Міст, де зустрічаються серцями і поглядами

Пішохідний міст поєднує старий і новий Ужгород, також його ще називають «Ужгородський міст бажань» та «Міст закоханих». У нього дуже давня історія, але зараз ми хочемо розповісти не про це.

Міст над Ужем – це місце зустрічей, випадкових поглядів, вечірньої музики, усмішок від знайомих і незнайомих людей, місце, де майже кожен, хто поспішає у справах чи просто закутаний у буденну метушню, зупиняється на мить: подивитися на качок чи рибок, поспостерігати за хвилями чи сфотографувати мальовничий захід сонця, який тут щоразу інший.

Великі опори моста нагадують кораблі: коли дивишся на них зверху, здається, ніби ніс великого судна розсікає хвилі Ужа. Перила на мосту є жовто-зеленими та налічують десятки скріплених сердець. Їх тут залишають закохані, часто пишучи на цих серцях свої імена. Ліхтарі дарують мосту романтичність. Ще гірлянда та підсвічування жовто-синього кольору нагадує прапор України.

Щодня міст тримає на своїх плечах тисячі квапливих ужгородців, а також туристів, що полюбляють фотографуватися на ньому з різних ракурсів. Він бачив чимало.Скільки людей тільки проходить по ньому за день! Кожен – зі своїми думками, емоціями, поглядами, стосунками зі світом. Люди співають, волонтерять, фотографуються чи просто милуються Ужем, який за день змінює свої відтінки десятки разів.

Олена Горняк, яку точно знають усі ужгородці, вже близько десяти років допомагає збирати кошти на харчування для тих, хто перебуває у непростому матеріальному становищі. Частіше всього люди зустрічають її якраз-таки на пішохідному мості: ужгородці, які часто бувають у центрі, знають її вислови із закликом допомогти напам’ять. За будь-яку пожертву жінка дарує перехожим цукерки із фразами, які можуть викликати усмішку, зігріти теплом чи покращити настрій.

Тут зустрічаємо і підлітків, які фотографують на стару камеру. Це і мистецтво, і волонтерство, і радість для людей, які потрапляють в об’єктив, а потім отримують «газету» зі своїм фото.

Майже завжди на мосту стоять бабусі, які продають сезонні квіти. Зараз це нарциси і тюльпани. Зворушливі, ніжні, тендітні. Як і самі моменти, коли хтось зупиняється на хвилинку, аби купити весняний оберемок доброти.

Міст живе своїм життям, спостерігаючи за людьми, річкою, птахами. Ми насолоджуємось природою, а він тримає нас своїми руками. Здається, йому потрібно більше уваги від нас: міст уже має багато років, бачив сотні тисяч людей, а зараз ми б мали підлатати його рани, спричинені часом і нами.

Вероніка Сердечна, 12 років, Дніпро – Ужгород; Юлія Сембер, 14 років, Ужгород