи не на кожному кроці і мають про що подумати стосовно минулої та сучасної історії. Посол України Євген Перебийніс мріє видати книгу про тих українців, які здійснили значний вклад у розвиток Чехії, тож, насолоджуючись Прагою, звичайно, кавуємо і в українському посольстві.
Перед Прагою Ви були Надзвичайним і Повноважним Послом України в Латвійській Республіці, а ще перед тим – у Швеції. Що більше до душі: Рига, Стокгольм чи Прага?
Мабуть-таки Прага, хоча і Латвія, і Швеція – дуже гарні країни! Швеція надзвичайно цікава з точки зору і наших двосторонніх історичних відносин, і взагалі сам цей північний скандинавський менталітет, підхід до життя, їх соціальна система – все це надзвичайно повчально, є багато чого почерпнути. Латвія була надзвичайно цікавою також, у нас є дуже багато спільного, історія, боротьба за незалежність.
Ну, але Чехія, зізнаюся, мені ближче з тієї точки зору, що я за освітою богеміст, викладач чеської мови і літератури. Чеська – моя перша іноземна мова фактично була. Я провів тут, у Чехії, багато років своє кар'єри, це вже третє моє відрядження сюди. Досить непогано знаю цю країну, людей, тутешню політику, країну загалом з професійного погляду.
Де легше просувати інтереси України: в Словаччині, Швеції, Латвії чи Чехії?
Так питання, думаю, ставити не можна, бо нічого немає статичного у цьому житті, є певні етапи у двосторонніх відносинах з кожною державою, коли простіше і коли є певні кризи, виклики, тому однозначно сказати, що з якоюсь країною легше, з іншою ні – неможливо. Всюди є свої позитиви, є проблем і виклики. І всюди треба знаходити ті елементи, які нам допомагають виходити на конструктив у двосторонніх відносинах, ґрунтуючись на історії, на сьогоденні. Завжди має бути підхід творчий, я б сказав – до кожної країни.
Мабуть-таки Прага, хоча і Латвія, і Швеція – дуже гарні країни! Швеція надзвичайно цікава з точки зору і наших двосторонніх історичних відносин, і взагалі сам цей північний скандинавський менталітет, підхід до життя, їх соціальна система – все це надзвичайно повчально, є багато чого почерпнути. Латвія була надзвичайно цікавою також, у нас є дуже багато спільного, історія, боротьба за незалежність.
Ну, але Чехія, зізнаюся, мені ближче з тієї точки зору, що я за освітою богеміст, викладач чеської мови і літератури. Чеська – моя перша іноземна мова фактично була. Я провів тут, у Чехії, багато років своє кар'єри, це вже третє моє відрядження сюди. Досить непогано знаю цю країну, людей, тутешню політику, країну загалом з професійного погляду.
Де легше просувати інтереси України: в Словаччині, Швеції, Латвії чи Чехії?
Так питання, думаю, ставити не можна, бо нічого немає статичного у цьому житті, є певні етапи у двосторонніх відносинах з кожною державою, коли простіше і коли є певні кризи, виклики, тому однозначно сказати, що з якоюсь країною легше, з іншою ні – неможливо. Всюди є свої позитиви, є проблем і виклики. І всюди треба знаходити ті елементи, які нам допомагають виходити на конструктив у двосторонніх відносинах, ґрунтуючись на історії, на сьогоденні. Завжди має бути підхід творчий, я б сказав – до кожної країни.
Мандруючи Прагою, зустрічаємо українців чи не на кожному кроці. Закарпатців – мабуть частіше, ніж у Києві. Скільки тут наших співвітчизників офіційно і які припущення щодо реальної кількості?
Якщо брати офіційну статистику Чехії, то тут наразі офіційно перебувають приблизно 120 тисяч українців. Йдеться про громадян нашої держави, які мають дозвіл на тимчасове або довготривале перебування. Ще кілька десятків тисяч, думаю, 30-40 тисяч українців, які є громадянами Чеської республіки, це так звана діаспора, яка тут перебуває 10-20 років, а то й довше, з початку 20-го століття, тобто вони є нащадки людей, які приїхали сюди вже давно, коли тривала надзвичайно велика хвиля української міграції - після більшовицького перевороту. Тоді саме Чехія стала однією з тих країн, де була чи не найбільша хвиля еміграції. Президент Масарик надзвичайно тепло прийняв українців, надав їм усі можливості для розвитку, культурного життя, університетського навчання, видавництва. Громадське і культурне життя українців тут було дуже активним. А також пам'ятаємо наступні хвилі еміграції, на початку 90-х. Тому, я б сказав, що українців тут мабуть 200 тисяч є.
Чи нинішні мігранти так само активні у культурному житті?
На жаль, є певна проблема. Незважаючи на те, що українців тут, як ми з вами вже з'ясували, чимало, але більшість із тих, які тут працюють здебільшого не дуже цікавляться культурним життям і не беруть участь у акціях, які організовують українські організації або посольство. Культурне життя досить активне - практичне щодня, точно щотижня відбуваються якісь виставки, концерти, круглі столи, але коло учасників досить обмежене. Активної частини українців тут можна якщо не на пальцях рук перерахувати, то принаймні йдеться про кілька десятків або сотень людей, які займають активну позицію. Решта людей, на жаль, залишаються досить пасивними у цьому плані. Тож своїм викликом, своїм завданням бачимо достукатися до цих людей, залучати їх до культурного життя, пробувати пропонувати такі культурні акції, які б їх зацікавили. Ще однією категорією є студентство, за офіційними даними тут навчаються понад 3 тисячі студентів з України. Вони також не дуже активно зголошуються до у часті у культурних заходах. І їх ми також плануємо запрошувати активніше.
Якщо брати офіційну статистику Чехії, то тут наразі офіційно перебувають приблизно 120 тисяч українців. Йдеться про громадян нашої держави, які мають дозвіл на тимчасове або довготривале перебування. Ще кілька десятків тисяч, думаю, 30-40 тисяч українців, які є громадянами Чеської республіки, це так звана діаспора, яка тут перебуває 10-20 років, а то й довше, з початку 20-го століття, тобто вони є нащадки людей, які приїхали сюди вже давно, коли тривала надзвичайно велика хвиля української міграції - після більшовицького перевороту. Тоді саме Чехія стала однією з тих країн, де була чи не найбільша хвиля еміграції. Президент Масарик надзвичайно тепло прийняв українців, надав їм усі можливості для розвитку, культурного життя, університетського навчання, видавництва. Громадське і культурне життя українців тут було дуже активним. А також пам'ятаємо наступні хвилі еміграції, на початку 90-х. Тому, я б сказав, що українців тут мабуть 200 тисяч є.
Чи нинішні мігранти так само активні у культурному житті?
На жаль, є певна проблема. Незважаючи на те, що українців тут, як ми з вами вже з'ясували, чимало, але більшість із тих, які тут працюють здебільшого не дуже цікавляться культурним життям і не беруть участь у акціях, які організовують українські організації або посольство. Культурне життя досить активне - практичне щодня, точно щотижня відбуваються якісь виставки, концерти, круглі столи, але коло учасників досить обмежене. Активної частини українців тут можна якщо не на пальцях рук перерахувати, то принаймні йдеться про кілька десятків або сотень людей, які займають активну позицію. Решта людей, на жаль, залишаються досить пасивними у цьому плані. Тож своїм викликом, своїм завданням бачимо достукатися до цих людей, залучати їх до культурного життя, пробувати пропонувати такі культурні акції, які б їх зацікавили. Ще однією категорією є студентство, за офіційними даними тут навчаються понад 3 тисячі студентів з України. Вони також не дуже активно зголошуються до у часті у культурних заходах. І їх ми також плануємо запрошувати активніше.
В інтерв'ю радіо «Свобода» Ви назвали заробітчан ресурсом, оскільки вони приїдуть назад до України з європейським досвідом, що слугуватиме там, на батьківщині. Чи є орієнтовні дані про те, скільки насправді повертається, а скільки осідають тут?
Точних даних немає і їх важко отримати. Люди перетинають кордон туди і звідти дуже активно, але сказати, що ця людина остаточно поїхала чи ні неможливо. Є такі люди, які повертаються, з різних причин. Мені відомі випадки, коли, здобувши тут досвід, заробивши гроші і отримавши досвід ведення бізнесу, люди повертаються в Україну і намагаються імплементувати там свої нові знання і фінансові заощадження, щоб відкрити справу в Україні. Думаю, що це якраз той позитивний ефект від трудової міграції, який ми б хотіли бачити у майбутньому, коли люди будуть бачити перспективу у себе в державі і коли трудова міграція не означитиме остаточний розрив з батьківщиною. Через трудову міграцію проходило багато країн Європи, навіть та сама Чехія, Польща. Мільйони людей виїжджали на Захід, у Німеччину, Британію, але частина з них повертається, отримавши відповідний досвід і фінанси. Хотілося б, щоб таких українців було більше.
Точних даних немає і їх важко отримати. Люди перетинають кордон туди і звідти дуже активно, але сказати, що ця людина остаточно поїхала чи ні неможливо. Є такі люди, які повертаються, з різних причин. Мені відомі випадки, коли, здобувши тут досвід, заробивши гроші і отримавши досвід ведення бізнесу, люди повертаються в Україну і намагаються імплементувати там свої нові знання і фінансові заощадження, щоб відкрити справу в Україні. Думаю, що це якраз той позитивний ефект від трудової міграції, який ми б хотіли бачити у майбутньому, коли люди будуть бачити перспективу у себе в державі і коли трудова міграція не означитиме остаточний розрив з батьківщиною. Через трудову міграцію проходило багато країн Європи, навіть та сама Чехія, Польща. Мільйони людей виїжджали на Захід, у Німеччину, Британію, але частина з них повертається, отримавши відповідний досвід і фінанси. Хотілося б, щоб таких українців було більше.
Чи стало помітно більше українських туристів із започаткуванням безвізу, чи не відчувається збільшення динаміки таких візитів? І чи посприяв безвіз тому, що українці масово виїжджають на роботу закордон?
Насправді прямого зв'язку між безвізом і кількістю людей, які виїжджають на роботу за кордон, немає. Коли запроваджувався безвізовий режим, всіх попереджали, що він не надає дозволу на працевлаштування, для якого і надалі потрібна спеціальна віза. А безвіз – тільки для туристичних поїздок терміном на 90 днів упродовж півроку. Звичайно, що недобросовісні працедавці, посередники, які намагаються переконати «приїжджайте по безвізу, а ми вас тут влаштуємо». Зрозуміло, що це все нелегальні схеми, які потім виливаються у проблеми. Порадив би нашим громадянам не вірити таким недобросовісним посередникам, не потрапляти на ці їх пропозиції, бо потім людина за порушення місцевого законодавства може бути депортована і отримає заборону на в'їзд до Шенгенської зони. Думаю, це нікому не потрібно.
і
Із уведенням безвізу кількість людей, які перетинають кордон з ЄС зросла, але чи зросла кількість людей, які тут працюють – не знаю, не думаю. Бо офіційний механізм працевлаштування з цим не пов'язаний.
Чи часто йдеться про депортацію українців?
Так, випадків багато. В основному люди, які отримували депортацію з Чехії, це ті, хто приїжджали сюди за польськими візами, оскільки Польща запровадила досить ліберальні умови для отримання дозволу на роботу і сотні тисяч українців цим користуються. Але треба врахувати, що ці дозволи діють тільки на території Польщі. Працювати з ними у Чехії – незаконно. Чеські правоохоронні органи, якщо виявлять такі ситуації, то мають повне право вислати цю людину і заборонити їй в'їзд на майбутнє. Тому я порадив би тим, хто має бажання працювати саме в Чехії, пройти всю процедуру працевлаштування через відповідні консульські установи Чехії в Україні.
Насправді прямого зв'язку між безвізом і кількістю людей, які виїжджають на роботу за кордон, немає. Коли запроваджувався безвізовий режим, всіх попереджали, що він не надає дозволу на працевлаштування, для якого і надалі потрібна спеціальна віза. А безвіз – тільки для туристичних поїздок терміном на 90 днів упродовж півроку. Звичайно, що недобросовісні працедавці, посередники, які намагаються переконати «приїжджайте по безвізу, а ми вас тут влаштуємо». Зрозуміло, що це все нелегальні схеми, які потім виливаються у проблеми. Порадив би нашим громадянам не вірити таким недобросовісним посередникам, не потрапляти на ці їх пропозиції, бо потім людина за порушення місцевого законодавства може бути депортована і отримає заборону на в'їзд до Шенгенської зони. Думаю, це нікому не потрібно.
і
Із уведенням безвізу кількість людей, які перетинають кордон з ЄС зросла, але чи зросла кількість людей, які тут працюють – не знаю, не думаю. Бо офіційний механізм працевлаштування з цим не пов'язаний.
Чи часто йдеться про депортацію українців?
Так, випадків багато. В основному люди, які отримували депортацію з Чехії, це ті, хто приїжджали сюди за польськими візами, оскільки Польща запровадила досить ліберальні умови для отримання дозволу на роботу і сотні тисяч українців цим користуються. Але треба врахувати, що ці дозволи діють тільки на території Польщі. Працювати з ними у Чехії – незаконно. Чеські правоохоронні органи, якщо виявлять такі ситуації, то мають повне право вислати цю людину і заборонити їй в'їзд на майбутнє. Тому я порадив би тим, хто має бажання працювати саме в Чехії, пройти всю процедуру працевлаштування через відповідні консульські установи Чехії в Україні.
Ваше прізвище – козацьке? Чи є якась сімейна версія його походження?
Є, звичайно, сімейне версія, яка утім не має 100%-их доказів, але свідчить про те, як розповідав мені батько, що наша родина походить від полковника війська Богдана Хмельницького Максима Кривоноса. Мої батьки - із Шаргородщини Вінницької області, де якраз воював і жив Кривоніс довгий час. Є легенда в родині, що наша лінія походить саме від цього козака, який своє прізвище писав Кривоніс (Перебийніс), тобто таке подвійне прізвище. А оскільки в Реєстрі Війська Запорізького інших Перебийносів не було, то можна вважати, що всі Перебийноси (а їх досить багато в Україні) походять саме від Кривоноса-Перебийноса.
На акції до Дня Соборності України вже вкотре у центрі Праги майорів прапор «празького майдану». Наскільки активними є «чеські українці» у підтримці ситуації в Україні?
Досить активні. І не тільки українці, але і чехи, бо насправді празький майдан заснували активна частина українців спільно з активними чехами. І досі ви могли помітити, там стоять чехи – щонеділі вони збираються на Староміській площі вже протягом чотирьох років. Можливо, таких свідомих людей не так багато, але вони надзвичайно активні і я справді їм глибоко вдячний за підтримку України. Є багато організацій - і українських, і чеських, які надають допомогу у зоні АТО, збирають допомогу армії. Насправді все-таки цих людей досить багато і солідарність з боку чеського суспільства та від тих українців, які тут живуть, постійно відчуваємо.
Ви очолювали Департамент інформаційної політики МЗС України. Як зараз оцінюєте успіхи України із поширення інформації про себе у світі?
Я не просто очолював Департамент, а й був речником міністерства закордонних справ України на тому складному етапі одразу після початку російської агресії в Україні, окупації Криму. Це був важкий період з точки зору не тільки протистояння військовій агресії Росії, але й інформаційній. Це були абсолютно нові для нас виклики, раніше ми не знали, як з таким боротися. Потрібно було як спростовувати цю відверту брехню, що лилася з боку Росії, так і вибудовувати власну інформаційну стратегію поширення правди. Вважаю, що за ці 4 роки ми зробили величезний крок уперед, не тільки міністерство закордонних справ, на державному рівні, але і зусиллями громадських організацій у цій сфері. Сьогодні, мені здається, Україна потужно звучить у світі, не все ще вдається, оскільки російська пропаганда надзвичайно сильна і у нас немає можливостей дзеркальними методами з ними боротися, не вистачає фінансової складової. Але є підтримка наших міжнародних партнерів, ми тісно співпрацюємо з консультантами і радниками з країн ЄС, з організаціями і в рамках ЄС, і в рамках НАТО, які працюють у сфері протидії пропаганді та інформаційній агресії. Ми багато чому навчилися в інформаційні сфері і навіть можемо ділитися з досвідом з європейськими партнерами, як протистояти інформаційній агресії, бо ми фактично стали її першою жертвою і були змушені на ходу навчатися боротися.
Є, звичайно, сімейне версія, яка утім не має 100%-их доказів, але свідчить про те, як розповідав мені батько, що наша родина походить від полковника війська Богдана Хмельницького Максима Кривоноса. Мої батьки - із Шаргородщини Вінницької області, де якраз воював і жив Кривоніс довгий час. Є легенда в родині, що наша лінія походить саме від цього козака, який своє прізвище писав Кривоніс (Перебийніс), тобто таке подвійне прізвище. А оскільки в Реєстрі Війська Запорізького інших Перебийносів не було, то можна вважати, що всі Перебийноси (а їх досить багато в Україні) походять саме від Кривоноса-Перебийноса.
На акції до Дня Соборності України вже вкотре у центрі Праги майорів прапор «празького майдану». Наскільки активними є «чеські українці» у підтримці ситуації в Україні?
Досить активні. І не тільки українці, але і чехи, бо насправді празький майдан заснували активна частина українців спільно з активними чехами. І досі ви могли помітити, там стоять чехи – щонеділі вони збираються на Староміській площі вже протягом чотирьох років. Можливо, таких свідомих людей не так багато, але вони надзвичайно активні і я справді їм глибоко вдячний за підтримку України. Є багато організацій - і українських, і чеських, які надають допомогу у зоні АТО, збирають допомогу армії. Насправді все-таки цих людей досить багато і солідарність з боку чеського суспільства та від тих українців, які тут живуть, постійно відчуваємо.
Ви очолювали Департамент інформаційної політики МЗС України. Як зараз оцінюєте успіхи України із поширення інформації про себе у світі?
Я не просто очолював Департамент, а й був речником міністерства закордонних справ України на тому складному етапі одразу після початку російської агресії в Україні, окупації Криму. Це був важкий період з точки зору не тільки протистояння військовій агресії Росії, але й інформаційній. Це були абсолютно нові для нас виклики, раніше ми не знали, як з таким боротися. Потрібно було як спростовувати цю відверту брехню, що лилася з боку Росії, так і вибудовувати власну інформаційну стратегію поширення правди. Вважаю, що за ці 4 роки ми зробили величезний крок уперед, не тільки міністерство закордонних справ, на державному рівні, але і зусиллями громадських організацій у цій сфері. Сьогодні, мені здається, Україна потужно звучить у світі, не все ще вдається, оскільки російська пропаганда надзвичайно сильна і у нас немає можливостей дзеркальними методами з ними боротися, не вистачає фінансової складової. Але є підтримка наших міжнародних партнерів, ми тісно співпрацюємо з консультантами і радниками з країн ЄС, з організаціями і в рамках ЄС, і в рамках НАТО, які працюють у сфері протидії пропаганді та інформаційній агресії. Ми багато чому навчилися в інформаційні сфері і навіть можемо ділитися з досвідом з європейськими партнерами, як протистояти інформаційній агресії, бо ми фактично стали її першою жертвою і були змушені на ходу навчатися боротися.
Наскільки відчувається вплив інформаційного російського поля тут, в Чехії?
Досить сильно, оскільки традиційно тут, у Чехії, російський вплив був надзвичайно відчутним. Ми спостерігаємо, як потужно працюють проросійські інформаційні ресурси, вебсайти, агентства або й просто тролі у різних соціальних мережах. Їх метою є вплив у тому числі і на внутрішню політику Чехії. Важливо, що сьогодні офіційна Прага це розуміє і починає вживати заходів для протидії інформаційній агресії Росії. Але, думаю, все-таки преважна більшість чеського суспільства мають ту «вакцинацію» від проросійських настроїв, оскільки Чехія також була об'єктом агресії та окупації Росії чи колишнього СРСР, всі пам'ятають той самий 1968-й рік. Я переконаний, що, незважаючи на всі ці намагання з боку Росії, переважна більшість населення Чеської республіки добре розуміє справжню природу агресивної політики Росії.
Яких українських продуктів найбільше не вистачає Вам у Празі? Можливо, окремих страв. Чи є можливість приготувати вдома традиційну українську їжу?
Я досить невибагливий у їжі, тому нема такого, щоб особливо чогось не вистачало. А якщо і не вистачає, то ми можемо приготувати це. Як і кожна українська родина, готуємо те, до чого звикли. Насправді тут у Чехії немає нестачі якихось продуктів, з яких можна готувати українські страви. Чого, звичайно, бракує з точки зору презентації України, то це відсутність українського ресторану досі. І я, наприклад, коли говорю з бізнесменами, то завжди наголошую, що у Празі є багато китайських, індійських, пакистанських ресторанів, хоча представників цих народів не так і багато проживає в місті. А справжнього популярного українського ресторану досі немає. Тому думаю, що це так би мовити завдання на перспективу для всіх нас, зокрема, для бізнесменів українського походження.
Що полюбляєте із чеської кухні?
Знову ж таки, щоб я до чогось був особливо прив'язаний, то такого немає, але чеську кухню знаю, чеське пиво традиційне, різні страви - свинина з кнедликами та інше, те, що є візитною карткою Чехії. Не їм це дуже часто, але коли приїжджають гості з України, то обов'язково йдемо до ресторану, щоб показати справжню чеську кухню.
Які 3 речі необхідні вам для щастя?
Філософське питання. На першому місці, звичайно, родина. Ще сьогодні надзвичайно важливо – мир у своїй державі. Можливо, раніше це звучало б як пафос, якби ви мене 4 роки запитали тому, а сьогодні це те, чим ми живемо, те, що нам болить, навіть, коли перебуваємо за кордоном. Фактично, це те, заради чого ми працюємо, з чим ми встаємо щоранку і з чим лягаємо спати. Це і є головне.
Якщо добре інформують відкриті джерела, маєте доньку. Вона також має схильності до дипломатичної роботи?
Донька не йде моїми шляхами, вона студентка-медик, майбутній лікар.
Досить сильно, оскільки традиційно тут, у Чехії, російський вплив був надзвичайно відчутним. Ми спостерігаємо, як потужно працюють проросійські інформаційні ресурси, вебсайти, агентства або й просто тролі у різних соціальних мережах. Їх метою є вплив у тому числі і на внутрішню політику Чехії. Важливо, що сьогодні офіційна Прага це розуміє і починає вживати заходів для протидії інформаційній агресії Росії. Але, думаю, все-таки преважна більшість чеського суспільства мають ту «вакцинацію» від проросійських настроїв, оскільки Чехія також була об'єктом агресії та окупації Росії чи колишнього СРСР, всі пам'ятають той самий 1968-й рік. Я переконаний, що, незважаючи на всі ці намагання з боку Росії, переважна більшість населення Чеської республіки добре розуміє справжню природу агресивної політики Росії.
Яких українських продуктів найбільше не вистачає Вам у Празі? Можливо, окремих страв. Чи є можливість приготувати вдома традиційну українську їжу?
Я досить невибагливий у їжі, тому нема такого, щоб особливо чогось не вистачало. А якщо і не вистачає, то ми можемо приготувати це. Як і кожна українська родина, готуємо те, до чого звикли. Насправді тут у Чехії немає нестачі якихось продуктів, з яких можна готувати українські страви. Чого, звичайно, бракує з точки зору презентації України, то це відсутність українського ресторану досі. І я, наприклад, коли говорю з бізнесменами, то завжди наголошую, що у Празі є багато китайських, індійських, пакистанських ресторанів, хоча представників цих народів не так і багато проживає в місті. А справжнього популярного українського ресторану досі немає. Тому думаю, що це так би мовити завдання на перспективу для всіх нас, зокрема, для бізнесменів українського походження.
Що полюбляєте із чеської кухні?
Знову ж таки, щоб я до чогось був особливо прив'язаний, то такого немає, але чеську кухню знаю, чеське пиво традиційне, різні страви - свинина з кнедликами та інше, те, що є візитною карткою Чехії. Не їм це дуже часто, але коли приїжджають гості з України, то обов'язково йдемо до ресторану, щоб показати справжню чеську кухню.
Які 3 речі необхідні вам для щастя?
Філософське питання. На першому місці, звичайно, родина. Ще сьогодні надзвичайно важливо – мир у своїй державі. Можливо, раніше це звучало б як пафос, якби ви мене 4 роки запитали тому, а сьогодні це те, чим ми живемо, те, що нам болить, навіть, коли перебуваємо за кордоном. Фактично, це те, заради чого ми працюємо, з чим ми встаємо щоранку і з чим лягаємо спати. Це і є головне.
Якщо добре інформують відкриті джерела, маєте доньку. Вона також має схильності до дипломатичної роботи?
Донька не йде моїми шляхами, вона студентка-медик, майбутній лікар.
Посол Угорщини в Україні Міхал Баєр розповів нам, що не писатиме книгу про свою дипломатичну кар'єру, бо не зберігав для цього конспектів і записів. А Ви «конспектуєте» своє закордонне життя? Хотіли б видати книгу про нього? Як назвали б її?
Однозначно, не конспектую нічого, але у пам'яті зберігається багато цікавих моментів. Зберігаю також цікаві фотографії, документи з мого дипломатичного життя. Зараз нічого такого не планую, але, як кажуть, ніколи не кажи ніколи, можливо, колись дійду до того, щоб щось цікаве опублікувати. Однозначно, це не будуть якісь сухі нецікаві мемуари, але можливо якісь цікаві моменти з дипломатичного життя, а їх було багато за ці понад 25 років, які я працюю в дипломатичній службі. Можливо, колись справді вдасться про них розповісти.
В якій ще країні Ви хотіли б представляти інтереси України? Які країни Вам до вподоби?
У світі ще є надзвичайно багато країн, де я ніколи не був. Так склалася моя робота, що завжди працював тільки у європейських країнах, ніколи не працював ні в країнах Америки, ні в Азії, ні в Африці. Дипломатична служба трохи схожа на військову: ніхто не знає, де ти будеш завтра і фактично ніхто з нас особливо не обирає. Куди держава доручає, туди дипломат і їде на роботу. Звичайно, хотілося б побачити інші країни у житті, але загадувати наперед не буду. Я готовий працювати там, куди покличе держава, там, де я на той конкретний момент буду найпотрібніший.
Надзвичайний і Повноважаний Посол Чехії в Україні Іван Почух пояснив нам колись, чому їздить на BMW, а не на SKODA. А яка машина у розпорядженні Посла України в Чехії?
Наразі це BMV.
До речі, одразу у першій же відповіді на питання того нашого інтерв'ю пан Посол зауважив, що частина України колись була у складі Першої Чехословацької республіки. Чи згадують про це у розмові з Вами посадовці та пересічні громадяни Чехії, з якими доводилося спілкуватися?
Дуже часто згадують, але не у плані якихось територіальних претензій, а у плані просто ностальгії. Бо це справді був золотий вік для Чехословаччини, коли вона була однією з найпотужніших держав Європи і коли Закарпаття досить успішно розвивалося у складі цієї держави. Зараз Закарпаття є однією з найбільш популярних дестинацій для туризму з Чехії, для «неорганізованого» зеленого або спортивного туризму. Я знаю дуже багато чеських громадян, які їздять на Закарпаття заради велотуризму. Дуже популярною для них є Колочава, де відбувалися події з Миколою Шугаєм, що описано у романі Ольбрахта. Ці спогади про Закарпаття або Підкарпатську Русь, як вони його тоді називали, є досить теплими у чехів. І на основі цих спогадів фактично ґрунтується і бажання розвивати регіональні зв'язки, наприклад, дуже багато чеських країв мають дружні відносини із Закарпатською областю, це і про край Височина можна сказати, і про Пардубицький, і Південноморавьский край. Тут хотів би відзначити досить активну позицію Закарпатської ОДА щодо розвитку відносин з краями Чеської республіки. Мені здається, що відносини зх Чехією є якраз найактивнішими з-поміж інших країн щодо співпраці із Закарпаттям. Така «хімія» чомусь наявна саме між чехами і Закарпатською областю, це дуже конструктивна співпраця – чехи надають допомогу в облаштуванні шкіл, дитячих садочків, реалізації інших спільних проектів. Ґрунтуючись на спільній історії, Закарпаття є одним з найактивніших регіонів України у співпраці з Чехією.
Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?
З багатьма хотів би зустрітися, мабуть. Працюючи у Швеції, я дуже пройнявся долею Пилипа Орлика, автора першої української конституції. Він багато років прожив у Швеції і мені вдалося відкрити пам'ятник йому і конституції у маленькому швецькому містечку Крістіанстаді, де він жив протягом тривалого часу. Той період української історії – Іван Мазепа, Пилип Орлик – мене дуже цікавить. Тим більше, що я працював у Швеції, де, наприклад, зберігається багато артефактів, пов'язаних з Пилипом Орликом. Наприклад, його булава зберігається як один з найцінніших експонатів у міській бібліотеці м. Лінчопінг, його конституція – оригінальний примірник – є одним з найцінніших експонатів у Національному архіві Швеції. І, звичайно, є будинок (збереглася одна стіна) у місті Крістіанстад. Крім цього всього, Пилип Орлик ще є й чехом за походженням, його рідні походять з Чехії і його прізвище насправді чеське. Оці дві сторони моєї професійної діяльності, як у Швеції, так і у Чехії, мабуть, пояснюють мій інтерес до цієї історичної особи.
Однозначно, не конспектую нічого, але у пам'яті зберігається багато цікавих моментів. Зберігаю також цікаві фотографії, документи з мого дипломатичного життя. Зараз нічого такого не планую, але, як кажуть, ніколи не кажи ніколи, можливо, колись дійду до того, щоб щось цікаве опублікувати. Однозначно, це не будуть якісь сухі нецікаві мемуари, але можливо якісь цікаві моменти з дипломатичного життя, а їх було багато за ці понад 25 років, які я працюю в дипломатичній службі. Можливо, колись справді вдасться про них розповісти.
В якій ще країні Ви хотіли б представляти інтереси України? Які країни Вам до вподоби?
У світі ще є надзвичайно багато країн, де я ніколи не був. Так склалася моя робота, що завжди працював тільки у європейських країнах, ніколи не працював ні в країнах Америки, ні в Азії, ні в Африці. Дипломатична служба трохи схожа на військову: ніхто не знає, де ти будеш завтра і фактично ніхто з нас особливо не обирає. Куди держава доручає, туди дипломат і їде на роботу. Звичайно, хотілося б побачити інші країни у житті, але загадувати наперед не буду. Я готовий працювати там, куди покличе держава, там, де я на той конкретний момент буду найпотрібніший.
Надзвичайний і Повноважаний Посол Чехії в Україні Іван Почух пояснив нам колись, чому їздить на BMW, а не на SKODA. А яка машина у розпорядженні Посла України в Чехії?
Наразі це BMV.
До речі, одразу у першій же відповіді на питання того нашого інтерв'ю пан Посол зауважив, що частина України колись була у складі Першої Чехословацької республіки. Чи згадують про це у розмові з Вами посадовці та пересічні громадяни Чехії, з якими доводилося спілкуватися?
Дуже часто згадують, але не у плані якихось територіальних претензій, а у плані просто ностальгії. Бо це справді був золотий вік для Чехословаччини, коли вона була однією з найпотужніших держав Європи і коли Закарпаття досить успішно розвивалося у складі цієї держави. Зараз Закарпаття є однією з найбільш популярних дестинацій для туризму з Чехії, для «неорганізованого» зеленого або спортивного туризму. Я знаю дуже багато чеських громадян, які їздять на Закарпаття заради велотуризму. Дуже популярною для них є Колочава, де відбувалися події з Миколою Шугаєм, що описано у романі Ольбрахта. Ці спогади про Закарпаття або Підкарпатську Русь, як вони його тоді називали, є досить теплими у чехів. І на основі цих спогадів фактично ґрунтується і бажання розвивати регіональні зв'язки, наприклад, дуже багато чеських країв мають дружні відносини із Закарпатською областю, це і про край Височина можна сказати, і про Пардубицький, і Південноморавьский край. Тут хотів би відзначити досить активну позицію Закарпатської ОДА щодо розвитку відносин з краями Чеської республіки. Мені здається, що відносини зх Чехією є якраз найактивнішими з-поміж інших країн щодо співпраці із Закарпаттям. Така «хімія» чомусь наявна саме між чехами і Закарпатською областю, це дуже конструктивна співпраця – чехи надають допомогу в облаштуванні шкіл, дитячих садочків, реалізації інших спільних проектів. Ґрунтуючись на спільній історії, Закарпаття є одним з найактивніших регіонів України у співпраці з Чехією.
Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?
З багатьма хотів би зустрітися, мабуть. Працюючи у Швеції, я дуже пройнявся долею Пилипа Орлика, автора першої української конституції. Він багато років прожив у Швеції і мені вдалося відкрити пам'ятник йому і конституції у маленькому швецькому містечку Крістіанстаді, де він жив протягом тривалого часу. Той період української історії – Іван Мазепа, Пилип Орлик – мене дуже цікавить. Тим більше, що я працював у Швеції, де, наприклад, зберігається багато артефактів, пов'язаних з Пилипом Орликом. Наприклад, його булава зберігається як один з найцінніших експонатів у міській бібліотеці м. Лінчопінг, його конституція – оригінальний примірник – є одним з найцінніших експонатів у Національному архіві Швеції. І, звичайно, є будинок (збереглася одна стіна) у місті Крістіанстад. Крім цього всього, Пилип Орлик ще є й чехом за походженням, його рідні походять з Чехії і його прізвище насправді чеське. Оці дві сторони моєї професійної діяльності, як у Швеції, так і у Чехії, мабуть, пояснюють мій інтерес до цієї історичної особи.
Наше традиційне запитання: чи любите каву і чи смакує Вам празька кава? Чи маєте вже улюблені кав'ярні тут?
Я, чесно кажучи, каву п'ю, але не є кавоманом. Улюбленої кав'ярні немає, але є місця у Празі, де кава справді смачна. Одну не виділив би, бо багато є своєрідних кав'ярень. Прага, як і Львів та Ужгород, славиться своєю кавою. Але ж це залежить не так від міста, як від конкретної кав'ярні та людей, які нею займаються.
По закінченню дипломатичної місії тут за чим ностальгуватимете найбільше?
Що мені найбільше, крім архітектури, крім самого історичного духу Праги найбільше подобається і чого буде не вистачати (а може це невдовзі буде і в Україні!), це порядок, який тут є у сфері громадського транспорту. Прага є одним із тих міст світу, де найбільш чітко функціонує громадський транспорт. Автобуси, трамваї ходять за певним розкладом до хвилини. Ви можете бути впевнені, що якщо о 19.37 трамвай має підійти на вашу зупинку, то він підійде туди у цей час. Таке навіть у країнах Західної Європи дуже рідко можна зустріти, це абсолютно чеська особливість і вона працює вже дуже давно. Абсолютно чеською особливістю є і те, що незнайомі люди вітаються, скажімо, у парку чи у лісі – якщо йдуть назустріч, то обов'язково привітаються, просто щоб показати, що вони не мають якихось поганих намірів. Це роблять як маленькі діти, так і люди похилого віку. Або коли заходите у ліфт, обов'язково треба привітатися, виходите – попрощатися. Оці дві особливості чехів мені надзвичайно імпонують.
Україна втілює Угоду про асоціацію з ЄС, чи могла б Чехія стати прикладом, як тут запроваджувати єврореформи?
Надзвичайно у багатьох речах. І не просто може стати прикладом, а ми працюємо над цим. Зокрема, Чехія є координатором всієї міжнародних допомоги Європейського Союзу щодо реформи української освіти. Саме Чехія є тією країною, яка координує цю роботу і насправді дуже допомоги надається. Є багато й інших сфер, де можемо почерпнути чимало корисного від чехів і ми цим користуємося.
Ірина Бреза, Ганна Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Наталія Загола
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua
Я, чесно кажучи, каву п'ю, але не є кавоманом. Улюбленої кав'ярні немає, але є місця у Празі, де кава справді смачна. Одну не виділив би, бо багато є своєрідних кав'ярень. Прага, як і Львів та Ужгород, славиться своєю кавою. Але ж це залежить не так від міста, як від конкретної кав'ярні та людей, які нею займаються.
По закінченню дипломатичної місії тут за чим ностальгуватимете найбільше?
Що мені найбільше, крім архітектури, крім самого історичного духу Праги найбільше подобається і чого буде не вистачати (а може це невдовзі буде і в Україні!), це порядок, який тут є у сфері громадського транспорту. Прага є одним із тих міст світу, де найбільш чітко функціонує громадський транспорт. Автобуси, трамваї ходять за певним розкладом до хвилини. Ви можете бути впевнені, що якщо о 19.37 трамвай має підійти на вашу зупинку, то він підійде туди у цей час. Таке навіть у країнах Західної Європи дуже рідко можна зустріти, це абсолютно чеська особливість і вона працює вже дуже давно. Абсолютно чеською особливістю є і те, що незнайомі люди вітаються, скажімо, у парку чи у лісі – якщо йдуть назустріч, то обов'язково привітаються, просто щоб показати, що вони не мають якихось поганих намірів. Це роблять як маленькі діти, так і люди похилого віку. Або коли заходите у ліфт, обов'язково треба привітатися, виходите – попрощатися. Оці дві особливості чехів мені надзвичайно імпонують.
Україна втілює Угоду про асоціацію з ЄС, чи могла б Чехія стати прикладом, як тут запроваджувати єврореформи?
Надзвичайно у багатьох речах. І не просто може стати прикладом, а ми працюємо над цим. Зокрема, Чехія є координатором всієї міжнародних допомоги Європейського Союзу щодо реформи української освіти. Саме Чехія є тією країною, яка координує цю роботу і насправді дуже допомоги надається. Є багато й інших сфер, де можемо почерпнути чимало корисного від чехів і ми цим користуємося.
Ірина Бреза, Ганна Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Наталія Загола
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua
Поділіться кавою з друзями у соцмережах: