Професор Ужгородського національного університету, доктор хімічних наук, автор десятків підручників, за якими навчаються студенти по всій Україні Василь Гомонай здійснив відкриття, що виглядає, як справжня магія: вчений дослідив, як вуглекислий газ можна перетворювати на їжу. Таке ноу-хау може стати у нагоді навіть при подорожах на Марс, коли бракує їжі, стверджують науковці.
Процес окислення метану на фосфатних каталізаторах науковець досліджував ще у 60-70 роках та розробляв модель на тодішній техніці. Було отримано велику кількість даних, але оскільки вони оброблялися на старих машинах, це не дозволило систематизувати інформацію. Майже через 50 років завдяки співпраці з французами, ужгородський професор вивів закономірність, зроблено теоретичну модель, яка дозволяє розраховувати каталізатори під будь-які задачі. Вони спільно по-новому обрахували всі дані і зробили наукове відкриття, яке дозволяє робити з відходів продукти для подальшого використання, оминаючи дуже багато стадій. З вуглекислого газу можна отримувати органіку. По друге, ужгородський професор дослідив, як можна вуглекислий газ перетворювати на їжу. Таке ноу-хау може стати у нагоді навіть при подорожах на Марс, коли бракує їжі, кажуть науковці. Наприклад, за допомогою цих теоретичних знань можна значно здешевити каталізатори для автомобілів, в яких зараз використовуються дорогоцінні метали. Також дана технологія може бути цікавою для життєзабезпечення тривалого перебування в замкнутих просторах, наприклад, для міжпланетних перельотів. Вона дозволить отримувати поживні речовини (цукор, глюкозу) напрямку з відходів продуктів життєдіяльності.
За словами Василя Гомоная, дані були маловідомі за межами України, зараз завдяки співпраці з французами, вони стали загальнолюдським надбанням. Ще у 90-ті роки дані обробляли японські науковці. Як зауважив вчений, теорію неможливо запатентувати, відкриття буде використовуватися і окремих технологіях.
Науковець розповів, про свої досягнення і деякі цікаві біографічні моменти, які стали поштовхом до відкритті у науці. «Я закінчив школу та захоплювався фізикою, мене прийняли в Одеський інститут радіозв’язку. Нехотячи я пішов на хімфах, хоча він мені не дуже подобався. Зрештою подолав я хімічний факультет, довго вирішував куди піти.Мене запросили на кафедру ядерної фізики і я почав діяльність свою з ядерної фізики. На третій рік у мене вже була кандидатська дисертація, я займався практичними розрахунками. Але там я розсварився, все кинув і пішов на хімфак. Два роки я витратив на хімічні експерименти: вивчав вплив електричного поля, як буде мінятися склад продуктів при окисленні метану. Майже два роки знімав діаграми, ніякого впливу не виявив і мене запропонували виключити з аспірантури. Я не спав ніч, пішов на другий день розібрав свою установку, включив і раптом з’явився формальдегід. Я так зацікавився, що забув виключити все.
Виявилося ту платину каталізатор окислював до вуглекислого газу і води і відкрився кварц. На кварці я отримав десь 70% формальдегіду. Через два окислення метану на кварці. Пішли роботи, почали займатися окисленням метану формальдегідом. Я написав кандидатську і одержав на багатьох каталізаторах вихід формальдегіду, які у світі ніхто не мав. Захистив кандидатську по формальдегідах, став робити заводськуустановку, у Сєверодонецьку зробили каталізатор. 200 балонів метану привезли з-під Львова, у ботанічному саду зробив лабораторію і почав працювати на цій установці, представив докторську. Заводи не хотіли запроваджувати новації. Я продовжував працювати, виїхав закордон, але ідея мене не полишала. На всі каталізатори маю авторські свідоцтва. Ми ретельно працювали над цією проблемою як створити замкнутий цикл по їжі. І нам це вдалося. У 90-их роках ми провели експерименти в Інституті медикобіологічних проблем. Публікувався в різних журналах, сприймалися добре».
Професор вирішив відправити результати своїх багаторічних досліджень у науковий журнал Catalysis, який співпрацює з видатними вченими. Із Сорбонни ужгородський науковець отримав опонента і запрошення до співпраці. Французи перевірили дані професора за допомогою рентгенівського аналізу. «Фактично щомісяця ми спілкувалися по інтернету упродовж двох років», - коментує Василь Гомонай. До досліджень, каже професор, залучав чергових на факультеті, бо лаборантів не має. Статтю опублікували у вересні минулого року, 350 примірників журналу замовили різні країни світу, широкому загалу матеріали поки що недоступні.
Василь Гомонай також продемонстрував кілька десятків підручників, за якими навчаються студенти по всій Україні. Це і «Фізична хімія», «Фізична і колоїдна хімія», «Медична хімія» та інші.
