Новини

Ужгородка Наталія-Фатіма Аддержані перекладає для нелегальних мігрантів і мріє працювати у ООН

Приводом для цієї цікавої розмови стала цілком випадкова зустріч. Автор цих рядків якось стояв поблизу однієї з ужгородських кав’ярень з мікрофоном у руці. На мікрофоні чорнів упізнаваний логотип Бі-Бі-Сі. Ну, бажає час від часу світова спільнота споживачів медіа-контенту знати, що цікавого діється у нашому мальовничому краї. І на хвилях Української служби Бі-Бі-Сі, не без участі вашого покірного слуги, має нагоду про це чути.

-- А ви справді готуєте матеріал для ВВС? – приязно поцікавилася з-за столика усміхнена кароока пані.

-- Ну... Звісно. Фірма віників не в’яже. -- спробував віджартуватися.

-- А вам там перекладачів з арабської мови не треба?

-- З якої?!!

-- Ну, не дивуйтеся так. Що такого. Ну, я розмовляю і арабською теж, -- чистісінькою українською продовжувала неждана співрозмовниця.

От і скажіть тепер. Ну як вас, читачі, можна було не познайомити з такою людиною? Життя в Україні, відтак у Єгипті і знову «вдома». Цікава доля...

 

-- Наталю... Чи, все-таки Фатіма? Як же ж так сталося, що вас занесло у далекі краї та ще й надовго?

-- Ну, спочатку, я так розумію, про ім’я? Це всім цікаво. Друзі, яких маю багато і рідні звуть мене Наталкою. Це ім’я я носила від народження і аж до моменту коли у моєму житті сталися певні, сказати б, переломні, події. Фатімою я стала після того, як прийняла іслам. Це, так би мовити, моє мусульманське ім’я.

15 років тому я поїхала до Києва у справах. І там подруга мене познайомила з одним цікавим юнаком. Відтоді ми й не розлучалися. Єгиптятин Мухамед, студент Київського Інституту Цивільної авіації виявився чуйною, хорошою людиною. Майбутній льотчик, романтика... Через певний час після нашого знайомства ми вирішили одружитися. І почалася паперова тяганина, яка тривала майже півроку. Купа довідок, реєстрацій, дозволів для посольства і з самого посольства. Навіть надсилали запит до Єгипту, щоби переконатися, що Мухамед неодружений. Зрештою, побралися... Пожили тут, народили донечку. І згодом поїхали до Єгипту знайомитися з його родиною. Та й цікаво було подивитися – яка вона, батьківщина мого чоловіка.

Родина Мухамеда прийняла нас чудово. Радісно, тепло і гостинно. Я навіть не очікувала. Знаєте, я дуже відчувала, що мене сприймають там... Ну, наче розуміють що я на чужині, далеко від дому і стараються всіляко мені годити й підтримувати. Люди там хороші. Гостинні і відкриті, люб’язні.

-- Нелегко доводилося насправді?

-- Знаєте, нормально. Я людина невибаглива. Тим паче була поряд із чоловіком, якого люблю, відчувала захищеність. За місяць я вже розмовляла трохи арабською. Це зараз, по п’яти роках життя у Єгипті я розмовляю нею вільно. А тоді... Вчила мову, вливалася у культуру. Зрештою, прийняла іслам. І взяла собі мусульманське ім’я. Була Наталка Мазур. А стала Фатіма Мухамед Аддержані.

-- Свідоме рішення? Чи може?..

-- Ні, що ви? Цілком самостійне і свідоме. Я зрозуміла цих людей, їх культуру, релігію. Єгипет – мусульманська країна. Мій чоловік мусульманин. І я теж. Ми сім’я. Єдине, що мене не влаштовує в ісламі – це можливість для чоловіка мати чотирьох дружин.

-- Ну, дозвольте запитати, у вашій сім’ї з цим як?

-- Гм... Загалом все добре (сміється).

-- Чим взагалі тут займається ваш чоловік?

-- Я б сказала громадською роботою. Він голова Закарпатської мусульманської громади у місті Ужгород.

-- Наталю, що думаєте про імідж ісламу у світі після відомих подій?

-- Це ви щодо тих терактів і подібного? Знаєте, лихих людей всюди по Землі є і не треба пов’язувати безглузду жорстокість з ісламом. А якщо про те, що зараз коїться на Близькому Сході... Це протест людей проти гегемонії Америки, яка бажає бути всесвітнім поліцаєм і мати малі країни своїми колоніями. Ось до вас додому прийшов сусід і починає порядкувати. Ви б захищали свою домівку? Ці люди тисячоліттями жили у своєму культурному й історичному середовищі. Їх треба зрозуміти і дати спокій, а не боротися з ними.  Взагалі, політика це справа чоловіків.

-- Чому повернулися в Україну? Як реагували друзі і рідні на переміни у житті після повернення?

-- Повернулися, бо діти тут здобувають освіту. Донечці 14 років, синові 12. Вчуся і я. На факультеті міжнародних відносин Славістичного університету. Мрію здобути спеціальність і використовувати знання мови на практиці. Взагалі, моя мрія працювати у ООН. Тим більше, вже довелося попрацювати для їхнього підрозділу. Донедавна біля Мукачева діяв табір тимчасового утримання нелегальних мігрантів. Серед них було багато з арабомовних країн. І нас з Мухамедом залучали як перекладачів. Ми працювали для Управління Верховного Комісаріату ООН в Україні у справах біженців, для прикордонної служби, навіть для підрозділу СБУ, який займається запобіганням торгівлі людьми. Ось де знання арабської мови згодилося.

А друзі... По-різному реагували. Хтось підтримав, хтось потис плечима. Батьки зрозуміли відразу. У них з моїм чоловіком повна гармонія і взаєморозуміння. Тут ми живемо з батьками. А власний будинок ми збудували у Єгипті, на березі Суецького каналу.

-- Про запас?

-- Ну, я думаю, поки ми зможемо бути корисні в Україні, ми будемо тут. Але коли артрит і старечі болячки (сміється) дістануть нас – поїдемо грітися під єгипетським сонцем.

-- Подобається країна?

-- Вона дуже екзотична. Вражають пустелі. Сахара. Сотні кілометрів піску. І в той же час дороги. Автомагістралі високого ґатунку, до яких нам далеко. Там хороше. Недарма ми провели там 5 років нашого життя.

 

Олександр Попович.

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.