Місто стертої підошви не одних конверсів

…і люди, ніби прокинувшись після довгої зими, стали зупинятись на вулицях. Їхні погляди були спрямовані угору, на гілки, які якось раптово вкрились зеленим молодим листям. Хтось дивився з бажанням знайти пташок, а хтось хотів зловити останні, ледве помітні промені вечірнього сонця. Інтенсивність життя у вечірньому місті зростала з геометричною прогресією, так само як і кількість столів та стільчиків на терасах.

Ти зустрічаєш все більше людей на своїй набережній. Це і є твоєю особливістю. Кожному кортить пройтись під твоїм золотим світлом і послухати, як ти звучиш. Як ти звучиш? Ти граєш музикою вуличних гітаристів, що збирають натовпи навколо, гомониш секретами, які ми потайки шепочемо один одному, заливаєшся голосним сміхом, лякаєш раптовими дзвонами велосипедів та соборів, швидко відстежуєш чиїсь кроки і одразу ж ховаєш їх у найближчому, прихованому від усіх дворику.

Ти відбиваєшся стуком склянок затишних кавʼярень, відкриваєш ключами двері в атмосферні підʼїзди, скрипиш старими радянськими качєлями, розлітаєшся гуркотом каміння серед гаражів, грюкотиш залізничними рейками, капаєш карʼєрною водою з мокрого волосся, шумиш машинами зранку, заважаєш спати голосними цвіркунами, радієш криком, коли у старому дворі словацьких девʼятиповерхівок хтось забиває гол.

Ти шелестиш зеленими, жовтими липами, полями з ще зеленою пшеницею та тріщиш скошеною, сухою травою. Мелеш кавові зерна, лунаєш окремими «мяу» десь у темних провулках, гримиш грозою і градом по всьому, що трапиться тобі на шляху та клацаєш спалахом поряд із сакурами.

Люди займали собі найзручніші місця й відкладали пледи та верхній одяг. Весняне сонце відбивалося від річки і приємно сліпило очі та пекло спину. Знайти порожню лавицю на набережній було складним завданням — охочих насолодитись затінком від дерев було багато. З ранку до обіду місто виглядало як справжній мегаполіс, та сховатись від натовпу охоче допомагали маловідомі провулки та маленькі кафе, де потроху починав закінчуватись лід…

Крізь старі вулички пориви вітру доносять до мене медовий запах вишень. Ти запамʼятовуєшся ароматом першого дня весни, квітучих яблунь і лип, пізньої ночі, мокрого асфальту та літнього вітру, який розвіває сорочку. Деякі з них змінюють один одного протягом дня. Зранку ти вієш різними сортами кави, росою, скошеною травою, а з пекарень тягнуться солодкі пахощі свіжої випічки.

Вдень ти тішиш гарячою кукурудзою, стійкими парфумами, смачною їжею атмосферних кафе, прянощами центрального ярмарку, олійними фарбами міських художників, що малюють квітучі набережні та душиш пилом, піском і цеглою. Ввечері ж змішуєш свіжість, прохолоду і повітряне натхнення з нотками хмілю та густого диму міських пабів. 

Ти — забуті стежки, дитячі малюнки крейдою, невідомі галявини у парку, міні скульптурки, що розкидані повсюди, кульбаби, які фарбують білі джинси жовтим пилком, приховані дворики та сквери, квітучі магнолії, чеські фасади та угорські назви. І стерта підошва не одних конверсів.

Поліна Трегуб, 17 років, Ужгород