Новини

Жінки і заробітчанство: не від бажання втекти з дому, а вимушений крок

На Закарпатті, та й загалом у західних областях України вже давно звичним явищем є поняття «батьки на заробітках»: аби забезпечувати своїй родині трохи кращий фінансовий рівень, багато людей приймають непросте рішення – їдуть працювати за кордон, приїжджаючи додому лиш на свята. За даними Державної служби статистики протягом 2015-2017 років з України виїхали трохи більше 1,3 мільйонів заробітчан. Найбільше – до Польщі, Росії й Італії. 562 800 з них згодом повернулися. Інститут демографії у звіті 2018 року оцінив загальну кількість українців, які одночасно працюють за кордоном, від 1,5 до 5 мільйонів людей, повідомляє Радіо Свобода.

Часто те, що ми звикли називати «сезонними роботами»,затягується на роки і, зрештою, виходить так, що сім’я довгий час живе не у повному складі. І найчастіше – без батька. А якщо на заробітки їде мама, а не тато? Чи звикли чоловіки виконувати хатні обов’язки і доглядати за дітьми, поки дружина забезпечує сім’ю фінансово? З якими стереотипами стикаються жінки-заробітчанки? Ми поспілкувалася із закарпатками різного віку, із різним стажем роботи за кордоном і зібрали їхні думки про «жіноче заробітчанство» і про те, як воно впливає на сім’ю.  

Коли заміжня жінка їде на заробітки за кордон, українське суспільство досі не втрачає можливості «нагородити» її оціночними судженнями про «залишила сім’ю», «покинула дітей на чоловіка», «втекла від хатньої роботи» і так далі. Проте, у бік чоловіків, традиційно, такі «звинувачення» лунають набагато рідше. Можливо, через те, що в Україні досі дуже багато стереотипів щодо ролі чоловіка і жінки у сім’ї та не надто охоче прийняття суспільством принципу про взаємозамінність ролей у сім’ї, жінки, з якими ми спілкувалися, попросили не вказувати їхні прізвища. Однак, охоче ділилися думками про те, як поєднували чи поєднують роботу за кордоном і свої сімейні обов’язки.

Оксана С. зараз має трьох дорослих дітей і двох онуків, але більше 15 років тому була змушена поїхати працювати за кордон.  Діти ще були школярами, однак старші вже потрохи готувалися до вступу у виш. «Постало питання про те, що, можливо, нам не вистачатиме грошей на навчання дітей. І я вирішила поїхати на заробітки. Не дуже хотіла, можна сказати, що це був вимушений крок. Бо розуміла, що, якщо цього не зроблю, – нам буде дуже важко у фінансовому плані», – розповідає Оксана. Тоді з дітьми залишився чоловік. «Вважаю, що у сім’ї жінка і чоловік можуть мінятися ролями і кожен виконувати ту чи іншу роботу, не поділяючи її на «жіночу» чи «чоловічу». Але – тимчасово. Я відчувала, що повинна взяти цю ініціативу на себе. Але «тимчасовість» затяглася на роки. І не можу сказати, що мені це було дуже легко», – згадує Оксана.

Марія С., донька пані Оксани, ділиться своїми спогадами про дитинство і юність – час, коли мама поїхала на заробітки, а вона з братами залишилася з татом. «Рівносильною заміною це ніколи не назвеш. Але ми завжди були доглянуті, ніколи не були голодні чи неохайно одягнені, ніколи не пішли в школу без вивчених уроків і т.д. Тобто, тато старався. Але чим далі, тим більше ставав морально слабшим... Почалися проблеми з алкоголем. Він колись їздив на заробітки і добре заробляв. Можливо, це була мамина помилка, що вона поїхала за кордон, а не тато. Може б все склалось інакше, бо тато хотів відчувати свою більшу відповідальність і важливість. Але з іншого боку – від мами відчувалася більша ініціативність. Вона «тягла» сім’ю», – розповідає Марія. 

Оксана, яка пропрацювала за кордоном понад 15 років, пояснює «жіноче заробітчанство» так: «Часто чоловікам досить і того, що мають (навіть якщо вони нічого і не мають!) і в результаті жінка мусить робити замість нього. Бути головою. Але вдома ти не дуже заробиш, тому лишається один вихід – їхати на заробітки. Це не від бажання «втекти від родини» чи, як кажуть, «залишити дітей», а навпаки – щоб бути певною, що діти будуть добре забезпечені й ні в чому не матимуть не достатку. Але у той же час жінка-мама відмовлятиме собі у всьому, щоб послати ті євро додому».

На питання про те, як рідні та друзі сприйняли рішення пані Оксани поїхати за кордон, її донька відповідає: «Жодного осуду в адресу мами не пам’ятаю. Ніхто не казав, що вона нас залишила, чи щось таке. Скоріш, було нерозуміння, чому тато не їде, а мама – не «сидить» вдома. Фактично, мама повністю утримувала сім’ю. Нам її страшенно не вистачало. Вона відмовляла собі практично в усьому. Зате ми мали можливість навчатися», – каже Марія С.

Катерина Ф. має трохи іншу історію, але теж добре знайома із життям за кордоном, бо вже кілька років там працює. Жінка зізнається: не раз зазнавала критики і навіть осуду від родичів із села за те, що «залишила сім’ю». Катерина розповідає, що рідні й близькі сприйняли її рішення двояко – одні постійно питають, чи є робота і для них, інші – закликають: «Вертайся, нащо тобі той закордон, в Україні – найкраще».  Щодо питання, як складалися відносини з роботодавцями і чи не було акцентування на тому що ви, як жінка, «залишили родину», Катерина відповідає: «Ніколи не було. Іноді просто запитують, чи не важко мені бути на відстані з чоловіком».

«Ніколи не відчувала до себе якогось зверхнього ставлення від іноземців, від роботодавців. Водночас близькі друзі тут, за кордоном, кажуть, що постійно це відчувають. Думаю, це просто питання сприйняття», – каже Катерина.

На запитання, чи відчутна різниця у ставленні до чоловіків-заробітчан і жінок-заробітчанок, особливо у контексті сім’ї, пані Катерина зазначає: «Певно, якась різниця таки є. Чомусь люди вирішили так. Наділили один одного ролями, десь це відчутно більше, а десь пробують робити вигляд, що всі рівні. Все одно, часом вилазить різниця. Саме дітонародження ставить нас у нерівні умови, але я вдячна тим чоловікам, які максимально вкладаються у догляд за дітьми. Починаючи із співбесіди під час влаштування на роботу за кордоном, мене здивувало, що ніхто не спитав: «А як ви поєднаєте роботу з доглядом за дитиною?». У мене була заготовка у відповідь на це, але ніхто так і не спитав! В Україні це було б чи не перше питання. З іншого боку, розумію, що це заборонено питати, але роботодавці, як правило, це все одно «тримають в голові». Хоча в ЄС, думаю, все ж менше, бо тут жінки не звикли довго «сидіти» вдома з дітьми –  є садки, няні і так далі», – додає Катерина.

Анна Д. живе в одному гірських районів Закарпаття, де цілі сім’ї виїжджають на заробітки за кордон, оскільки хорошу роботу з відповідною зарплатою вдома знайти вкрай складно. Пані Анна розповідає, що майже у всіх знайомих їй родинах чоловіки їздять за кордон, приїжджають додому тільки на великі релігійні свята або ж по завершенню роботи за контрактом. Жінка зараз у відпустці по догляду за дитиною, виховує двох діток, але каже, що уже не раз думала про те, що хотіла б спробувати поїхати на заробітки, хоч і має роботу вдома. «Таких думок вже було тисяча! Я довірила би дітей своєму чоловікові. Він зараз працює за кордоном, його часто не буває вдома, проте, коли ми разом, то виконуємо домашні обов’язки і доглядаємо за дітьми обоє однаково. Готую його до того, що може бути така ситуація, коли йому доведеться догляд дітей взяти повністю на себе.  Він чудово справляється і я впевнена, що якщо поїду – проблем жодних не буде. Хіба що у перші дні, поки не звикнуть, до того, що «мама не підстрахує», – ділиться Анна. 

Щодо стереотипів, що «жінка повинна сидіти вдома», Анна каже, що все залежить від людей і від стосунків у сім’ї: «Так, все-таки в загальному чоловіки проти того, щоб жінка працювала, – та ще й за кордоном, – а чоловік «сидів» би вдома з дітьми. Але є випадки, коли чоловіки самі відправляють дружин на заробітки. І тут уже виникає питання про відповідальність чоловіка за сім’ю. Вважаю, що якщо у сім’ї нормальні, здорові стосунки, то чиїсь виїзд на заробітки не буде ставати на заваді відносинам у родині. Якщо пара звикла розділяти домашні обов’язки, то і чоловік, і жінка будуть з ними справлятися нормально. Як мама хоче для своєї дитини тільки найкращого, так і тато буде все робити для того, щоб дітям всього вистачало, щоб вони були доглянуті й здорові, щоб добре себе почували, навіть якщо мами зараз немає поруч. Якщо ж батькові байдуже до власних дітей, то він однаково недобре буде ставитися до них: і коли мама вдома, і коли вона за тисячу кілометрів», – вважає Анна.

«Для чоловіка відводилася, і по сьогоднішній день цей стереотип залишається, роль здобувача, захисника сім’ї, голови родини. Людини, яка займається, скажемо так, стратегічним курсом сім’ї. Поза межами сім’ї роль його також активна: він працює, приносить прибуток, взагалі може проявляти будь-які всі свої лідерські якості, вміння, навички, таланти і за межами сім’ї, - коментує ситуацію Маріанна Колодій, директорка Центру гендерної освіти при Ужгородському національному університеті. - Для жінки її традиційні гендерні ролі (ті, які сприймаємо стереотипно), завжди були пов’язані або прив’язані до сім’ї. Оскільки жінки виношують, народжують дітей, то, на жаль, вони займаються і вихованням дітей, і веденням всього спектру домашнього господарства. Пошиття одягу, приготування їжі, наведення ладу, прання, готування». За словами Маріанни Колодій, сьогодні ці поведінкові норми зберігаються, але вже у вигляді стереотипів. Хоча і не настільки усталені, як було раніше.

Аня Семенюк, Zaholovok.com.ua

Фото з мережі, ілюстративні. 

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

 

 

 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.