Ранкова кава з Іреною Карпою
«Ранкову каву» з Іреною Карпою можна було організувати тільки в таких екстремальних, історичних, непевних умовах, коли світ кардинально змінюється від якогось шаленого вірусу! І обов'язково зустрітися в Парижі! Інші місця Карпі пасували б менше. Хоча, здається, Ірена всюди впишеться органічно і з шармом.

Як ми всі цього березневого ранку: і Париж з поодинокими перехожими, закритими кав'ярнями та ресторанами у перший день карантину. Й Ірена, яка підготувала каву, щоб випити її в одному із затишних скверів, і наша редакція, якій випала неймовірна нагода отак покавувати в «апокаліптичній» паризькій столиці.
Усі ми любимо богемність Парижу та історії про митців, які жили і творили тут. Чи пишеться тобі тексти книг і пісень у цьому місті якось по-особливому інакше, ніж, скажімо, у Яремчі?


Ну мені в принципі важливо змінювати декорації. Якби зараз мене з Парижа перенести в якусь хатинку в горах, де немає Інтернету, я, ймовірно, стала би продуктивнішою, ніж серед благ цивілізації. Раніше митців приваблювало вирування культурного світу. Доступність, близькість однодумців, байдуже, звідки б вони не походили. Тепер собі важко уявти які-небудь стихійні читання поезії в барі на Сен-Жермені чи «підпільні» дискотеки – часи, коли тут тусили Чет Бейкер, Майлз Дейвіс, Жан-Поль Сарт, Франсуаза Саґан та інші – в минулому. Тепер на Сен-Жермені більше магазинів одягу і бутербродів для туристів, а також цілком комерційних галерей та історичних місць, у які приходять іноземці з грішми, аби відчути себе «бідним художником». Цілком практично – сучасному «художнику» не дуже по зубах буде заплатити за сніданок у кафе Fleur. Навіть ті ж Уельбек і Депант, які, ще будучи невідомими, отримали літературну премію цього кафе, на той час не могли собі дозволити сюди прийти. Того сучасний Париж – це або біганина за привидами минулого, зазирання у вікна і спроба розчинитися в історії, або спостереження за характерами цілком собі живих людей, часто абсолютно позбавлених романтичного фльору і стереотипного паризького шарму.
Яку книгу можеш порадити прочитати перед поїздкою в Париж або коли ностальгую за ним?

Почитай Ремарка «Тріумфальна Арка». Чи «Movable Feast» Хемінгвея – подивися, як в українському перекладі він. Ну і можеш «Добрі новини» мої – щоби трохи свіжіше враження було…
Цього року до "восьмого бе" (як ти його назвала в одному з інтерв'ю), вийшов твій прекрасний маніфест "Баби - круті чуваки". Там - імена реально крутих жінок, з ким із них ти хотіла б зустрітися на паризьку каву, якби це було можливо? Про що говорили б?

Не знаю. В мене ніколи не було бажання ПРИВАТНО спілкуватися з зірками. Вічно боюся бовкнути якусь дурницю чи що взагалі з тарілки все полетить (раз таке було в присутності Милорада Павича). Я їх краще почитаю і послухаю в сенсі створених ними речей. Бо крім слів вдячності мені рідко є що їм сказати – отака тупа фанатка я була би. Так що мертві генії мене цілком влаштовують, як бачиш.

Чи любиш ти каву загалом і яку саме?

Дуже люблю і п'ю її багато. Прямо зараз кава – із «французького пресу» - це коли ти її заливаєш кип'ятком, а потім пресом відтискаєш на дно тверді частинки. Виходить десь із літр чорної кави, яку я спершу п'ю з молоком, а потім уже просто замість води. У кав'ярні завжди замовляю лате чи флет вайт. Тобто те, що не можу собі зробити вдома. У Франції кава – це катастрофа, такої доброї, як у нас або нема, або треба шукати у двох-трьох місцях в Парижі.
Знову ж таки про пісню, радиш дівчатам: "Йди вперед до того, що ти хочеш". А до чого йдеш ти? Чого хочеш?

Як і всі нормальні люди, я хочу бути вільною й реалізованою. З достатнім ресурсом на подорожі і творчість. А ще – припинити себе мучити і хоч інколи дозволити собі думати, що я молодець. З цим до психолога, звісно: і мені, і всім іншим із «комплексом відмінниці».


Андрухович, Жадан, Карпа… Письменники і поети часто співають чи це така українська цікава ситуація?

Ну, з усіх перелічених я, що називається, «перша почала». Чи то пак, це просто окрема професійна активність, самостійна музика з гуртом спершу ФАКТИЧНО САМІ, відтак QARPA. Ми існуємо вже 20 років (страшно подумати, нікому не кажи), і деякі з наших слухачів можуть і не здогадуватися, що я пишу ще й книжки. Самостійна активність – того що не йдеться про начитування художніх текстів під музику. Але мені дуже подобається веселий панк Жадана і естетські джазові проекти Андруховича. Думаю, що розширювати межі можливого – задача кожної людини, тим більше митця.
Крім співу, спільною рисою письменників можна вважати і дипломатію. Дмитро Павличко у "Ранковій каві" згадував, як працював Послом України у Словаччині та Польщі, а Юрій Андрухович називав свою діяльність у світі "паралельною дипломатією". Чи задоволена ти роками своєї роботи у посольстві України в Парижі? Які спогади - найяскравіші?

Так, я задоволена результатом своїх років роботи. Ймовірно, встигла би більше, якби мені з незрозумілих причин не «утнули» каденцію на пів року. Система не любить «людей з народу», у кого тато-мама-дід не з прикормлених династій дипломатів, і кому розходиться не на просиджуванні дупи й побудові кар'єри, а на результаті. За цей час мені вдалося зробити те, що ніхто до мене на цій посаді не робив, і я вдячна всім, хто був задіяний у цій співпраці на користь України. Я тобі ось фоточку зробила, перебираючи папери, які збиралася виносити у підвал чи палити в каміні. На ній – лише частина каталогів, постерів, буклетів, що стосуються організованих за ці роки каденції культурних подій. Тут і підтримка українських цифрових митців у світових фестивалях медіа-мистецтва типу Cube і Digital week, й талановитих молодих фотографів у фестивалі соціально-політичної фотографії Revelations, і власні стенди України на файн-крафт бієнале «Revelations» в Ґран Пале, і на міжнародному книжковому фестивалі Salon du Livre, і на найбільшому європейському фестивалі анімації й медіа-технологій Annecy, і шоу-руми Паризького тижня дизайну й Тижня Моди (Paris Desihn Week, Paris Fashion Week) і просто андерграундні вечірки у культових паризьких клубах штибу BENTEGA в Salò. Фестиваль Week end a Lest, коли цілий тиждень в центрі Парижа відбувалися українські події у знакових місцях штибу Beaux Arts чи театру Odeon, із важливими лекторами, музикантами, фотографами, Плюс іще фотовиставки та виставки молодих цікавих художників у Культурному центрі та паризьких галереях – все це надто довго згадувати. Важливо те, що все це – сталося вперше. Моєю задачею було показати Україну конкурентоспроможну і культурно сильну, а не заплакану і стражденну. Ми – нормальна частина культурної мапи світу, а не бідні родичі.


З усіх соцмереж й інтерв'ю ти виглядаєш як дуже відчайдушна і бойова жінка. Чи є щось, що може зупинити тебе, налякати, відбити охоту до активних дій?

Звісно ж. У всіх є хтось, хто демотивує. Особливо якщо берешся за історичного персонажа, який тебе захоплює, а потім якісь мерзотні тьотьки за цього ж персонажа хапаються і трищать про нього по всіх усюдах. І от уже цей персонаж асоціюється в тебе з цими гидотними психованими тітками, а не з самим собою… В мене таке сталося зі сценарієм, який я писала з французькою групою. Закинула, а шкода – чимало роботи пророблено було. Ну, може історичні персонажі – не зовсім моє. Буду брати «нічим не примітних» і робити їх цікавими.


"Французи експортують лайфстайл", - твоя цитата. А якщо колись зміниш країну, то що повезеш за собою французьке?

Art de Vivre – мистецтво жити – це і правда найбільш затребуваний французький товар на експорт. Бо тут і славнозвісні вина, і тераси, і мода, й дизайн, і кухня. Хотілося би назавжди «заразитися» хорошим смаком, і тримати його навіть у якій-небудь хіпічній Іспанії (яку я по духу в Європі люблю понад усе).
Чи перечитуєш ти свої книжки, коли вони виходять друком?

Ні, ти що. Лише під час презентацій окремі фрагменти. А що, хтось перечитує?.. Мені вистачає хороших авторів окрім себе)).

Який відгук про твої книги пам'ятається найбільше?

Щирий. Без претензій і понтів. Я пишу книжки для людей, а не для премій, критиків тощо. Мої читачі для мене – найважливіші. Якщо їм вдається з моєю книгою відчуватися не самотніми - так, наче з книги до них вийшов секретний спільник – я щаслива.
Ти вже анонсувала публічно, що можемо чекати книгу про чоловіків і про те, як вийти заміж стільки разів, скільки захочеш. Чи можеш уже зараз привідкрити секрет -- як??)

Книжка вийде в липні у видавництві «Книголав». Там цього «як» на 200 000 знаків. Того раджу дочекатися – хтось порже, комусь щось знадобиться. Писала легке чтиво без замахів на літературу, ніякий НЕ роман, а книжечка якраз на літо, повалятися під сонцем. Там принцип розділів – який хочеш, такий зараз читай. «Чому холостяки – холостяки», «Місця для знайомства», «Коли мама була права» чи «На кому ж вони женяться?!» Трошки почекайте – і буде вам радість. Книга підходить і для тих, хто давно одружений, до речі. Як тричі ветеран щасливих шлюбів – поганого не пораджу, хе-хе.

На своїх майстер-класах у Парижі ти, як сказано в описі, роздаєш "пенделі", а що для тебе є пенделем, коли треба терміново працювати?

Дедлайн і тільки він.

Паризькі кав'ярні, винарні, шампанське із Шампані біля твого домашнього каміну: елегантні майстер-класи Карпи - це ціла французька богемна пригода, а не лише навчання. Для тебе особисто це розвага вихідного дня чи більше втомлива педагогічна робота?

Ні те, ні інше. Це для мене улюблена робота – бо єдине, що має в моєму випадку сенс, це допомагати людям краще жити їхнє життя. Так би мовити, протирати оптику. Сподіваюся, мені вдається через тексти книжок робити так, аби читач міг почуватися не самотнім, проживаючи додаткове життя персонажа, роблячи його «своїм». Так само моя інша задача - допомагати авторам, що починають, або на якомусь етапі забуксували, творити свої власні тексти. Усвідомлюючи оригінальність свого погляду, унікальність голосу. Париж, Бургундія чи океан Нормандії – це красива упаковка, набір картинок і смаків, що має на меті підсилити важливість змісту. Себто, кожного окремого слухача чи слухачки. Тому я наразі втримуюся від «масових акцій». Щоби змогти приділити максимум уваги конкретній особистості.


Гюго, Пруст, Сент-Екзюпері, Хемінгвей писали свої вічні книги прямо у кав'ярнях Парижа, це зносить голову навіть туристу, який читав лише "шкільну" літературу. Чи допомагає це місто тобі писати? Або може навпаки тисне "авторитетами"?

Ні, авторитетами точно не тисне. Це місто красиве, місцями трагічне, насичене історією та історіями тих, хто коли-небудь в ньому жив. Це не може не впливати на писання, якщо ви любите «підключатися» до атмосфери. І вже на ваш вибір, пишете ви про живих людей і веселі тусовки з власного досвіду чи з чиїхось слів (я часто беру коментарі в людей, щоби «залізти» в їхнє середовище), а то й вигадати історію незнайомця, що сидить навпроти тебе за столиком у кав'ярні… ну, ти пам'ятаєш наш майстер-клас, ми дещо навіть пробували зробити.

Так, звичайно, це взагалі незабутньо!
У твоїх текстах Закарпаття зринає то у контексті коноплі, то кукурудзяної муки. Чи маєш ще якісь асоціації з нашим краєм?

Там дуже смачно у вас – бограчі ці всі, гуляші. І вино хороше є, може якось доїду, то попрошу Андрія Любку влаштувати мені дегустаційні екскурсії. Я не дуже добре знаю Закарпаття, але завжди вважала, що там тепліше, більше фруктів і квітів. І ще мова часто така специфічна, що у Великій Україні її не розуміють. Я от була «перекладачем» із закарпатської на українську в універі – була в нас парочка студентів, яких не розуміли викладачі. Але і я не все розуміла, то часто імпровізувала, хахаха!
Крім сукні з надписом "Путін хуйло", який найпровокативніший одяг ти вдягала?

Ще була сукня зі свіжого сала на концерті QARPA для «розігріву» Палацу Спорту перед виступом Мериліна Менсона. Важка була, зараза.

У тебе є магніти на холодильнику? Що там зображено?

Зараз піду подивлюся. О. Є один з українським прапором дерев'яним. Крім нього є: автобус, кораблик, карта Франції з велосипедистом Tour de France і градусник. Все, крім прапора України – не ясно, як сюди потрапило.

Оксана Забужко у нашій "Ранковій каві" розповіла, що її оповідання про рукавичкову майстерню у Відні - про цілком реальні, її власні рукавички. Можеш розказати якийсь момент із своїх книжок, який був тобою не вигаданий, а також прожитий?

Думаю, в мене дуже багато прожитого в книжці. Я тільки тим і займаюся, що переплітаю справжні історії (свої й чужі), або приміряю їх на себе. От зараз навіть оповідання з убивством пишу, то намагаюся відчути те, що відчуває мій недобрий герой. А так то з «Добрих Новин» найбільше «мого» - в історії Рити, звісно. Та й в історії інших персонажів вистачає – але хай це вже буде квест для читачів.
Ірина Бреза, Ганна Твердохліб, Zaholovok.com.ua
Фото: Наталія Загола, Ірина Бреза
Ранкова кава з Іреною Карпою