Закарпатському селу Репинне (Міжгірський район) цього місяця виповнюється 555 років. Як свідчить Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2012 рік Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки, саме у лютому 1457 року з’явилася перша письмова згадка про це село.
Фото Михайла Сирохмана. У кадрі - місцева дерев’яна церква 1780 року (фото 1982 року), дах якої кілька років тому з міркувань "захисту" оббили бляхою.
Нижче публікуємо текст журналіста Михайла Мейсароша про Репинне.
Як верба заважала чоловіку спати: рип та рип, рип та рип…
Репинний (офіційно – Репинне) – село Міжгірського району Закарпаття. Розташоване в долині річки Репинка між селами Келечин і Сойми за 10 км від районного центру Міжгір’я (до 1945 року – Волове) і за 144 км від крайового центру Ужгород. Енциклопедія «Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область» свідчить, що село Репинний уперше писемно згадується 24 лютого 1457 року. Що важливо: конкретне джерело не вказано, отже, й дату не можна вважати достовірною. І день, і рік заснування села історики – найімовірніше! – висмоктали з пальця. Правда, треба наголосити, що дата вкоренилася. Один із доказів – святкування 550-річчя Репинного в жовтні 2007-го. До речі, своєрідним Днем села вважається й інша дата – 15 жовтня 1944 року. Комуністична влада нав’язала думку, що того дня село було визволене радянськими військами від німецько-фашистських загарбників, а точніше гортіївського режиму. Насправді ж – відбулася окупація окупованої території, що тривала майже півстоліття.
Репинний прикрашає пам’ятка архітектури – дерев’яна греко-католицька тризрубна готична церква Святого Димитрія, збудована 1780 року. Непересічний факт: колись комуністи таємно наказали її підпалити, але репинці вчасно забили на сполох і врятували храм. Натомість у середині 90-х, тобто вже за доби незалежності святиню, мовити б, спотворили, замінивши ґонт на бляху… Як колись у минулому столітті, так і нині чимало репинців гнуло й гнуть спини на заробітках в Америці, Росії, Чехії, Італії і Португалії.
Хай як дивно, але в 70-х роках ХХ століття в тих же радянських керівників виникла абсурдна ідея – перейменувати Репинне на Квіткове, мовляв, село славиться розкішними квітковими садибами. Але громада відстояла історичну назву, керуючись елементарним здоровим глуздом – як предки нарекли, так і далі має бути.
Живе гарна легенда про виникнення назви села. Одного разу йшов чоловік пішки зі Соймів до Пилипця. Ніс тяжку торбу, тому часто сідав відпочивати. Як почало вечоріти, то зрозумів, що додому не встигне, та й вирішив заночувати коло дороги. Скинув торбу, роздивився навколо і зупинився під вербою. Розклав вогнище, закурив піпу і ліг, поклавши торбу під голову. Але заснути не зміг, бо й торба муляла, і стара верба рипіла: рип та рип, рип та рип. Правда, після тієї ночі як проходив неподалік верби, то постійно згадував, як вона рипіла. А згодом чоловік тут і поселився, звів колибу: дуже полюбилася місцина. Ось так від рипіння верби й народилася назва села.
У Репинному народилися письменник Володимир Фединишинець, літератор-аматор Юрій Бряник, освітянин Михайло Талапканич, трембітар Федір Тарахонич…
Підготував Михайло Мейсарош