Новини

Як закарпатська ґаздиня киян парадичками налякала

Або що цікавого отримав гурт «Фолькнери» від закарпатської частини наймасштабнішої в Україні етнографічної експедиції на велосипедах.

Ще 1 серпня прес-конференцією в Ужгородському прес-клубі стартував культурний проект – етнографічна велоекспедиція «Двоколісні хроніки – 2. Країна скарбів». Ініціювали його музиканти київського етно-гурту «Фолькнери». Тоді учасники проекту заявили – на велосипедах проїдуть більше 2 тисяч кілометрів із заходу на схід, від Ужгорода і до Луганська. Наразі ця наймасштабніша етнографічна експедиція на велосипедах уже завершилася. Про її підсумки та враження від закарпатської частини подорожі Zaholovok.com.ua розпитав у музиканта гурту Ярини Гаврилець.

 

Ярино, розкажіть, будь ласка, про закарпатський етап подорожі. Де вдалося побувати, чи дісталися, як планували, до найвіддаленіших куточків краю?

Наша подорож почалася з дощової погоди і справжнього бездоріжжя. Після старту з Ужгорода першою точкою маршруту було село Ярок (15 км від обласного центру), де нас чекали співочі сестри Перечинські. До села довелося діставатися польовими, розбитими, а місцями майже відсутніми дорогами. Це було досить несподівано, оскільки на карті там позначена цілком нормальна дорога. Як потім виявилось, їхали ми через танкодром. Такі випадки з невідповідністю даних карти і реальності нам траплялись і надалі кілька разів. Вже у Ярку ми дізнались, що з іншого боку є добра асфальтована дорога з автобусним сполученням.

Наступного дня побували у селі Дубриничі за Перечином в гостях у Івана Щура, коваля, який поспівав нам старовинних словацьких і лемківських пісень.

Далі попрямували на схід: Тур’ї Ремети, Порошкове, Плоске… Звернули на північ вище в гори і дісталися Рудникової Гути - старовинного села, населення якого має переважно словацьке коріння. В сусіднє село Верхня Грабівниця пробиралися через перевал. Їхати було неможливо, дорога – камінь на камені, та ще й болото від недавнього дощу. Доводилось лише пхати велосипеди поперед себе.

Хоча той перевал залишив і приємний спогад. Майже на самому верху ми зупинились на обід і зварили фантастичний борщ із грибами, які зібрали тут же в лісі.

Потім знову асфальтований відрізок через Воловець майже до Міжгір’я, де звернули у гори, в села Голятин та Новоселиця. З останнього вивезли вагомий пісенний «багаж» завдяки місцевому весільному старості пану Володимиру та його односельчанкам. Ґазда після пісень і танців ще частував нас місцевою градусною, бо за їх звичаєм гостей без п’ятдесяти грам не випускають. До того часу вже й випогодилося, стало сонячно.

Увечері п’ятого дня подорожі ми дісталися Торунського перевалу. Там і заночували. А за перевалом уже була Івано-Франківська область.

 

А вдалося вам знайти на Закарпатті рідкісних пісень, які раніше не доводилося чути?

Закарпаття взагалі дуже цікаве для досліджень, зрештою, не лише музики і пісні. Тут безліч проявів народної культури: діалекти, ремесла, мистецтво. І, звісно ж, пісні. Одну з них, що нам страшенно сподобалась, ми включили в репертуар нашого гурту і вже з нею виступаємо. Пісня на словацько-русинському діалекті:

 

Таді шугай таді, понад наше саді,

Ей, гой, бо тя не віділи тоті старі баби… 

 

І з реакції слухачів видно, що пісня подобається не лишень нам.

Але крім цієї є ще ціла купа пісень, які ми лиш почали опрацьовувати. Було також декілька пісень, які співали на Закарпатті, і вони ж повторювалися в інших регіонах, але з іншою мелодією, подекуди навіть з інакшими словами.

 

А є в цьому сенсі "чемпіон"?

Було кілька таких пісень, які зустрічалися від Закарпаття і аж до Луганщини, щоправда трохи видозмінені. Звісно, це пісні досить відомі. Можна назвати трьох «чемпіонів»: «Червона ружа трояка», «Кури мої, кури», «Ой, на горі, на високій».

 

Молодь теж знала пісні чи лише літні люди?

Звісно, більшість людей, які нам співали, були похилого віку. Молодь вже не так цікавиться народною культурою, як раніше. І це досить сумно, адже теперішнє старше покоління не вічне.

Але, наприклад, сестри Перечинські – ще досить молоді дівчата (20-29 років), дуже гарно співали і знали безліч давніх пісень. Одну з таких, яку ми у них записали, «Фолькнери» вже включили до свого репертуару.

На жаль, молодь у селах не затримується. А саме на селі, як відомо, і зберігається автентика. Багато старих людей із сумом казали, що не мають кому передати ці пісні, бо ні діти, ні тим паче внуки цим не цікавляться. Звісно, це не завжди так, але загальна картина саме така. Ось тому основним завданням нашого проекту і є пошук та збереження пісенної автентики, надання їй нового звучання та популяризація серед широкого загалу.

 

А як, до речі, закарпатці вас зустрічали? Відчули на собі фірмової гостинності?

Спочатку нам було трохи дивно і складно при розмові, бо в кожному селі Закарпаття є свій діалект. І коли нам одна бабуся пропонувала «парадички», ми ніяк не могли второпати, що то таке. Тому відмовлятися. Думали, це місцевий алкоголь – у закарпатців є така люб’язність пригощати чимось градусним. Вже потім, коли бабуся нам винесла ті парадички,  виявилось, що це звичайні помідори.

Закарпатці і справді дуже гостинні. Нас у кожній хаті чимось пригощали: чи то чаєм з солодощами, чи то борщем, чи то ще якимись місцевими смаколиками.

 

А загалом помітили відмінність між закарпатцями та жителями інших регіонів України? Тут автентична культура краще збереглася?

Гори взагалі, як правило, більше сприяють збереженню автентики. Тут люди більш відкриті, щирі, прості. І це помічаєш тим сильніше,чим вище підіймаєшся. Ми Закарпаття проїхали саме гірською частиною і можемо засвідчити - тут живуть прекрасні, духовно багаті, глибокі люди. А що вже говорити про їхню гостинність! Навряд чи це нам просто здалося – у Карпатах нас значно частіше запрошували до хати відпочити, пообідати, ніж в інших регіонах. Гадаю, це закладено глибоко в традиції місцевих людей – гостинність до подорожніх чи просто незнайомих.

 

За всю подорож скільки взагалі назбирати матеріалу? Яка з того частка від Закарпаття?

Результатом експедиції ми дуже задоволені, адже зібрали досить багато пісень - понад 200. Серед них є справжні перлини, пісенні скарби. Закарпатська ж частина складає напевно відсотків десять.

Але дуже часто люди нарікали, що ми отак без попередження приїжджаємо. Вони просто не встигали за час нашої зустрічі згадати всі давні пісні. «От ви зараз поїдете і ми все позгадуємо» - цю фразу доводилось чути багато разів. Тож за інших обставин, напевно, можна було зібрати і більший «урожай». І це добре, бо спонукає до наступних експедицій.

 

А коли ж презентуєте свій доробок? 

Зараз у нас другий етап проекту –монтаж фільму та створення гуртом «Фолькнери» нової концертної програми із зібраного матеріалу. А далі, приблизно в грудні, почнеться третій етап – презентації проекту по всій Україні. Тоді ми знову приїдемо на Закарпаття, але вже без велосипедів, щоб показати результати нашої подорожі.

 

Ну а загалом ви задоволені своєю подорожжю?

Звісно. Експедиція принесла гарний результат, як ми і сподівались. Отримали величезне натхнення до подальшої роботи. Хочемо показати в піснях і у фільмі ту Україну, яку ми побачили - нещасну і занедбану та прекрасну і натхненну водночас.

 

Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото з особистого архіву "Двоколісних хронік". Більше світлин -- у розділі Фоторепортаж.

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.