Журналісти закарпатських ЗМІ, зокрема і газети «Новини Закарпаття» стали волонтерами акції зі збору продуктів і всього необхідного для військових, які нині на Сході, що тривала в ужгородському торговому центрі «Дастор», - пише газета Новини Закарпаття.
Недалеко від входу стояли візки з плакатом-закликом «Підтримаємо закарпатських хлопців». Я змінювала на чергуванні журналістку Тетяну Кашубу одразу після своєї основної роботи. Місія була простою — роздавати людям невеличкий список зі всім необхідним для військових, а коли візки ставали повними, просити чергового відвозити продукти на склад. Тож підходила до кожного покупця, який заходив у супермаркет, зі словами: «Доброго дня, будь ласка, якщо можете, придбайте щось для армії».
Заодно було цікаво, хто і як реагує. Одразу скажу, що ужгородці переважно ставилися з розумінням. Серед них були і мої колеги, однокурсники, просто знайомі, які вперто цікавилися, чи бува не покінчила із журналістикою. А загалом —люди здебільшого середнього і старшого віку, сімейні. Як от пенсіонерка, яка підійшла і розповіла: «Я собі купила гречку і пачку для армії, рис – також». «Але ж ви живете на пенсію», — кажу. «Що пенсія, тепер я думаю про Україну», — почула у відповідь.
Були й такі, які дивилися зверхньо, проходили повз. «Аааа, знову армія», — відреагувала одна жіночка. А якийсь чолов’яга випалив: «Я уже свойо отслужил, дєвачка. Тєпєрь пускай другіє воюют». Мимоволі доводилося вислуховувати і таке: «Щось дуже слабенька наша армія, то що допомагати. Один Слов’янськ не можуть визволити вже три тижні. Та й ви, журналісти, лише нагнітаєте ситуацію».
Цікава була й реакція іноземців. Чоловік середнього віку якраз зняв готівку з банкомата, підходжу, виявився італійцем. «Нє говоріть рускій», — одразу. «Ma io parlo italiano» («Але я розмовляю італійською»), — додаю і пояснюю, що мені від нього треба. У відповідь чую: «Патом». Через певний час, коли вже виходив із супермаркета, «дав тріщину» його разовий кульок, і звідти випала плитка шоколаду. Підняв, подивися на мене і поставив у візок…
Були й люди, які пропонували гроші (20, 100, 200 гривень) і просили придбати необхідне самим. Але брати гроші було заборонено, тож дехто розвертався і йшов додому, а хтось таки купував необхідне. Зауважила також, що чиновники та директори фірм, яких впізнавала, проходили повз. Хоча один добродій усе ж знайшовся. Він спочатку ходив, придивлявся, потім пропонував гроші, але врешті сам приніс пакунок і вручив мені. Серед продуктів були три пачки дорогого чаю, ковбаса тощо.
До речі, ужгородці несли переважно крупи, консерви, цигарки, сухарі, супи, бублики, згущене молоко та чай. Останній, помітила, — лише дорогий. Скажу, що коли підходила до людей, вони постійно намагалися зазирнути мені в очі — детектор правди чи брехні. Разом з тим відчувала, яке задоволення отримують від того, що допомагають. За дві години чергування (з 19.00 до 21.00) нам вдалося назбирати два з половиною супермаркетівських візки. Вдячна кожному, хто долучився до доброї справи.
Цей волонтерський день, який розпочався о 16-й, був журналістсько-пластунським. Люди зголошувалися бути волонтерами, згуртувавшись у соціальних спільнотах. Галина Ярцева, журналістка-організаторка збору допомоги каже: «Думаю, що волонтерами в принципі мають бути журналісти, бо їм люди довіряють найбільше. Тому вони першими і вийшли сьогодні працювати, збирати харчі для військових. Це треба робити зараз, а не чекати, коли держава подбає про наших хлопців».
Ця акція, до речі, проводилася не вперше. Вікторія Плавайко, організаторка однієї з таких і мама прикордонника, розповіла: «Я щаслива, ми тоді зібрали допомогу для 6 частин у Донецькій і Луганській областях. Хлопці були задоволені. Зараз ми хочемо допомогти військовослужбовцям із Закарпаття». Акція триватиме до 23-ї години суботи, а в неділю харчі вантажитимуть і відправлятимуть до адресата.
Оксана Штефаньо, Новини Закарпаття