Кат був добрий, тому він повільно шматував серце приреченої…
Спочатку Вона вірила йому… Думала, так має бути, потрібно тільки потерпіти і все мине… Час спливав, та серце боліло чимдалі сильніше…
Воно плакало кривавими слізьми, пульсувало, боролось…
Згодом вона його любила… Так, тільки так стало можливим витримати присутність ката поряд… «Він добрий»,- все ще думала вона. «Він має мене карати, бо я винна». І серце втратило ще частку себе…
Потім Вона збагнула, що більше не хоче страждати… Настав час ненависті до ката… Той залишався таким же добрим і краяв серце нещасної поволі…
Злість на нього, на себе, на своє розшматоване серце і приреченість накривали солоною хвилею… «Чому саме я?! Чому це діється зі мною?! Я прагнула любові?!»- несамовито гукала до себе…
Вона з розшматованим та все ще живим серцем у грудях раптом збагнула, що все життя боялася жорстокості…
Ваш персональний психолог: www.bratasyuk.com