Закарпатський ґендер у політиці: чому жінки не прагнуть у владу

У Верховній Раді України 9-го скликання буде найбільше жінок за всю історію незалежності України. Згідно з даними ЦВК, народними депутатками обрано 87 осіб – 20,52% від загальної кількості. Це – своєрідний рекорд для України: кожна п’ята серед когорти нардепів – жінка. До цього часу найбільше жінок в українському парламенті було за попередньої каденції - 53 народні депутатки (більше 12%).

Якщо проаналізувати гендерний склад Верховної ради України, починаючи з першого скликання, помітно, що кількість жінок поволі збільшувалась. Якщо у 1991 р. їх було всього 12 (3%), то у наступні роки законодавча гілка влади мала представництво жінок на рівні від 6% до 8%. До нового складу ВР за виборчими списками політичних партій проходить 61 жінка, що складає 27% від усіх кандидатів за списками і ще 26 жінок перемогли по мажоритарних округах (13%). Найбільша кількість жінок у Раду–від партії «Слуга народу». Найбільший відсотковий склад буде у фракцій від партії «Голос» (47,6%) та «Європейська солідарність» (37%).

Чи означає це, що в українській політиці сталася ґендерна революція, і жінки присутні в партійних списках не тільки декларативно, а досягли  сталого прогресу?  Тим більше, що у 2023 році буде уведений у дію Виборчий кодекс, ухвалений 11 липня 2019 р., який передбачає запровадження гендерних квот в Україні на рівні 40%.

Маріанна Колодій, директорка Закарпатського обласного центру ґендерної освіти, пояснює: «Є політичні партії, які дотрималися норми закону і внесли 30% (із 2013 року в Україні діє добровільна тридцятивідсоткова гендерна квота) і 40% жінок у списки. Це можна розцінювати як позитив. І Верховна Рада України 9-го скликання має шанс стати рекордсменкою. Це свідчить про те, що нарешті ми розширюємо представництво різних соціально-демографічних груп. Але треба розуміти, що 87 жінок пройшло за списками, а 26 кандидувало по мажоритарних округах. Мажоритарна кампанія складна і, якщо у подальшому ми як країна хочемо рухатися далі, нам необхідно вдосконалювати виборчу систему».

Значна частина жінок, за словами Маріанни Колодій, залишається у непрохідній частині списків. «Але, безумовно, збільшення кількості жінок у Верховній Раді – це прогрес, хоча і дуже повільний. «Україна свого часу взяла на себе міжнародні зобов’язання до 2020 року досягти 30% жінок у політиці. Нова вимога – 40% гендерна квота. Є партії, які вже практикують представництво жінок на цьому рівні. Але для мене важливо не це. Існує інший показник: лише одна політична партія у своїй передвиборній програмі прописала свою позицію про ставлення до ґендерної політики. Як буде функціонувати сам механізм забезпечення ґендерної рівності? Партії воліють або промовчати, щоб не збурювати виборців і не відкидати від себе частину електорату, або вважають, що це другорядне питання», – зауважила експертка.

Ті партії, які потрапляють до парламенту, будуть претендувати на отримання додаткового фінансування за гендерною квотою. Згідно із законом такі партії отримують додатково 10% щорічного обсягу державного фінансування.

Не варто стримувати бажання себе реалізувати

Як виглядає Закарпаття у політично-ґендерному контексті? На цих виборах по мажоритарних округах кандидувала мізерна частина жінок – 5 осіб, що склало 6% від усіх охочих поборотися за депутатський мандат. На двох із шести мажоритарних округів жінки взагалі не брали участі у виборчій кампанії. З п’яти жінок двоє чинних депутаток: Інгрід Туріс – Закарпатської обласної ради, а Наталія Дубчак – Хустської міськради. Троє інших: Діана Кайнц, доцентка кафедри міського будівництва та господарства УжНУ, Іванна Розман, вчителька Хустської спеціалізованої школи та Надія Онисько, головна лікарка Виноградівської районної лікарні, подалися на вибори вперше. Жодна із жінок в результаті до парламенту не потрапили, але бажання брати активну участь у політиці цей факт їм не відбив.

Діана Кайнц, доцентка кафедри міського будівництва та господарства, ДВНЗ «Ужгородський національний університет» каже, що не сприймає політику як «нежіночу справу». «Якщо є бажання реалізувати себе у різних сферах, то не варто його стримувати. Мені пощастило ще в університеті, – розповідає Діана Кайнц, – я потрапила на фізичний факультет, де серед 27 студентів було 2 дівчат. Єдиним шансом для визнання було найкраще вчитися. Ми обидвоє і заміж вийшли в нашій групі. Потім я вступила і на економічний факультет, бо то було, як казали, престижно. За 5 років закінчила 2 факультети, після 4-го курсу народилася дитину. З усім справилася. Те саме було з дисертацією». На цьому активна ужгородка не зупинилася. Перебуваючи вдруге у декреті, влаштувалась на будівельну фірму, в яку шукали працівників із відповідним науковим ступенем. Будівельна сфера теж вважається чоловічою. Мій чоловік питав, навіщо це мені. Але вагітним не можна відмовляти, тому мені дали автобусик, двох робітників і я робила свій перший об’єкт», – згадує політикиня.

Проте, коли жінка вирішила кандидувати на виборах, несприйняття в оточення все ж було. «Чому ти туди йдеш, ти, а не чоловік? Чому він вирішив, що має бути у політиці? – такі питання закидали під час виборчої кампанії Діані Кайн. Крім того, окремі ЗМІ запустили чорний піар щодо кандидатки, ілюструючи тексти її фото, «зістареним» у програмі FaceApp.

Зовнішність, особисті стосунки, родина – це ті «болючі точки» жінок, на які тисне суспільство, оточення та конкуренти. «З ними пов’язані репутаційні ризики, які можуть виникати у жінок під час політичної боротьби. І через що жінки не дуже прагнуть до влади. Для чоловіків таке не характерно, – пояснює Маріанна Колодій.  –  Коли жінки включаються у політичну боротьбу, б’ють по найболючішому. Якщо у чоловіків шукають приховані активи, досліджують рівень їхньої освіти, то у жінок з цим не розбираються. Якщо вона одружена, натякають, що жінка без чоловіка нічого не варта. Або ж навпаки, коли досягла багато чого у житті, закидають, що шлях був через ліжка та дивани. Часто елементом у політичній боротьбі є фото жінки сексуального характеру. Це ті репутаційні ризики, яких жінці важко позбутися. Бо потім, будучи у політиці, вона має всіляко  доказати свою благонадійність. Не тільки у професіоналізмі, а ще й у тому, що вона хороша дружина, мама. І кількість поданих законопроектів тут не грає ролі. Чоловіків оцінюють за рівнем їхньої освіти, а про жінку можуть сказати: оця була у синьому костюмі».

Чоловіка у політиці не запитають, що думає про це його жінка

Сексизм у політиці, каже МаріаннаКолодій, виявити не складно. Чи написали б про чоловіка «красивий кандидат»?  Це все зупиняє жінок на шляху до самореалізації. Професійність, політичну активіність, реалізацію себе через продуктивну працю в Україні не вважають характеристиками жінки, – додає експертка.

Епітет «красива», який застосовують до жінок у політиці, не вважає проявом сексизму Іванна Розман, яка була кандидаткою на мажоритарному окрузі №70. «Думаю, слова від моїх колег «гарна кандидатка» – це слова підтримки, тому що я її найбільше потребувала серед інших кандидатів від партії «Голос».  Ця передвиборча кампанія була дуже важкою для мене через нестачу і фінансування, і волонтерів, які б мені допомогали! Саме тому колеги підтримували мене мотиваційними постами у соціальних мережах», – ділиться враженнями Іванна. Дівчина не вважає політику нежіночою справою, а в депутатки подалася, бо хвилюється за майбутнє свого краю. «Особливо мене турбують проблеми Закарпаття, пов'язані з екологією! Тому за  останні 3 роки разом з учнями зацікавилася проблемами збереження флори та фауни Карпат, і шляхами їхнього вирішення. Розумію, що акціями на рівні школи чи міста їх не можливо повністю вирішити, тому хотілося б це зробити на законодавчому рівні», – додала Іванна.

Перешкод за гендерною ознакою, за її словами, під час виборчої кампанії, не було. Але зізнається, що відчувала: чоловіки не вважають її гідним суперником. Фразу «жінкам не місце в політиці» у свій бік ніколи не чула! Мабуть через те, що спілкуюся з людьми, які підтримують жінок у політиці. Тому від друзів-чоловіків  також мала підтримку», – резюмувала молода політикиня.